2. Етапи процесу виховання.
Педагог має уявити процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення на кожному етапі.
Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в такій послідовності:
Перший етап. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. Коли йдеться про виховання класу, то мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед школою.
Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Виходячи з цих даних, можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав цей взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення поставленої мети.
Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу.
На всіх етапах процесу виховання здійснюють педагогічне керівництво, управління цим процесом.
Управління процесом виховання - діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.
Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи й прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам.
3. Структура теорії демократичного виховання
У широкому значенні під вихованням розуміють весь навчально-виховний процес, в результаті якого розвивається інструментальна та мотиваційно-ціннісна сфери особистості, тобто засвоюються певні знання, виробляються уміння, навички, здібності, формуються переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, потреби, риси характеру.
Виховання має ряд особливих відмінностей:
Виховання спрямоване на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості;
У вихованні важливу роль відіграють емоційні переживання вихованців;
У вихованні недоцільно знайомити учнів з намірами педагога. Відкриті виховні впливи, як правило, викликають внутрішній опір дітей;
Результати виховання не завжди однозначні і прогнозовані, оскільки сприйняття виховних впливів залежить від індивідуальних особливостей вихованців;
Ефективність виховання залежить від багатьох стихійних чинників і умов соціального середовища, що впливають на розвиток особистості. Такі впливи можуть мати як позитивний, так і негативний характер, що вимагає їх корекції, гармонізації;
Виховання характеризується віддаленістю результатів. Як правило, воно не дає миттєвого ефекту. На відмінну від знань, умінь, почуття, переконання і риси характеру виховуються протягом тривалого часу;
Результати виховання складно діагностувати.
Структура теорії демократичного виховання:
Мета виховання - всебічний і гармонійний розвиток дитини. Це ідеал цивілізованого суспільства, який діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини («калокагатія» - ідеал фізичної й моральної досконалості). Слід відзначити, що гармонія була метою виховання і в афінській, і в римській, і візантійській системах, а через тисячу років - в епоху Відродження, й згодом - у період нового часу ХУШ -XIX ст. додалася ще ідея всебічності (термін "всебічність" до "гармонії" додав видатний франц. філософ Рене Декарт). Так склалася цілісна концепція ідеалу розвиненої людини. У той період чимало людей відповідало цим еталонам: розмовляли кількома мовами, славилися в різних видах науки, мистецтва.
Найвище призначення виховання - сформувати досконалу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси борця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебічно і гармонійно розвинену людину.
Всебічний та гармонійний розвиток особистості передбачає дотримання єдності та взаємодії п'яти частин виховання. Традиційними складовими частинами виховання називають:
розумове,
фізичне,
трудове,
моральне,
естетичне.
Мета виховання - це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмислення.
«Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти на ваше запитання про те, що він хоче будувати,- храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім..., готель..., кухню..., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повинні сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності» (К.Д.Ушинський)
Історія суспільного розвитку свідчить про те, що у підборі, постановці та формулюванні цілей виховання необхідно спиратися на об'єктивні закономірності розвитку природи, суспільства й людини. Крім уже відомого нам фактора - політики, ідеології держави, важливе значення мають потреби суспільства. Мета виховання виражає потребу в підготовці підростаючого покоління до виконання суспільних функцій, яка назріла історично. При цьому надзвичайно важливо визначити: ця потреба дійсно назріла, чи її просто запропоновано.
Багато виховних систем зазнавали краху саме тому, що не враховували реалій життя, сприймали бажане за реальне, сподіваючись шляхом виховання удосконалити життя людей.
Рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, властивих кожній суспільно-економічній формації, є основним фактором, що визначає мету і характер виховання в суспільстві.
Сучасні завдання демократичного виховання.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із стану суспільства в 90-х рр., полягають у реальному переході до поширеної педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських та вчительських колективів на подолання авторитарного стилю щодо ставлення до учнів. Розуміння самоцінності особистості учня, поєднання виховання і навчання на уроках і в позаурочний час, висування на перший план замість ідейно-політичного виховання - виховання морального, заснованого на загальнолюдських цінностях, а також правового, екологічного, економічного напрямів виховання, тобто тих, які найповніше відповідають проблемам сучасного суспільства.
Закономірності виховного впливу на учнів.
Закономірності виховання - це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
Стосовно процесу виховання діють загальні закономірності педагогічного процесу.
Серед закономірностей виховання виділяють такі:
- цілі і зміст виховання визначаються потребами суспільства та особистості;
- сприйняття особистістю виховних впливів залежить від її ставлення
до вихователя;
особистість позитивно реагує на виховні впливи, якщо враховуються її потреби, інтереси і можливості;
виховання об'єктивно можливе і завжди здійснюється через ті цінності та потреби, які вже сформовані в структурі особистості вихованця;
- ефективність виховання залежить від активності його учасників;
- ефективність виховання залежить від узгодженості всіх виховних впливів на особистість.
Принципи виховання.
Принципи виховання - це вихідні положення, основні правила ефективної організації виховного процесу. Вони не визначаються довільно, а виводяться із закономірностей розвитку особистості.
Принципи сучасного виховання:
1. Поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи і самодіяльності вихованців;
Безумовне позитивне ставлення до особистості;
Опора на позитивне в дитині.
Поєднання поваги до дитини з розумною вимогливістю до неї.
Прихованість виховних впливів.
Систематичність і наступність виховання.
Єдність і послідовність вимог до вихованця.
Врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.