Лекція№___. Тема: Психологія особистості.

Мета: сформувати у студентів уявлення про особистість, про основні теоріїї особистості.

План:

1. Уявлення про особистість.

2. Сучасні теорії особистості.

3. Розвиток та формування особистості.

Рекомендова на література:

1. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990.

2. Бодалев А.А. Психология личности. - М., 1988.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание .Личность. - М., 1982.

4. Леонгард К. Акцентуированные личности. - К., 1989.

5. Миславский Ю.А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте. - М., 1991.

6. Юнг К.Г. Психологические типы. - М., 1994

7. Фрейд З. Введение в психоанализ. - М., 1991.

1. Уявлення про особистість.

Психіка людини, світ її психічних явищ - результат не тільки її власного розвитку, але і результат впливу оточуючого середовища. Адже з моменту народження дитина потрапляє у сферу дії різноманітних суспільних відносин, які (через спілкування і активну діяль­ність) розвивають її соціальні якості (тобто формують її як особистість).

Загалом, в психології характеризуючи людину, в залежності від якостей, які розглядаються, використовуються різні терміни - це і людина, і індивід, і особистість, і індивідуальність, і суб’єкт. В чому ж їхня відмінність?

1) Поняття «людина» (найбільш широке поняття) характеризує а) біологічну істоту, яка належить до класу ссавців виду Ното sаріепs (у неї генетично задано особливу тілесну організацію, істот­ними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність при­стосованих до праці рук, високо-розвинутий мозок); б) істоту суспільну, що має свідомість і самосвідомість (завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, спів­відносити свої потреби і бажання з обставинами життя).

2) Поняття «індивід» (лат. — неподільне) - ві­дображає факт належності живої істоти до людського роду; - це людина як одинична при­родна істота, представник виду Ното sаріепs. Дитина народжується як індивід.

3) "Особистість" — це конкретна людина, індивід, що є представником певного суспільства, певної соціальної групи, яка займається конкретним видом діяльності, усвідомлює своє відношення до оточуючого та наділена певними індивідуальними особливостями. Особистість - системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин.

Особистість — категорія конкретно-суспільно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-історичних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є.

Індивід може не розвинутись у особистість. Ілюстрацією цього є індійські дівчатка Амала і Камала, яких виховувала вовча зграя. Вони мали лише індивідуальні біологічні особливості і не мали особистісних. Це було спричинено відсутністю людського оточення.

Отже, природні передумови створюють можливості для роз­витку суспільних якостей особистості, а становлення їх від­бувається тільки в умовах людського суспільства.

4) "Індивідуальність" — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

В індивідуальності найбільш яскраво проявляється особистість. Виявляється вона у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психіч­них процесів, у звичках і уподобаннях людини. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших — малопомітно. Вона може заявити про себе в ін­телектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сфе­рах психічної діяльності.

5) «Суб’єкт» - відображає здатність людини бути носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності, спрямованої на об’єкт.

Сутнісна характеристика особистості та її основні особливості наступні:

1. Зміст світогляду людини, її психологічна сутність. Світогляд людини - система переконань, наукових поглядів на природу, суспільство, людські стосунки, які у неї склалися, стали її внутрішнім надбанням та відклались в свідомості у вигляді визначальних життєвих цілей, інтересів та позицій;

2. Ступінь цілісності світогляду та переконань, відсутність чи наявність в них протиріч, що відображають протилежні інтереси різних прошарків суспільства.

Цілісність світогляду порушується, якщо особистість керується або знаходиться під впливом суперечних інтересів, носієм яких вона раптом стає в силу різного роду соціальних обставин.

3. Міра усвідомленості людиною свого місця в суспільстві обумовлює розвиток її світогляду та проявляється в її поведінці.

4. Зміст та характер потреб та інтересів, стійкість та легкість їх переключень, їх вузькість та багатогранність (від цих властивостей залежить світогляд людини; слабко сформовані або вузькі потреби та інтереси сильно обмежують світогляд людини).

5. Специфіка співвідношень та проявів різних особистісних якостей. Особистість настільки багатогранна в своїх індивідуально-психологічних проявах, що співвідношення її різноманітних якостей може впливати накладатися і на прояви світогляду та поведінки.

Розвинута особистість має розвинуту самосвідомість.

Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві). Самосвідомість дає змогу осмислити свої дії, почуття, ду­мки, мотиви поведінки, своє місце в суспільстві. Ії об'єктом є сама особистість. У ній вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання. Завдяки їй людина усвідомлює себе як індивідуа­льну реальність, відокремлену від природи та інших людей.

Особистість суб'єктивно для людини виступає як її "Я" (образ "Я", Я-концепція.

Я-концепція особистості формується в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток, діяль­ність і поведінку особистості, як установка щодо себе. Я-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона будує взаємо­відносини з іншими людьми. Як будь-яка установка, вона має три компоненти:

- когнітивний - уявлення про свої здібності, зовніш­ність, соціальну значущість тощо;

- емоційно-оцінний, в якому відображається ставлен­ня до себе (самоповага, самокритичність, самозакоханість та ін.);

- поведінковий – реалізація в діях взаємозв’язків внутрішнього та зовнішнього світу (прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи бути непомітним, приховати свої недоліки).

В процесі життя особистості виникає багато образів Я, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розріз­няють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне — уявлення людини про себе в даний мо­мент. Я-ідеальне — уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним і Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.

Становлення Я-концепції особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку цього досвіду, на мрії і прогнози власного майбутнього, на став­лення особистості до себе. Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

За відповідністю реаліям самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впли­ває на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань.

Рівень домагань — це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною і може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним.

Відповідність рівня домагань реальним досягненням виражається самоповагою. «Самоповага» є компонентом самосвідомості і виражається у бережливому та шаноб­ливому ставленні до власного Я.

Всяка особистість має потребу у самоповазі, бути повноцінною особистістю. У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності (коли рівень домагань не відповідає реальним досягненням) спрацьовують механізми психологічного захисту.

Психологічний захист - це регулятивна система, яка спрямована на усунення психологічного дискомфорту (пережи­вань, які загрожують Я-образу), і зберігає Я-образ на бажаному і мож­ливому рівні.

Захисні механізми вступають у дію, коли особистість за певних умов не може досягти поставленої мети. До цих механізмів належать заперечення, витіснення, проек­ція, раціоналізація, заміщення та ін.:

- заперечення - намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту. (Так, на запитання «Чи переконали вас повідомлення преси про те, що палін­ня може викликати захворювання на рак легенів?» пози­тивно відповіли 54 відсотки тих, хто не палить, і тільки 28 відсотків курців.)

- витіснення - спосіб уникнути внутрішнього конфлікту, вилучивши зі свідомості неприємну інформацію. (Людина швидко забуває про ті неподобства, які вчини­ла, та прикрощі, яких завдала іншим людям.)

- проекція - неусвідомлене перене­сення власних бажань і переживань (в яких людина не хоче зізна­тися собі через їх соціальну неприйнятність) на інших людей. (Наприклад, образивши партнера по спілкуванню, інди­від неусвідомлено намагається перекласти вину на партнера, мотивуючи тим, що він її спровокував.)

- раціоналізація — псевдорозумне по­яснення людиною своїх бажань (вчинків), визнання причин яких загрожувало б утратою самоповаги. (Не досягши бажаного, людина переконує себе в тому, що об'єкт бажань для неї не дуже важливий і що вона його не дуже й прагнула: "А виноград-то зелений".)

- заміщення — перенесення дії з недосяжного об'єкта на такий якого можна досягти. Воно знімає напруження і спричинює психологічну розрядку. (Наприклад, роздратування, яке виникло до начальника, людина часто пе­реносить на підлеглих.)

Дія захисних механізмів спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що загрожує системі наявних цінностей.

Усі розглянуті компоненти самосвідомості особистості не є вродженими. їх формування і розвиток залежить від умов життя людини та виховання.