1. Поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи і самодіяльності вихованців.

Цей принцип визначено на основі тієї закономірності, що ефективність виховання у вирішальній мірі залежить від активності учасників виховного процесу. Як відомо, особистість виявляє найбільшу активність, коли їй надається можливість продемонструвати ініціативу, самостійність і творчість. Тому важливою умовою розвитку ініціативи і самостійності школярів є організація учнівського самоврядування. Важливо також ставити учнів перед необхідністю робити вибір, приймати самостійні рішення, активно брати участь в їх виконанні.

Слід уникати надмірної опіки вихованців, оскільки вона пригнічує їх волю, стримує розвиток самостійності. Вихователь повинен поступово зменшувати міру втручання в поведінку дітей, розвиваючи тим самим їх відповідальність і саморегуляцію. Кінцевою метою виховання є розвиток самостійної особистості, здатної до керування своєю поведінкою на основі засвоєних моральних норм і цінностей. Отже, у вихованні слід йти від зовнішньої організації і контролю поведінки дітей до розвитку в них самоорганізації і самоконтролю.

2. Безумовне позитивне ставлення до особистості.

Цей принцип вимагає від учителя ставитися позитивно до всіх вихованців: слухняних і неслухняних, працьовитих і ледачкуватих, відмінників і відстаючих, вродливих і непривабливих, тактовних і безтактних. Для того, щоб пізніше вихователь міг змінити дитину, спочатку він повинен прийняти її такою, як вона є, з усіма її недоліками, тобто визнати її цінність як особистості, ставитись до неї з повагою і доброзичливістю, поважати її індивідуальність, своєрідність і неповторність. Без цього неможливий повноцінний психологічний контакт, а отже й ефективне виховання. Проявляти дружелюбність і зацікавленість долею вихованця, не бути байдужим або холодним - це вирішальні умови ефективності педагогічного спілкування.

Не приймаючи окремих дітей, насміхаючись з них, підкреслюючи їх негативні якості, деякі вчителі розраховують на активізацію самовдосконалення таких дітей. Проте, як правило, отримують цілком протилежні наслідки. "Неприйняті" діти відповідають відкритою або прихованою ворожістю, втікають з уроків, замикаються у собі або конфліктують. Особливо негативно впливає неприйняття вчителя на дітей, позбавлених емоційної підтримки в сім'ї, які мають низький статус серед ровесників.

Безумовне позитивне ставлення до особистості вихованця сприяє формуванню в нього позитивного ставлення до себе, прагнення до самовдосконалення. Спілкування вчителя з учнем, як з гідним поваги партнером, визнання за ним права на власну позицію, права бути самим собою розвиває у нього такі якості, як самоповага, почуття своєї унікальності, неповторності, індивідуальності.

Безумовне позитивне ставлення не слід плутати із заграванням, потуранням. Необхідно виявляти розуміння і схвалювати поведінку учня в тій мірі, в якій це важливо для нього самого. Крім того, потрібно розрізняти особистість і її конкретні вчинки. Ставитися позитивно до особистості не означає схвалювати всі її вчинки і дії.