5.2. Перспективність і наступність в організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі та школі Перспективність і наступність — принципи неперервності освіти

Неперервність освіти в Україні визначено пріоритетним напрямом її реформування. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні (2001) зазначено, що вона має забезпечуватися наступністю змісту та координа­цією освітньо-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціо­нують як продовження попередніх і передбачають підготовку осіб до мож­ливого переходу до наступних ступенів. Отже, державою задекларовано принципову важливість неперервності освіти у процесі розвитку і станов­лення особистості в її індивідуальній еволюції.

Дошкільна освіта дає старт у шкільне навчання тим, що започатковує готовність усіх сфер особистості дитини до нього як до нової форми її життєдіяльності.

Що означає термін «неперервність освіти»? Словник професійної осві­ти визначає це як систему безперервного навчання і виховання для до­сягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуально­го потенціалу як найвищої цінності нації.

Важливими умовами забезпечення функціонування безперервної осві­ти виступає дотримання таких педагогічних принципів освіти, як перспек­тивність і наступність на всіх освітніх ланках.

З погляду взаємозв'язку дошкільної і початкової освіти, перспек­тивність означає погляд вперед, роботу на майбутнє, на перспективу. Це знання вихователями дошкільних навчальних закладів програм першого класу початкової школи, особливостей змісту і методів навчання, вихо­вання та розвитку учнів з метою підготовки дошкільнят до шкільного на­вчання і спілкування в умовах шкільного середовища.

Наступність — це використання, врахування вчителями початкової школи здобутків і досягнень дітей в дошкільній освіті з метою організації природного входження дитини в процес систематичного навчання і ви­ховання, спілкування більш високого ґатунку в умовах нового соціально­го середовища. Це знання програм, змісту й методик дошкільного вихо­вання, базових досягнень у розвитку дітей старшого дошкільного віку за різними видами їхньої діяльності та вихованості.

Наступність — це об'єктивна закономірність розвитку всіх життєвих явищ, завдяки якій відбувається безперервний розвиток. Завдяки наступ­ності нові надбання, змінюючи старі, зберігають в собі елементи своїх по­передників.

У розвитку особистості дитини раннього, дошкільного і молодшого шкільного віку також є наступність, зокрема вона виявляється у розвитку творчих здібностей особистості, формування яких є пріоритетним напря­мом в діяльності різних ланок освіти.

Щоб наступність як закономірність розвитку творчої особистості відбу­валася, необхідно спеціально створювати умови для творчого розвитку і подальшого навчання в школі.

У дошкіллі з огляду на перспективу шкільного навчання важливо про­ектувати і формувати базові основи творчої особистості, чітко визначаю­чи їх у меті, змісті, формах і методах образотворчої діяльності.

У різні періоди дошкільного дитинства (враховуючи специфіку домі­нантних потреб кожного вікового періоду, провідний вид діяльності, но­воутворення і магістральні лінії розвитку) важливо визначати своєрідні завдання, зміст, методи і форми художньо-творчого розвитку.

Так, провідною в ранньому дитинстві є предметна діяльність, яка сут­тєво впливає на характер образотворчої діяльності і можливості особистісного розвитку дитини в ній. Образотворча діяльність, що зароджується в ранньому віці, містить риси предметної діяльності: зображення переваж­но предметного характеру, діти намагаються діяти з ними як з реальними предметами, їх цікавить сам процес діяльності, а не її результат і суспільна оцінка.

У дошкільному віці потреби змінюються, дитина більшою мірою зорі­єнтована не на предмет, а на людей, на їхні дії з предметами, на взаємодію і взаємини в людському спілкуванні. Змінюється провідна діяльність, нею стає сюжетно-рольова гра, в якій дитина намагається пізнати сенс діяль­ності дорослих людей, особливості їхніх взаємин. Образотворча діяльність в цей період розвивається за своїми законами і водночас містить соціальні пріоритети. Так, творчий характер діяльності стимулює розвиток найваж­ливішого психічного новоутворення цього періоду — уяви як базової ос­нови творчості, котра є особливо важливою як для гри, так і для образо­творчої діяльності. У цей період в процесі набуття знань, умінь і навичок розвиваються творчі вміння, необхідні для реалізації творчої уяви і задумів.

Значення творчої уяви, що розвивається в дошкільному дитинстві, вкрай важливе для всього подальшого розвитку особистості в біліли зрілі роки в різних видах діяльності. Перспективний пріоритетний напрям роз­витку творчої продуктивної уяви в умовах образотворчої діяльності збері­гається і в початковій школі.

Психолог В. Давидов продуктивну уяву, що домінує в розвитку до­шкільнят, вважає основою творчого мислення молодших школярів. Ці здібності він розглядає як правомірні чинники єдиної лінії творчого розвитку дітей, як основу наступності між дошкільною і шкільною ос­вітою.

У процесі навчання в учнів початкової школи формується новий спосіб креативного пізнання світу — теоретичне мислення, що відбу­вається у формі абстрактних понять. Це дає можливість учням більш свідо­мо засвоювати принципи, закономірності, технології створення художніх образів.

Отже, креативне (творче) мислення молодшого школяра — це якісно новий відрізок у розвитку творчих здібностей особистості, початок якому дає розвиток продуктивної уяви в дошкільному дитинстві.

Ось чому так важливо, з погляду перспективи розвитку особистості в дошкільний період, розвивати продуктивну уяву дітей як на заняттях, так і в самостійній художній діяльності.

Психолого-педагогічна наука визначає показники готовності дитини до школи в різних сферах її життєдіяльності. У художньо-творчій сфері дитина-дошкільня:

1. вміє емоційно відгукуватися на вияви естетичного в житті та мис­тецтві, висловлювати власні думки й почуття, судження про красиве в усьо­му навколо неї;

2. розуміє засоби художньої виразності різних видів образотворчого мистецтва;

3. володіє елементарними знаннями про основні види і жанри обра­зотворчого мистецтва, їхні спільні та відмінні риси;

4. вміє давати естетичну оцінку творам мистецтва;

5. вміє самостійно створювати художні образи засобами виразності різних видів образотворчої діяльності та головних технік: малювання, ліплення, аплікації, конструювання;

6. володіє різними технічними прийомами, технологією роботи з різно­манітними матеріалами:

7. створює зображення за допомогою різних способів сприймання дійсності: за уявою, уявленнями, з пам'яті, за натурою, з натури, за влас­ним задумом;

8. виявляє ініціативу, творчість, самостійність у художній діяльності, прагне до оригінальних рішень.