21

Лекція 4 (2 год.) Правове регулювання непрямих податків

План

1. Поняття податку на додану вартість, платник податку на додану вартість, їх реєстрація.

2. Об’єкт, база, ставки оподаткування. Пільги з податку на додану вартість.

3. Акцизний збір: загальна характеристика.

1. Поняття податку на додану вартість, платник податку на додану вартість, їх реєстрація.

Податок на додану вартість (ПДВ) є одним з основних серед податкових надходжень до дохідної частини бюджету. Це є основною причиною закріплення його за бюджетом держави. Наприклад, в Україні надходження від ПДВ становлять 34% від загального обсягу доходів Державного бюджету (аналогічна ситуація і в Російській Федерації, де на даний податок припадає близько 39 % доходів федерального бюджету).

Ініціатива введення ПДВ належить М.Лоре (Франція), який в 1954 р. запропонував замінити ним податок з обігу. Процес остаточної заміни був завершений до кінця 70-х р. ХХ ст. Поширенню ПДВ сприяло і прийняття І і ІІІ Директив Єдиного економічного співтовариства (1967 р.), відповідно до яких даний податок затверджувався як основний для країн-учасників цього співтовариства.

Значного поширення в Європі ПДВ отримав в 50-х р. ХХ ст. він однаково інтенсивно почав застосовуватися у всіх західно­європейських країнах (наприклад, в Австрії й Швейцарії він не використовується дотепер). У США й Канаді так і не змогли знайти переконливих аргументів на користь цього податку, крім того, його вважають суперечної Конституції США, оскільки введення подібного податку обмежує добробут громадян шляхом росту цін. У цей час у федеральних доходах США переважають прямі податки (наприклад, податок на доходи фізичних осіб становить близько 40% податкових надходжень федерального бюджету). Аналогічна ситуація зложилася й у Японії.

Застосування податку на додану вартість викликало чимало суперечок, однак у підсумку податкове законодавство більше сорока країн миру (у тому числі 17 європейських) міцно закріпило його як один з основних каналів надходжень у дохідну частин до бюджету. За рахунок податку на додану вартість надходить 80% суми від непрямих податків у Франції, більше 50% у Великобританії й Німеччині. Введення податку на додану вартість у податкові системи було обумовлено відповідним якісним етапом економічного розвитку. До початку 50-х років XX століття склалися передумови надвиробництва в країнах з розвитий ринковою економікою, що обумовило необхідність пошуку й використання стримуючих це факторів. Одним з найбільш результативних виявився вплив на рівень ціни через збільшення частки податку, що виникає при реалізації товарів (робіт, послуг). У цьому випадку, з одного боку, збільшення ціни (за рахунок податкової надбавки) стримувало стимули виробництва й у певній мері його скорочувало (або хоча б не розвивало), з іншого боку, збільшувало надходження до бюджетів (переважно - державний, за яким і закріплювався податок на додану вартість).

Податок на додану вартість є основною ланкою в дохідній частині державного бюджету Франції, забезпечуючи, до 45% всіх податкових надходжень. Стягнення його здійснюється методом часткових платежів, де підприємства виступають лише збирачами податку. На кожному етапі він становить різницю між податком, що стягують при продажі й при покупці. При реалізації товару підприємство компенсує всі свої витрати у зв'язку із цим податком і додає і податок на знову створену на самім підприємстві вартість. Ця частина податку на додану вартість і перераховується до бюджету, лягаючи в підсумку на кінцевого споживача.

З початку дев'яностих років податок на додану вартість уже виходить за рамки окремих національних податкових систем. Так, застосовуючись в 20 з 24 країн Європейського співтовариства він використовується для створення єдиної дохідної частини бюджету Співтовариства й перераховується в розмірі 1,4 % податків, зібраних кожною країною - членом Співтовариства. Більше тісне зближення непрямих важелів оподатковування в рамках ЄЕС упирається в досить значний розкид ставок податку на додану вартість (від 14 % у Німеччині або 15 % у Великобританії до 22 % у Данії). Тому одним з головних досягнень в області формування єдиного європейського ринку є домовленість про уніфікацію системи непрямого оподатковування й введенні усередненої ставки податку на додану вартість на рівні 15%.

Подібна угода була досягнута наприкінці 1992 року й головами урядів держав - учасників СНД. Визнано доцільним застосовувати при розрахунках за реалізовані товари між господарюючими суб'єктами єдину ставку податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків. При відсутності угоди податок стягується на основі взаємної домовленості сторін. Об'єктами оподатковування зізнаються обороти або додана вартість реалізованих товарів (робіт, послуг). Об'єктом обкладання по ввезених товарах є митна вартість При використанні однієї зі сторін пільг по податку їхнє застосування допускається й на території держави, що установили такої пільги.

В Україні Податок на додану вартість був уведений тільки на початку 90-х років. Справа в тому, що в податковій системі Радянського Союзу діяло два непрямі податки: податок з обігу й податок із продажів. Податок на додану вартість був введений в Україні Законом від 20 грудня 1991 р. "Про податок на додану вартість". На сьогоднішній день механізм стягнення податку на додану вартість регулюється Податковим кодексом України. Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення Державного бюджету України. Отже, стан державних фінансів значною мірою залежить від його економічної і фіскальної ефективності. Її підвищення вимагає покращання правових норм, якими регулюється справляння податку. Податковим кодексом удосконалено правові норми щодо ПДВ шляхом забезпечення більш детальної правової регламентації його справляння, усунення прогалин, що мали місце в попередньому законодавстві й використовувалися для уникнення податку, здійснено суттєві кроки на шляху наближення податкового законодавства до вимог 112 Директиви Ради ЄС.

У розділі V ПК України визначено всі обов’язкові елементи податку, встановлені статтею 7 розділу І.

Стаття 180. Платники податку.

Найбільш важливі характеристики сутнісних рис податку на додану вартість:

1. він є найважливішим видом загальнодержавного податку. Це означає, насамперед, орієнтованість його на надходження його винятково в дохідну частину державного бюджету, в основі чого лежить сталість і стабільність значної частки податкових надходжень. Крім того, виходячи їх цього, компетенція по його введенню, зміні й скасуванню закріплюється винятково за Верховною Радою України, тобто він є класичним різновидом загальнодержавного податку;

2. це специфічний різновид непрямого податку, що повинне бути вв'язане з підходом законодавця до класифікації податків у цілому. Якщо в діючому податковому законодавстві немає критерію розподілу податків на прямі й непрямі, то характеристика податку як непрямого вимагає наявності відсильної норми, що містить критерії віднесення того або іншого платежу до прямого або непрямому;

3. податок на додану вартість, будучи по природі непрямим, бере участь у формуванні ціни на стадії реалізації, не зачіпаючи практично стадію виробництва. Він є податком на споживання, фактором, що стримує ріст споживання, що обмежує доступ до товарів (роботам, послугам) за рахунок росту ціни;

4. податок на додану вартість реально сплачується споживачем, що здобуває товари (роботи, послуги), тоді як формально перераховується до бюджету сума цього податку особою, що реалізує товар, що здійснює роботу або послугу. Тобто, даний податок характеризується розривом між формальним і реальним платником;

5) даний податок носить універсальний характер. Універсальність його проявляється у двох аспектах. По-перше, він сплачується при реалізації, обороті, наданні будь-якого товару (роботи, послуги). По-друге, він стягується на кожному етапі зовнішнього або внутрішнього обороту товарів (робіт, послуг).

Таким чином, податок на додану вартість є непрямим податком, що виступає частиною новоствореної вартості, входить у ціну реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Платник податку - особа, зобов'язана здійснювати утримання й внесення до бюджету податку, що сплачує покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Досить багато проблем і помилок, пов'язаних із ПДВ, викликане тим, що не проводиться вкрай важливе для розуміння непрямого оподаткування розходження між особою, що фактично оплачує податок (носієм податку), і особою-платником, на якій лежить податковий обов'язок по його оплаті. Іноді із цього роблять висновок, начебто в платника податку на додану вартість частину об'єкта оподаткування (заробітна плата й прибуток) потрапляє під подвійне оподаткування через важелі ПДВ, податку на прибуток і прибутковий податок. Однак якщо два останні оплачуються виробником, то податок на додану вартість не зменшує коштів підприємства й сплачується споживачем продукції в ціні товару.

Платники поділені на дві великі групи залежно від того, здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприєм­ницьку діяльність на території України або ввозять (розмитнюють) в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб, з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу й тимчасово. При цьому в обох випадках платниками виступають: суб'єкти підприємницької діяльності; адвокати; міжнародні об'єднання й організації; іноземні юридичні особи й громадяни. Відновлений також кількісний ценз для обороту реалізації товарів.

У відповідності до ст. 180.1 ПК України платниками податків є: