13.Формування уявлень про текст

У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальна одиниця спілкування — це усне або письмове висловлю­вання — текст, який становить найвищий рівень (ярус) мов­ної системи. Визначальні його ознаки — цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.

Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай буде мир на всій планеті!), прислів'я (Як постелиш так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та кра­ще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він «може членуватися на більші структурно-се­мантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кіль­кох простих чи складних речень різної будови, об'єднаних в одне смислове ціле». Такі одиниці називають надфраз­ними єдностями.

Частини тексту — речення і складні синтаксичні ці­лі — пов'язуються між собою за допомогою засобів міжфразного зв'язку, найважливіші з яких: 1) особові зай­менники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення: 3 погодою щось діялось. Вона стала суха і вітряна; 2) синонімічні назви до вживаних у попередніх реченнях слів: Нерозумна пташка звила зовсім низько гніздо і тепер сиділа в ньому на яєчках. Кубель­це її було таке маленьке, що увесь хвостик трясогузки звисав над ним. Почувши кроки, пташина повернула голівку... (М. Стельмах); 3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях: На човнику й веслі від нас від'їхав травень. Він прихопив із собою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів, і в село, через тини, загля­нуло літо (М. Стельмах); 4) обставинні слова, найчастіше із значенням місця і часу: Прямо над нашою хатою пролі­тають лебеді. Вони лет ять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).

У початкових класах предметом спостережень і лін­гвістичного аналізу є невеликі зв'язні тексти або їх час­тини, що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають від­значатися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (по відношенню до більшого тексту, частиною якого вони є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи (зовнішності людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення; текст — це зв'язне висловлювання; він має певну будо­ву, тобто складається із зачину, головної частини і кін­цівки; у тексті виражається певний зміст, що є його те­мою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'язна висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висло­вити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).

При виконанні різноманітних усних і письмових вправ учні набувають практичних умінь і навичок; вони вчаться відрізняти текст від групи речень, не пов'язаних між со­бою за змістом; встановлювати логічний зв'язок між части­нами висловлювання; визначати тему тексту і добирати до нього заголовок; ділити текст на логічно завершені частини-абзаци; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити у тексті його композиційні елементи — зачин, основну частину, кінцівку; визначати (по можли­вості) логічно наголошувані слова; відрізняти за стилістич­ними особливостями текст художній від ділового й розмов­ного (без вживання термінів); оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового про­цесу); самостійно (усно і письмово) складати тексти від­повідно до ситуації спілкування.

Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання як на спеціально відведених уро­ках опрацювання теми «Текст» і уроках розвитку зв'язного мовлення, так і при роботі із зв'язним висловлюван­ням під час опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання.

Формування уявлень про текст — не самоціль. Во­ни — основа для розвитку зв'язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і сти­лями викладу, за жанрами, стають не тільки об'єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань. Наслідуючи їх, учні поступово вчаться користувати­ся у мовленні всіма лексичними і граматичними засобами мови, набувають умінь висловлювати свої думки послі­довно, логічно, переконливо, робити висновки.

3 самим терміном «текст» учні стикаються вже в бук­варний період, коли вчаться читати і переказувати тексти букваря Діти практично засвоюють, що є окремі речення і є текст, тобто зв'язна розповідь, яка складається з кіль­кох речень.

Лінгвістичні уявлення про текст як зв'язне вислов­лювання формуються в учнів починаючи з 2 класу. На основі зіставлення мовного матеріалу учні насамперед засвоюють, що текст утворюється з речень, пов'язаних між собою за змістом. До тексту можна дібрати заго­ловок.

Наприклад, аналізуючи кілька окремих речень (Учні вчаться у школі. На полі зацвіла гречка. Діти дуже люблять ходити в ліс), учні дійдуть висновку, що в кожному з них повідомляється про щось інше, отже, речення за змістом не пов'язані одне з одним.

Під час аналізу тексту (Третьокласники — друзі, перші помічники й порадника першокласників. Вони розповідають своїм молодшим товаришам про рід ний край, про Батьків­щину. У час дозвілля проводять з ними ігри, ходять разом в кіно, на прогулянки. За це люблять першокласники своїх старших товаришів) з'ясовується, що він складається з речень, об'єднаних спільним змістом. У кожному з них розповідається про те, хто такі піонери і що вони роблять. Кожне наступне речення зв'язане з попереднім, і тому їх не можна довільно міняти місцями. Всі разом вони станов­лять одне ціле.

Щоб сформувати уявлення про текст, одноразових спостережень чи зіставлень недостатньо. Треба постійно працювати то з групою окремих речень, то з текстами, аналізувати їх, підводити учнів до самостійних висновків.

Починаючи з 2 класу, учні вчаться в процесі аналізу визначати тему висловлювання (про що говориться в тексті?), з'ясовувати, яка його мета: про щось повідомити чи розказати, описати предмет чи висловити думку про щось. Від теми, мети, характеру викладу залежить кон­струювання різних типів мовлення — розповідь, опис, міркування.

Найчастіше для аналізу пропонуються розповідні тек­сти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються різноманітні вправи: розставити дані ре­чення в логічній послідовності; скласти 2—3 речення, по­в'язані між собою за змістом; скласти зв'язну розповідь про подію з власного життя (побачене, почуте, про зустріч) і т. п.

Учні мають також навчитися добирати заголовки до поданого тексту. Треба орієнтувати їх на те, що заголовок має відповідати темі і змістові тексту, бути стислим і ви­разним — складатися з одного або кількох слів. Добирати заголовки варто колективно, зіставляючи запропоновані дітьми варіанти.

Не менш важливим є уміння членувати текст на смис­лові частини — абзаци. Виробляється воно у процесі виконання різних вправ: 1) поділ нерозчленованого су­цільного тексту на частини відповідно до його змісту; 2) визначення підтеми кожної частини; 3) складання пла­ну тексту; 4) відтворення деформованого тексту з пере­ставленими абзацами; 5) відтворення змісту пропущеного в тексті абзаца (учні повинні помітити, що порушено ло­гічний зв'язок між абзацами, що у змісті чогось не ви­стачає).

Під час читання зв'язних текстів, виконання письмо­вих вправ слід постійно привертати увагу учнів до того, як і чому розчленовано текст на абзаци, як їх виділяти на письмі. Така робота формуватиме уміння відтворюва­ти прочитане або почуте за поданим або самостійно складе­ним планом, кожен пункт плану оформляти окремим абза­цом, будувати власні зв'язні висловлювання з дотриманням послідовності викладу, у письмових роботах частини, що відповідають пунктам плану, виділяти в окремі абзаци.

Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що в ньому буває зачин, основна частина і кінцівка. Зачин — це початок тексту, у якому найчастіше стисло визначає­ться, про що буде йти мова, тема розповіді. Основна час­тина — це найбільш поширена частина тексту, у якій розкривається весь зміст розповіді. Кінцівка — своєрід­ний висновок з усього сказаного.

Серед текстів, які пропонуються для читання, нерід­ко трапляються такі, в яких не можна чітко визначити складові елементи, бо вони не є самостійними вислов­люваннями, а уривками, частинами великого твору. Для аналізу структури краще добирати невеликі закінчені тексти розповідного характеру.