5. Прихованість виховних впливів.

Виховання - це партнерська, діалогічна взаємодія вихователя та учнів. Успіх виховного впливу залежить не стільки від того, який зміст вкладає в нього вихователь, скільки від того, як сприймають його вихованці. Якщо учні сприймають спілкування педагога з ними як соціально організований процес, призначений лише для того, щоб змінити їхні переконання і ціннісні орієнтації, то ефективність виховного впливу значно зменшується. Учні нерідко підсвідомо або відкрито чинять опір. "Тому сутність педагогічної позиції вихователя,- зазначав А.С.Макаренко,- має бути прихована від вихованців і не виступати на перший план. Вихователь, який без кінця переслідує вихованців явно спеціальними бесідами, набридає вихованцям і майже завжди викликає певну протидію".

В.О.Сухомлинський вважав, що "однією з умов високої ефективності педагогічного впливу є обстановка невимушеності цього впливу. Іншими словами, учневі не слід у кожний момент знати, що вчитель його виховує. Виховний намір повинен бути прихований обстановкою дружніх, невимушених взаємин ... зробити свій виховний задум непомітним - один з дуже важливих елементів педагогічної майстерності".

6.Систематичність і наступність виховання.

Ефективність виховного впливу великою мірою залежить від того, наскільки наступними і безперервними є педагогічні впливи на учнів. Цей принцип пов'язаний з тією закономірністю, що виховання об'єктивно можливе і завжди здійснюється через ті цінності та потреби, які вже сформовані в структурі особистості вихованця. Адже переконати дитину в необхідності певної поведінки або важливості соціальної норми, можна лише звернувшись до вже сформованих у неї цінностей і потреб.

Вимога наступності передбачає таку організацію виховання, за якої той або інший виховний захід є логічним продовженням попередньої виховної роботи, закріплює і розвиває досягнуте, підносить вихованця на більш високий рівень розвитку. Виховний процес завжди звернутий до цілісної особистості, але в кожний окремий момент учитель вирішує конкретне педагогічне завдання. Зв'язок і наступність цих завдань забезпечують перехід учнів від простих до більш складних форм поведінки і діяльності, послідовний розвиток їхніх переконань і ціннісних орієнтацій.

7. Єдність і послідовність вимог вихованця.

Цей принцип вимагає, щоб всі особи, суспільні інститути, причетні до виховання, діяли спільно, ставили перед вихованцями погоджені вимоги, доповнюючи і підсилюючи педагогічний вплив. Єдність і цілісність виховного процесу забезпечується тісною взаємодією всіх його учасників. Якщо виховні впливи не узгоджуються, то на успіх розраховувати неможливо. Вихованець при цьому дезорієнтується, зазнає значних психічних перевантажень, бо не знає, кому вірити, за ким іти, яких правил дотримуватися. Крім того неузгодженість вимог може призвести до того, що діти почнуть розглядати норми і правила поведінки як необов'язкові, встановлені кожним вихователем на свій розсуд.

8. Врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.

Ефективність виховання значною мірою залежить від знання вихователем своїх вихованців, їх вікових та індивідуальних особливостей.

Для кожного віку характерні свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці формується здатність планувати власні дії і передбачати їхні наслідки, рефлексія, тобто здатність усвідомлювати себе і власну поведінку. Для молодшого школяра найбільш авторитетною є особистість вчителя.

У підлітковому віці з'являється "почуття дорослості", відбувається переорієнтація на спілкування з однолітками, на норми поведінки, прийняті серед ровесників, загострюється потреба в самоствердженні. Водночас зростає напруженість і критичність у стосунках з дорослими, яких підліток часто сприймає як перешкоду в реалізації потреб у неформальному, рівноправному спілкуванні і самоствердженні. Правильна виховна тактика полягає в тому, щоб вчасно змінити методи і прийоми виховання, ставлення до підлітка, надати йому більше свободи, залучити до посильних видів суспільно корисної діяльності.

У старшому шкільному віці відбувається особистісне і професійне самовизначення, інтенсивно розвивається самосвідомість, а з нею і самостійність. Зростає відповідальність за власну поведінку, складаються плани на майбутнє. Старші школярі починають займатися самовихованням. У багатьох з них формується завищена самооцінка і завищені домагання. В поглядах на життя, на людські стосунки нерідко спостерігається максималізм.

Поряд з віковими важливо враховувати індивідуальні особливості дітей: темперамент, характер, потреби, інтереси.

Форми організації виховання.

Процес виховання - це виховна діяльність, обмежена часом і об'єктами виховання (школа, клас, учень), яка поділяється на:

• форми організації виховання;

• методи і прийоми;

• засоби виховання.

Найбільш поширеною є класифікація форм виховання залежно від кількості дітей, які беруть у них участь:

• масові (участь усієї школи, класу);

• групові;

• індивідуальні.

Форма організації виховання - це зовнішня, організаційна характеристика виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. Виховний захід - організована взаємодія вихователя з учнями, спрямована на розв'язання виховних завдань.

Форми виховної діяльності виділяються також у відповідності з напрямками виховної роботи класного керівника (вихователя).

Перелік деяких із цих заходів:

1. Класний час керівника.

2. Бесіда на етичні норми.

3. Зустріч з цікавими людьми.

4. Перегляд і обговорення кінофільму, передачі.

5. Доповідь для старшокласників.

6. Рольова гра в класі з вивченням правил поведінки.

1. Заняття з правил дорожнього руху.

2. Похід, екскурсія на природу.

3. Відвідування музею, виставки.

10. Турнір, змагання, гра в шахи, інші ігри в класі.

11. Благодійна акція учнів.

12. Предметна олімпіада (школи).

13. Суспільно-корисна праця.

14. Класні збори з обговоренням актуального питання.

15. Відзначення знаменних дат, традицій колективу.

16. Естетична вікторина.

17. Читацька конференція за книгою.

18. Екологічний рейд у місті.

19. Чергування по школі на засадах самоврядування.

20. Організація класу для практики з ремонту, оформлення предметного кабінету.

Методи і прийоми педагогів у виховному впливі.

Існує два основних шляхи впливу вихователя на вихованців:

1. прямий - у процесі безпосередньої взаємодії з учнем (бесіди, дискусії, вимоги, поради, переконання, заохочення і т.д.);

2. опосередкований - засобами доцільної організації соціального та предметного оточення вихованців (естетичне оформлення кімнати, добір іграшок, організація колективних видів діяльності, регулювання міжособистісних стосунків у колективі і т.д.).

Методи виховання - це способи прямого і опосередкованого впливу вихователя на свідомість, почуття і поведінку вихованців з метою розвитку в них бажаних якостей, мотивів, ціннісних орієнтацій, звичок і переконань.

Прийом виховання - це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної ситуації (прийом у бесіді, лекції, диспуті).

Всі методи виховання умовно поділяють на чотири групи:

1. Методи впливу на підсвідомість вихованця:

• педагогічнодоцільна самопрезентація вчителя;

• навіювання.

2. Методи формування свідомості особистості (це словесна підгрупа):

• бесіда;

• лекція;

• повідомлення;

• розповідь;

• диспут;

• переконування;

• приклад.

3. Методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки:

• педагогічна вимога;

• громадська думка;

• вправа;

• привчання;

• доручення;

• створення виховних ситуацій;

• рольова гра.

4. Методи стимулювання поведінки і діяльності:

• змагання;

• заохочення;

• покарання.

Засоби виховання в шкільних умовах

Засоби виховання є допоміжними, вони залежать від конкретної, локальної мети. До засобів виховання належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо). Велике виховне значення мають засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.