3. Розвиток та формування особистості.

Отже, особистістю людина не народжується, а стає. Важливо знати закони, за якими розвивається особистість, для того, щоб враховувати їх у власному розвитку. В психології існують різні підходи до розвитку особистості, зокрема:

1) Біхевіористичний підхід дозволяє судити про особистість як про результат взаємодії між індивідом та оточуючим середовищем, з якого він засвоює найбільш адекватні, сприйнятливі в суспільстві моделі поведінки. Особистість є те, що в ній розвинулось в системі заохочень та покарань (позитивних підкріплень та негативних) найближчим оточенням, суспільством.

2) Когнітивний підхід стверджує, що особистість не пасивна при взаємодії з оточуючим середовищем. Реагування в різних ситуаціях визначається когнітивною інтерпретацією, яку засвоює особистість в процесі свого розвитку.

3) Психодинамічний підхід включає в себе:

- психоаналіз Фрейда (розвиток особистості пов'язують з психосексуальним розвитком; як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, напрацювання у неї захисних механізмів та узгоджених з "Над-Я" способів задоволення потреб);

- індивідуальну психологію Адлера (надає велике значення в розвитку комплексу неповноцінності, який формує прагнення самостверджуватися, розвивати свої здібності та добиватися успіху);

- аналітичну психологію Юнга (процес розвитку полягає в індивідуалізації, яка дозволяє людині інтегрувати різні сторони своєї особистості як на свідомому, так і на несвідомому рівнях).

4) Гуманістична та інші феноменологічні теорії трактують розвиток особистості як процес становлення "Я". В кожній людині є прагнення реалізувати себе, досягти свого ідеального "Я". Як правило, суспільство створює умови формування реального "Я", відмінного від того, до чого прагне людина. Особистість буде розвинена в повній мірі, якщо само актуалізується, тобто наблизиться до свого ідеального "Я". Гуманістичний підхід в найбільшій мірі представлений теоріями самоактуалізації (К. Роджерс, А. Маслоу); феноменологічний - в працях С. Грофа.

5) Інтегрований, цілісний розгляд особистості, та інтегрована концепція розвитку (найновіша тенденція) враховує позиції різних напрямів психології.

В цілому існують дві точки зору на процес розвитку особистості:

- цей процес безперервний (розвиток іде не прискорюючись, не уповільнюючись, тому немає чітких меж, що відділяють один етап від іншого);

- цей процес дискретний, тобто існують ступені розвитку, на кожній відбуваються певні зміни, незалежно від індивідуальних особливостей. Це дозволяє представити розвиток як послідовність етапів. В залежності від того, яка ознака вважається головною, можна виділити відповідні стадії.

Американський психолог Е. Еріксон розглядає особистісний розвиток як процес інтеграції індивідуальних біологічних факторів з факторами виховання та соціокультурного оточення. Еріксон виділив 8 стадій розвитку та відповідно 8 життєвих психологічних криз (які співвідносяться із кризами вікового розвитку, що неминуче настають у житті кожної людини).

Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини та радикальна зміна стосунків з оточуючими людьми. В результаті цього вона як особистість набуває дещо нове (новоутворення), що характерне саме для даного виду розвитку і зберігається у неї (у вигляді помітних слідів) на протязі всього життя.

Поява новоутворень на певній стадії підготовлена всім процесом попереднього розвитку особистості - нове може виникнути та ствердитись, лише коли в минулому досвіді були створені відповідні психологічні поведінкові умови.

І криза - довіри-недовіри (на протязі першого року життя) - пов'язана з тим, задовольняються чи ні основні фізіологічні потреби дитини дорослими. На цій стадії уже можуть виникати передумови появи в майбутньому прагнення до людей (довіра до оточуючого світу) або відсторонення від людей (недовіра до світу).

ІІ криза - автономія на противагу сумнівам та сорому (2-3 роки) - пов'язана з першим досвідом навчання, особливо з привчанням дитини до охайності (зокрема, до горшка). Якщо батьки розуміють дитину та допомагають їй контролювати природні функції, дитина одержує певний досвід автономії. Надто суровий або надто непослідовний зовнішній контроль приводить до розвитку у дитини сорому, сумнівів, пов'язаних головним чином зі страхом втратити контроль над власним організмом.

ІІІ криза - прояв ініціативності на противагу почуттю вини (3-6 років). В цьому віці відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити сприяють розвитку у неї ініціативи Навпаки, переживання повторних невдач та безвідповідальності можуть привести її до покірності та почуття вини.

ІV криза - працелюбство на противагу комплексу неповноцінності (7-12 років). В школі дитина вчиться працювати, готуючись до виконання наступних задач. В залежності від шкільної атмосфери та прийнятих методів виховання у дитини розвивається смак до роботи або ж, навпаки, почуття неповноцінності як в плані використання засобів та можливостей, так і в плані власного статусу серед товаришів.

V криза - особистісне самовизначення на противагу індивідуальній сірості та конформізму (12-18 років). Цю кризу переживають підлітки в пошуках ідентифікації (засвоєння зразків поведінки). Цей процес передбачає об'єднання минулого досвіду підлітка, його потенційних можливостей та виборів, які він повинен зробити. Нездатність підлітка до ідентифікації (або пов'язані з цим труднощі) можуть призвести до "розпиленості" або ж плутаниці ролей, які підліток грає або буде грати в соціальній та професійній сфері.

VІ криза - інтимність та товариськість та противагу психологічній ізольованості (близько 20 років) - пов'язана з пошуками близькості із коханою людиною, разом з якою буде здійснюватися цикл "робота - народження дітей - відпочинок", щоб забезпечити своїм дітям належний розвиток. Відсутність подібного досвіду приводить до ізоляції людини та її замкненості на собі.

VІІ криза - піклування про виховання нового покоління на противагу заглибленню в себе" (30-60 років) - характеризується розвитком почуття збереження роду, що виражається головним чином в інтересі до наступних покоління та його виховання. Цей період життя відрізняється високою продуктивністю та творчістю в різних областях.

VІІІ криза - задоволеність прожитим життям на противагу відчаю (старше 60 років) - пов'язана із завершенням життєвого шляху і характер її залежить від того, як цей шлях був пройдений. Досягнення людиною цінності основується на підведенні нею підсумків свого минулого життя і усвідомлення його як єдиного цілого, в якому вже нічого не можна змінити. Якщо людина не може звести свої минулі вчинки в єдине ціле, вона завершує своє життя зі страхом перед смертю та у відчаї від неможливості розпочати життя заново.

Формуючись та розвиваючись як особистість людина може набути як тільки позитивні якості, так і негативні. Різноманітні поєднання позитивних та негативних новоутворень формують різноманітні варіанти індивідуального особистісного розвитку. Дві крайні лінії особистісного розвитку (нормальну та аномальну) представлені в таблиці.

Таблиця 1