План.

1. «Інтернаціоналізовані суди»: загальне поняття та місце у системі міжнародного кримінального правосуддя.

2. Правові засади діяльності та характеристика Відділу з військових злочинів Суду Боснії і Герцеговини.

3. Основи діяльності та характеристика Надзвичайних палат у Судах Камбоджі для переслідування за злочини, вчинені в період Демократичної Кампучії.

   1. Загальна інформація про Надзвичайні палати.

   2. Створення Надзвичайних палат.

   3. Структура Надзвичайних палат.

   4. Юрисдикція Надзвичайних палат.

   5. Особливості кримінально-процесуального регулювання судового провадження.

   6. Діяльність Надзвичайних палат.

Висновки.

Список літератури.

1. «Інтернаціоналізовані суди»: загальне поняття та місце у системі міжнародного кримінального правосуддя.

Міжнародне кримінальне правосуддя здійснюють органи міжнародного кримінального правосуддя.

На сьогоднішній день відомі наступні інституційні моделі їх встановлення, формування, правового регулювання, організації та діяльності:

1. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc, створювані Радою Безпеки в якості допоміжних органів.

2. Змішані (гібридні) трибунали (суди) двох видів: (1) створювані відповідно або на основі договорів держав з ООН і (2) формовані тимчасовими адміністраціями ООН на територіях держав, де проводяться миротворчі операції.

3. Національні суди, до юрисдикції яких віднесено розгляд справ про міжнародних злочинах за участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства.

4. Міжнародний кримінальний суд.

До третьої моделі органів міжнародного кримінального правосуддя відносяться національні суди, до юрисдикції яких спеціальними рішеннями віднесено правосуддя у справах про міжнародні злочини за участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства.

Нині загальновизнано, що держави, будучи учасниками договорів, що встановлюють злочинність і караність міжнародних злочинів, зобов'язані вживати заходів щодо імплементації в національне законодавство норм міжнародного права про їх злочинності та караності. У силу цього, більшість держав світу:

- Включають в національне кримінальне право норми про відповідальність за злочини, передбачені міжнародними договорами;

- Приймають кримінально-процесуальне законодавство таким чином, щоб кримінальне правосуддя у справах про міжнародні злочини могло безперешкодно здійснюватися національними судами;

- Створюють відповідні правоохоронні органи і засновують суди, до юрисдикції яких віднесено розслідування і судочинство на внутрішньодержавному рівні у справах про міжнародні злочини;

- Вживають заходів з підготовки фахівців правоохоронних органів і судів до правозастосування у справах про злочини, передбачені міжнародними договорами, у внутрішньодержавному кримінальному судочинстві;

- У порядку кримінального судочинства здійснюють розслідування і розгляд по суті справ про міжнародні злочини і кримінальне переслідування осіб, винних у їх вчиненні.

Ця діяльність належить до виключної компетенції держави. Як вся правоохоронна діяльність і судочинство всередині держави вона є проявом його суверенітету.

Однак на практиці зустрічаються випадки, коли в силу тих чи інших обставин, національні суди не відправляють правосуддя у справах про міжнародні злочини.

Залежно від причин, шляхи подолання такого положення можуть бути різними: від створення міжнародних кримінальних судів до передачі відповідних матеріалів до постійно діючого Міжнародного кримінального суду. Це визначається з урахуванням безлічі факторів.

Одним з таких факторів може бути відсутність або нестача національних фахівців (слідчих, прокурорів і суддів), здатних належним чином забезпечити на внутрішньодержавному рівні розслідування і кримінальне судочинство у справах про міжнародні злочини.

Зацікавлені держави і міжнародне співтовариство нині виходять з того, що для подолання такого роду перешкод, немає необхідності кожного разу створювати міжнародні суди, а достатньо організувати міжнародне співробітництво для того, щоб:

(1) створити умови для підготовки відповідних фахівців, тим самим долаючи об'єктивну їх нестачу;

(2) забезпечити участь у кримінальному судочинстві у справах про міжнародні злочини у внутрішньодержавних судах таких фахівців, які не мають причин суб'єктивного властивості ухилятися від розслідування міжнародних злочинів та здійснення правосуддя у справах про них.

Співпраця по першому напрямку реалізується в різних формах освіти і навчання, а також шляхом проведення міжнародних семінарів і конференцій, стажувань у міжнародних та іноземних судах тощо

Другий напрямок співпраці реалізується шляхом участі в кримінальному провадженні у справах про міжнародні злочини у внутрішньодержавних судах міжнародних суддів і, в окремих випадках, міжнародних обвинувачів, а також міжнародного допоміжного персоналу.

Правовою основою такого співробітництва є законодавство відповідного заінтересованої держави.

З урахуванням зазначених обставин, участь міжнародних суддів та іншого персоналу у внутрішньодержавному кримінальному судочинстві не тягне за собою створення міжнародних судів.

На практиці це здійснюється шляхом формування у внутрішньодержавних судах спеціалізованих судових складів (за формою «суд в суді»), наділених обмеженою предметної юрисдикцією (щодо міжнародних злочинів) за участю міжнародних та національних суддів і обвинувачів.

Такі суди не є в чистому вигляді ні міжнародними, ні змішаними (гібридними), оскільки засновані і сформовані в порядку, передбаченому внутрішньодержавним законодавством, а матеріально-правову і процесуальну основу їх діяльності складає внутрішньодержавне кримінальне та кримінально ¬ процесуальне право.

Іншими словами мова йде не про міжнародні, а про національних судах з т.зв. міжнародним «елементом» - участю в їх діяльності міжнародних суддів і обвинувачів поряд з національними суддями і обвинувачами.

На відміну від міжнародних ad hoc і змішаних (гібридних) судів, національні суди з т.зв. міжнародним «елементом» можуть бути позначені як інтернаціоналізовані суди.

Слід зазначити, що термін «інтернаціоналізовані суди» носить виключно умовний характер і може свідчити лише про те, що дані суди, будучи сформованими в порядку, встановленому законодавством конкретної держави, в силу певних фактичних обставин допускають до числа учасників судочинства (до складу суду, обвинувачення або захисту) іноземних (міжнародних) представників на умовах, передбачених національним правом.

Використання терміну «інтернаціоналізовані суди», на нашу думку, допустимо лише для операційного скорочення вельми громіздкого, але точного поняття «національні суди, до юрисдикції яких віднесено правосуддя у справах про міжнародні злочини за участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства».

Amnesty International спостерігає за роботою інтернаціоналізованих судів і стежить за тим, щоб вони керувалися найвищими стандартами справедливості.

«Міжнародна амністія» (Amnesty International) - міжнародна неурядова організація, заснована у Великобританії в 1961 році, яка ставить своєю метою «робити дослідження і дії, спрямовані на попередження і припинення порушень прав на фізичну і психологічну недоторканність, на свободу совісті та самовираження, на свободу від дискримінації в контексті своєї роботи з просування прав людини »

Організація привертає увагу до порушень прав людини і виступає за дотримання міжнародних стандартів. В її завдання входить мобілізація громадськості з метою чинення тиску на осіб, що порушують права людини. За свою роботу Amnesty International удостоєна Нобелівської премії миру, а також премії ООН в області прав людини.

Amnesty International визнає значимість ініціатив у сфері правосуддя в країні, де було скоєно злочини, і їх роль у розвитку національної судової системи. Проте організація також відзначає появу спільних проблем:

1. деякі елементи статутів і правил інтернаціоналізованих судів недосконалі і не відповідають найвищим стандартам міжнародного правосуддя;

2. інтернаціоналізовані суди ведуть лише дуже невелике число кримінальних справ у випадках, коли відбувалися масові злочини;

3. інтернаціоналізовані суди стикаються з труднощами, коли їм потрібна співпраця інших держав;

4. інтернаціоналізовані суди стикаються з серйозними фінансовими проблемами, оскільки вони фінансуються за рахунок добровільних внесків, а держави не завжди виділяють на це кошти;

5. інтернаціоналізовані суди поки не змогли стати стимулом, під дією якого національні суди стали б порушувати кримінальні справи по інших злочинах, якими інтернаціоналізовані суди займатися не можуть, хоча за них передбачена кримінальна відповідальність згідно з нормами міжнародного права.

Незважаючи на всі перераховані вище недоліки, інтернаціональні суди є органічною частиною сучасної системи органів, що здійснює міжнародне кримінальне правосуддя.

Отже, національні суди, до юрисдикції яких віднесено правосуддя у справах про міжнародні злочини за участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства не є ні міжнародними, ні змішаними, оскільки засновані і сформовані в порядку, передбаченому внутрішньодержавним законодавством, а матеріально-правову і процесуальну основу їх діяльності становить внутрішньодержавне кримінальне та кримінально-процесуальне право. При цьому поряд з національними суддями і обвинувачами, в діяльності інтернаціоналізованих судів беруть участь і міжнародні представники (у складі суду, обвинувачення або захисту) на умовах, передбачених національним правом.