1.2 Характерні риси видів грошових систем

У процесі еволюції товарного господарства грошові системи поступово замінили одна одну. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. В сучасних умовах грошові системи класифікують за різними ознаками 24, с. 31.

Залежно від того, в якій формі функціонують гроші - як товар -загальний еквівалент або міра вартості - розрізняють два види грошових систем:

1. Система металевого обігу - коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу (благородні метали) і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал.

2. Система обігу грошових знаків - коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.

У свою чергу металеві системи поділяють на: біметалеві й монометалеві.

Біметалізм - це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися й оберталися на рівних засадах. Існували три різновиди біметалізму:

• система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;

• система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою залежно від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні і світі;

• система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку 17, с. 134.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал.

Монометалізм - грошова система, за якої, на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом - золотом чи сріблом. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий металізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму в окремо взятих країнах, наприклад в Індії (1852-1893 рр.), Росії (1843-1852 рр.) 22, с. 7.

Майже все XIX ст. і початок XX століття золото відігравало провідну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Найбільшої ваги золотий стандарт досяг у період 1880-1914 рр.

Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку ( див. табл. 1.1 ):

• золотомонетний стандарт;

• золотозливковий стандарт;

• золотодевізний стандарт

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік - функціонування його вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Однак навіть у період розквіту золотомонетного стандарту обмін банкнот на золото нерідко призупинявся, оскільки держави вимушені були фінансувати військові витрати за рахунок паперової емісії 6, с. 48.

Таблиця 1.1

Характерні риси золотого монометалізму
Стадії розвитку	Основні ознаки
Золотомонетний стандарт	законодавча фіксація валового вмісту золота в грошовій одиниці; безпосередній обіг золотих монет; відкрите карбування монет із золота; висока питома вага в масі грошей паперових знаків – банкнот; вільний обмін банківських білетів на золоті монети; централізація емісїї банківських білетів.

Продовження таблиці 1.1

Золотозливковий стандарт	золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні злитки золота.
Золотодевізний стандарт	держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти; курс національної валюти до іноземних формувався на основі їхнього золотого паритету; дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну на золото іноземну валюту. Таким опосередкованим способом підтримувався зв'язок національних валют цих країн із золотом.

Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до Першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, частково перетворилася у скарб.

Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золото-девізного стандарту. За золотодевізного стандарту банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розмінна на золото. Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму 12, с. 254.

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе

зобов 'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово - грошового обігу може здійснюватися у двох формах:

• емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством;

• прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель 19, с. 96.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неритовими.

У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту відбивається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів) 14, с. 593.

Грошові системи за характером регулювання валютних відносин у країні поділяються на відкриті та закриті.

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно включена у світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень (неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо). Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого "соціалістичного табору".

Грошові системи відповідно до загальних законів функціонування грошей можуть бути саморегульованими та регульованими.

Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба у грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили в обіг.

У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи 11, с. 83.