3.4. Вибіркова амністія.

З перших же днів після смерті Сталіна нове керівництво вжила заходів, спрямовані проти зловживань минулих років. Особистийсекретаріат Сталіна був розпущений. Були скасовані "трійки" - особливі трибунали, через які проходили справи, що належали до ведення політичної поліції. У МВС відібрали управління таборами, передавши ГУЛАГ в систему міністерства юстиції. У березні 1954 р. політична поліція була перетворена в самостійну організацію - Комітет державної безпеки (КДБ).

Найважливішою частиною десталінізації стала реабілітація жертв сталінських репресій, що тривала майже 12 років. У цьому процесіможна виділити три етапи:

Перший етап: 27 березня 1953 - лютий 1956 рр.. Реабілітація проводилася вибірково і негласно, хоча кілька людей були реабілітовані публічно. Амністія передбачала звільнення всіх ув'язнених, чий термін не перевищував п'яти років, неповнолітніх, матерів, мали дітей у віці до 10 років, а також тих, незалежно від величини терміну, хто сидів за хабарництво, економічні злочини, адміністративні та військові правопорушення.

Смерть Сталіна призвела ГУЛАГ в рух: доповідні записки МВС інформували про "масовому непокору", "бунтах" і "повстаннях" в таборах і колоніях, з них найбільш значних - влітку 1953 р. в особливому таборі № 2 (Норильськ) і особливому таборі № 6 (Воркута), у травні-червні 1954 р. - в особливому таборі № 4 (Карагандинська область, "Кенгірське повстання").

Головним результатом указу про амністію, не торкнувся політичних ув'язнених, незмінно отримували терміни більше п'яти років, стало звільнення великого числа карних злочинців - лише за березень-червень 1953 близько 900 тис.

Вийшовши з в'язниць, вони створили в містах, і особливо в Москві, таку небезпечну обстановку, що потрібно тримати в стані підвищеної готовності численні підрозділи МВС. 29

Другий етап: 1956 - 1961 рр.. З метою прискорення процедури реабілітації після XX з'їзду в табори були направлені спеціальні комісії з перегляду справ, які отримали право вирішувати питання на місці і негайно звільняти реабілітованих. У результаті було звільнено кілька мільйонів чоловік. Хоча для реабілітації існувало багато обмежень, встановлених партійними органами, в її здійсненні кілька розширилася публічність. У різних виданнях, насамперед у довідниках, почали з'являтися заборонені раніше імена. Серед них було багато військових (Тухачевський, Якір, Блюхер та ін), а також другорядних керівних партпрацівників, які дотримувалися сталінської лінії (Ейхе, Рудзутак, Постишев, Косіор, Чубар та ін)

Лютий 1957 приніс реабілітацію народам, депортованим у 1944-1945 рр.. У рідні місця було дозволено повернутися чеченцям,інгушів, балкарців, карачаївців і калмиків, однак нічого не було зроблено для німців Поволжя та кримських татар, так як території, що їх змусили залишити, були заселені росіянами й українцями. 30

Третій етап: 1961-1965 рр.. Вперше в радянській історії почалося відкрите обговорення питань, пов'язаних з репресіями, розгорнулися серйозні дискусії, однак вони не виходили за рамки марксизму-ленінізму. Процес реабілітації поступово скручувався, йшов на спад, а до 1965 р. припинився зовсім.

Як загальний підсумок слід зазначити наступне. При виборі тих, хто підлягав реабілітації, перевага віддавалася старим більшовикам, тобто тим, хто вступив у партію до жовтня 1917 р.

Характерно, що реабілітація ні в якій мірі не стосувалася партійних діячів, причетних до внутрішньопартійної боротьби у 1920-і рр..(Троцького, Бухаріна), всіх, хто перебував в опозиції до сталінського режиму (Зінов'єв, Каменєв, Риков). Відсоток реабілітації серед лідерів союзного рівня був вище, ніж серед республіканських діячів, тому що останні, як правило, звинувачувалися в "буржуазному націоналізмі".

Про масштаби публічної реабілітації можна судити за наступними даними. З 34 членів Політбюро, які перебували в його складі в 1917-1939 рр.., Було репресовано 17 осіб (50%), реабілітовано 8 (47% репресованих). З 18 голів і заступників голови Раднаркому репресовано 10 (55,5%), реабілітовано 8 (80% репресованих). З 71 члена ЦК репресовано 49 (70%), реабілітовано 38 (77% репресованих).Більшість реабілітованих складали жертви "великого терору" 1937-1939 рр.. 31

ПИТ №3

Тема. Соціально-економічне становище в Україні в 1953–1964 рр.

• Які помилки М. Хрущова в економіці могли вплинути на усунення з його посади керівника держави?

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Зміни в управлінні господарством. Розвиток промисловості

У ч и т е л ь. У травні 1957 р. почалася перебудова управління промисловістю й будівництвом: в УРСР замість 11 союзно-  республіканських і двох республіканських міністерств було створено 11 економічних адміністративних районів (1960 р. — ще три), якими керували раднаргоспи (територіальне управління в рамках економічних адміністративних районів), розширено права республіканських і місцевих органів, у тому числі щодо використання бюджетних коштів. Це означало заміну системи галузевого, вертикального централізованого управління на територіальну. Десятки тисяч радянських чиновників змушені були виїхати в провінцію, що спричинило їх бурхливе незадоволення. Воно ще більш посилилось, коли в 1954–1955 рр. під тиском М. Хрущова й Г . Маленкова під скорочення потрапила 61 тисяча управлінців, оскільки в країні існувало явне перевиробництво управлінців.

Запитання

Які негативні та позитивні наслідки для економіки мало запровадження раднаргоспів?

Позитивні: сприяло поліпшенню розподілу праці та її кооперації в рамках економічного регіону; повніше використовувалися місцеві ресурси; сприяло проведенню Україною більш незалежної економічної політики.

Негативні: неспроможність забезпечити єдність технічної політики; гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування.

У ч и т е л ь. Послаблення господарських зв’язків між підприємствами, відсутність збалансованої, єдиної науково-технічної політики, зниження рівня технічної й технологічної озброєності, місництво — усі ці явища досить швидко дискредитували ідею раднаргоспів.