
- •Розділ 1. Основні способи та засоби документування
- •1.1 Основні поняття документування. Кодування інформації
- •1.2. Текстове документування. Стенографія. Технічне документування
- •3 .Фотодокументування, кінодокументування, відеозапис, фоно(аудіо)документування, його особливості та сфери застосування.
- •1.4. Документування із використанням електронно-обчислювальної техніки
- •Розділ 2. Методи документування
- •1.1. Знаковий метод фіксування інформації. Класифікація знаків
- •2.2. Поняття про мову
- •Висновки
- •Список використаної літератури
- •Додаток а
- •Додаток б
2.2. Поняття про мову
Мова — це особлива система різнотипних і разом з тим внутрішньо з'єднаних між собою структурних одиниць (звуків, морфем, слів, словосполучень, пропозицій і т. п.), які людина свідомо використовує і які служать йому засобом спілкування з іншими, виразу думок, відчуттів, настрою. Мова — це мовні системи, в яких із знаків (букв, цифр, умовних позначень) за допомогою граматичних правил будуються осмислені лексичні одиниці і пропозиції. Мовний знак, на відміну від одиночного знаку, завжди включає в свій склад просту або складну граматику.
Особливості мови виявляються в тому, що він соціальний і свідчить про здатність людини створювати систему диференційованих знаків, відповідних диференційованим поняттям. Одне і те ж повідомлення, побудоване на основі якогось даної мови, може транслюватися різними засобами. Такі, наприклад, букви українського алфавіту, азбука Морзе, рельєфний шестикрапковий шрифт Л. Брайля для сліпих, навіть вельми своєрідні способи імітації мови за допомогою свистка, дзвоника, гонгу і т.д. У всіх цих випадках живий потік мови замінений образотворчими значками, сприйманими за допомогою зору і дотику. Отже, мова — це єдність позначається (предмет, думки) і означає (букви, зображення, звуки).
За час існування цивілізації людство виробило безліч мов, які прийнято ділити на природні (або натуральні) і штучні (машинні, інформаційні мови, мови-посередники при машинному перекладі). Відповідно розрізняють коди і знаки як природних, так і штучних мов.
Природна мова відрізняється від штучної тим, що його мовні знаки виникають стихійно, а штучні знаки створюються навмисно.
Природні мови історично виникли в процесі розвитку людського суспільства. Найстародавнішим являється мова міміки і жестів, що дістався людині в спадок від тварин і що базується на першій сигнальній системі. Друга сигнальна система відповідальна за створення і використовування осмисленої членороздільної мови. Розвиваючись відособлено, групами, маючи свої територіальні, етнокультурні і інші ознаки в ході суспільного виробництва, люди історично виробили національні мови — основний спосіб кодування інформації. Кожне слово тут не більше ніж умовний знак, яким люди домовилися позначали те або інше поняття, предмет. З природною мовою пов'язаний код листа, поява якого викликала з виникнення текстового документа, зокрема книги.
Штучні мови — це спеціально розроблені коди для особливих видів діяльності і передачі спеціальних повідомлень. Прикладами можуть служити різного роду шифри, азбука Морзе, азбука прапорців на флоті, міжнародні мови, мови машинного програмування і т.д. Штучні мови створюються для якої-небудь мети і застосовуються тоді, коли природні мови використовувати скрутно.
Висновки
Справочинство послуговується офіційно-діловим стилем, який має такі підстилі: дипломатичний, законодавчий, канцелярський. Дипломатичний підстиль обслуговує сферу міждержавних відносин у галузі політики, економіки, культури (це міждержавні угоди, конвенції, звернення, ноти, протоколи, повідомлення — комюніке). Законодавчий підстиль використовується у сфері законодавства (це акти, закони, укази, постанови, статути, видані й затверджені вищими органами державної влади та найвищими посадовими особами). Канцелярським, або адміністративно-канцелярським, підстилем укладають довідки, листи, посвідчення про відрядження, розпорядження, списки, накази, графіки відпусток тощо. Саме ним, канцелярським підстилем, створюють майже всі документи, необхідні для встановлення офіційних, ділових, службових, партнерських контактів між організаціями, установами та громадянами.
Слово документ (document) у перекладі з латинської мови означає повчальний приклад, взірець, доказ. Цей термін має кілька значень:
а) діловий папір, який посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь;
б) письмове посвідчення, яке офіційно підтверджує особу; в) письмовий твір, рисунок, грамота як свідчення про щось історичне, важливе.
Для юриста документ — засіб доказу, для історика — першоджерело, для працівника управління — засіб фіксації, передавання інформації. Багатозначність терміна зумовлена тим, що документи використовуються в багатьох сферах людської діяльності з різною метою і є результатом відображення фактів, подій, явищ об‘єктивної дійсності й розумової діяльності людини. Документи, як основний вид ділової мови, носії інформації, є засобом засвідчення, доведення певних фактів, отже, є основою для прийняття рішень, узагальнень, для доказів, тобто мають велике правове значення. Документи повинні бути правильно складені за формою (формуляр документа — від лат. (documentum)— образ, вид, форма) і за змістом, з дотриманням відповідних кожному реквізитів (від лат. requisitum — необхідне, потрібне) — сукупності формальних елементів у складі документа, відсутність яких позбавляє документ юридичної сили.
Отже, документ є носієм об‘єктивної, достовірної інформації, матеріальним об‘єктом з інформацією, закріпленою вигаданим людиною способом для передавання її (інформації) в часі і просторі, і має, згідно з чинним законодавством, юридичну силу.