3. Поняття права комунальної власності

Право комунальної власності — це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися тощо майном, що нале­жить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. '

Об'єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюдже­тів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 327 ЦК, ст. 35 Закону "Про власність"). Однак коло об'єктів права комунальної власності вужче за коло об'єктів права державної власності. Зокрема, в комунальній власності не може знаходитися майно, що є об'єктом виняткової власності держави (наприклад, атомна зброя, єдина енергосистема тощо).

Здійснюють право комунальної власності (або, як сказано у ч. 2 ст. 327 ЦК. — управляють майном, що є у комунальній власності), безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи міс­цевого самоврядування. Порядок створення та компетенція таких органів щодо управління об'єктами права комунальної власності визначені Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законодавчими актами.

Територіальна громада може набувати права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335), знахідку (ч. 2 ст. 338), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341), на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч. З ст. 1277 ЦК) тощо.

Крім того, підставами виникнення права комунальної власності згідно із Законом України від 3 березня 1998 р. "Про передачу об'єк­тів права державної та комунальної власності" може бути передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності тощо.

Територіальні громади набувають і здійснюють право власності через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, вста­новленої законом.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріальні та інші ре­сурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснювати контроль за їх виконанням (ст. 16 Закону "Про місцеве самовряду­вання в Україні").

Підстави набуття права комунальної власності співпадають з під­ставами набуття права державної власності, розглянутими вище.

4. Підстави виникнення та припинення окремих видів права власності

1 Право власності на доходи від участі в суспільному виробництві. Юридичною підставою на такі доходи є факт одержання працівником матеріальних благ у формі заробітної плати чи іншої форми оплати праці за виконану роботу відповідно до умов трудового договору. 2. Право власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності. Чинне законодавство не зобов'язує громадян працювати в суспільному секторі економіки. Вони мають право вибирати не заборонені законом форми індивідуальної праці чи підприємницької[діяльності. Право власності на доходи іромадян від підприємницької діяльності виникає лише у осіб, визнаних суб'єктами підприємницької діяльності. Приватна власність виникає у громадянина шляхом здійснення ним підприємницької діяльності як із створенням юридичної особи, так і без створення (з наймом робочої сили чи без такої). 3. Право власності за договорами та іншими правочинами. За цією правовою підставою формується переважна більшість прав власності громадян. Громадянам надано рівні з юридичними особами за незначними винятками можтивості одержання майна у приватну власність на підставі угод. 4. Право приватної власності внаслідок успадкування майна. Умови переходу майна визначені нормами спадкового права. 5. Право приватної власності виникає внаслідок приватизації об'єктів державної власності. Умови одержання державного майна у власність визначені законодавством про приватизацію.

Окрім наведених підстав виникнення у громадян права власності вирізняють також одержання дивідендів від цінних паперів; отримання пенсій, державної допомоги, стипендій тощо; отримання коштів за аліментними зобов'язаннями; правомірне заволодіння дарами природи; отримання премій.

Для виникнення суб´єктивного права власності потрібна на­явність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі юридичні факти називаються підставами ви­никнення права власності.

В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу надають критерію волі, в інших - правонаступництву.

Прихильники критерію волі до первинних відносять такі під­стави, за яких право власності виникає незалежно від волі попе­редніх власників, а до похідних - за яких воно виникає внаслі­док волевиявлення попереднього власника.

Якщо за основу розмежування беруть критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними - способи, засновані на правонас­тупникові.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних право­вих явищ. Так, прихильники критерію волі націоналізацію вва­жають первинним способом виникнення права власності, пояс­нюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності.

Якому критерію слід віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має практичного значення. Законо­давство України з поділом на первинні та похідні способи виник­нення права власності не пов´язує будь-яких правових наслідків. Крім того, сама позиція, яку відстоюють автори такого поділу, викликає багато непорозумінь. Адже важко знайти річ, яка ні­кому не належить. Якщо держава дозволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об´єкти нікому не належать. У законодавчо­му дозволі саме і виявляється воля власника. Це підтверджуєть­ся п. 4 ст. 10 Закону України «Про власність», у якому зазначе­но, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об´єктами для задоволення власних потреб. Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не на­лежить, а тому, що власник не може її відшукати або не шукав її взагалі. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.

До первинних способів відносять також набуття права влас­ності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об´єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов´язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевияв­лення попередніх власників, не є суто специфічними для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власника, а й інші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її власника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Як бачимо, питання щодо класифікації способів набуття права власності на практиці не має такого великого значення, яке йому відводять в науці цивільного права. Значення має конкретне виз­начення специфіки кожного способу набуття права власності.

ЦК України виділяє такі окремі підстави виникнення права власності: створення майна для своїх потреб; привласнення пере­робленої речі; привласнення загальнодоступних дарів природи; договір; привласнення безхазяйної речі, знахідки, бездоглядної тварини; скарб; приватизація; за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припи­няється у разі: відчуження власником свого майна; відмови влас­ника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам´яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв´язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв´язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ді­лянки, на якій воно розташоване; звернення стягнення на майно за зобов´язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинен­ня юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.