30.Вивчення теми « Склад. Наголос »

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період на­вчання, грамоти. Під час опрацю­вання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді­лити слова па склади залежно від кількості голосних у сло­ві. Вона є однією з основних у початкових класах і має зна­чення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним скла­доподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льот­чик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фо­нетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповід­но до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, ве-сна (крім тих випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка).

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначен­ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич­них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов­ше і сильніше, ніж ненаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах нав­чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; зав­дання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з на­голосом на першому, другому чи останньому складі) тощо. Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на пись­мі ненаголошених [е], [и].

У початкових класах учнів знайомлять не лише з по­няттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю на­голосу.

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ­них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна­чення не лише для формування вимови, а й для формуван­ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись­мі ненаголошені [е], [и].

Звуковий і звукобуквений аналізи, методика їх проведення

Звуковий і звукобуквений аналізи є найбільш ефективними прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правиль­них співвідношень між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків — діти сприймають на слух вимовлене вчителем слово, самі вимовляють його (ар­тикулювання допомагає чітко розчленувати звуки, встановити їх послідовність), називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких слово складається, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю /м'я­кістю, глухістю/ дзвінкістю.

Звукобуквений аналіз слід також проводити з словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само­стійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста­новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви зву­ків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приго­лосні, як тверді (в слові ліс перший звук [л] — м'який. Тре­ба: в слові ліс перший звук м'який — [л']).

Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана­ліз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Якщо на уроці розглядається тема «Голосні і при­голосні звуки української мови», то природно, що тут не­обхідним є повний звуковий аналіз слів. Послідовність його проведення така (показуємо на прикладі звукового аналізу слова яблуня): я-блу-ня — 3 склади, перший склад наголошений.

Звуки: [й], [а], [б], [л], [у], [н'], [а].

Голосні: [а], [у], [а].

Приголосні: [й], [б], [л], [н'].

М'які: [й], [н']. Інші — тверді.

Глухі: немає.

Дзвінкі: [й] [б], [л], [н'].

У практиці довгий час рекомендувалось під час звуко­буквеного аналізу визначати кількість звуків і букв. Однак спостереження показали, що таке завдання має сенс лише у випадку, коли є розходження між кількістю звуків і букв.

Під час вивчення теми «Тверді і м'які приголосні зву­ки» поряд з повним аналізом слова може виступати частко­вий (учні називають лише приголосні або тільки тверді чи м'які приголосні звуки).

Частковий звуковий аналіз має на меті акцентувати увагу лише на якихось окремих звуках, що є предметом спеціа­льного опрацювання, наприклад з метою удосконалення вимови. У такому випадку "увага учнів зосереджується на літературній нормі. Наприклад, на Житомирщині вимов­ляють твердий звук [р] замість м'якого [р']. Порівняй: бу[рак] замість бу[р'ак], бу[ра] замість бу[р'а]. Для усунен­ня неправильної вимови цих слів доцільно вдатися до част­кового аналізу, вказати на неправомірність вживання твер­дого звука [р] замість [р'], після чого поправляти дітей у вимові складів і слів з м'яким [р']. Корисним на цьому ета­пі буде заучування скоромовки.

Подібні відхилення від літературних норм завжди по­винні бути в центрі уваги вчителя, оскільки неправильна вимова призводить до численних графічних і орфографіч­них помилок. ,

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропус­ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви­чаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці. Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук­веного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа] передає буква я, м'якість звука [н'] перед [а] позначається буквами н, я.

Повний звукобуквений аналіз доцільно використову­вати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова.

У процесі навчання розрізняти звуки і букви можна вдаватись до елементарної фонетичної транскрипції: [л^г, і, с], [й, а, б, л, у, н', а], пояснивши перед цим, як познача­ється м'якість приголосних.

Під час вивчення орфографічного матеріалу доцільно використовувати більш економний з точки зору затраче­ного часу частковий звукобуквений аналіз, спрямований на усвідомлення співвідношення між особливістю звуків і прийнятими у даній мові правилами їх позначення на письмі. Наприклад, правило вживання апострофа стане зрозумілим учням лише тоді, коли вони усвідомлять звуко­ву ситуацію: твердий приголосний + [й] перед голосними [а], [е], [у], [і], а це можливо тільки на основі проведення часткового звукобуквеного аналізу.

Звуковий і звукобуквений аналіз потребують умінь ло­гічно і доказово будувати висловлення. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, вчителю обов'язково слід давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.