Модернізація соціалізму в СРСР (1953-64 рр)

1. Прихід до керівництва країною микити хрущова

2. Критика культу особи Йосифа Сталіна

3. Реформи в галузі економіки

4. Зміни в соціальній сфері

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Вислів «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург"[1].

Ознаки часу

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.

Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особи» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.

Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було звільнено й реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому було відправлено десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли порівняно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Було досягнуто домовленості з західними державами про державний нейтралітет Австрії й виведення звідти всіх окупаційних військ. 1955 року Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії та Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» з капіталістичним світом.

Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв.

Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якого 1958 року було нагороджено Нобелівською премією з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо.

Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення Хрущова[2] і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію було зупинено, а у зв'язку зі святкуванням 20-ї річниці перемоги у Вітчизняній війні почалося звеличення ролі Сталіна як організатора перемоги радянського народу.

Лібералізація суспільно-політичного життя

5 березня 1953 року помер Йосиф Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про нового голову держави. Спочатку провідні позиції обійняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався керівник органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Георгієм Жуковим, який після смерті Сталіна одразу повернувся до Москви, заарештували Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві та інших, зокрема, і надуманих злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у керівній верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 року він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 року Георгія Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закручування гайок», терору й репресій безперспективне й приховує небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших таборів ГУЛАГу. Нове керівництво згодилося на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період хрущовської відлиги.

Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли здебільшого кримінальні злочинці, оскільки політичні в'язні мали триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності в країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися в колонії, скасовувались одіозні укази, серед них «Про судову відповідальність робітників і службовців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поважної причини». Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ політв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських таборів, несучи правду про ГУЛАГ. Було ухвалено рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реабілітацію було відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.

Кульмінаційним моментом «відлиги» став XX з'їзд КПРС у лютому 1956 року. У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи «культ особи», прагнуло переконати, що сталінські злочини були лише «деформацією» соціалізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші табори та організовано ЧК — інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового керівництва СРСР на захист Сталіна, яку було розстріляно військами МВС. Антисталінський курс М. Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи вступили у змову, щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М. Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На ньому більшістю голосів було схвалено пропозицію М. Хрущова про виведення зі складу ЦК «антипартійної групи» (так було названо вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна, опозиціонерів не розстріляли; їм було дозволено працювати на керівних посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною прикметою пом'якшення комуністичного режиму.

Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади й перетворення її на особисту не рятували від свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього рішення було розроблено й ухвалено нову програму партії (XXII з'їзд КПРС 1961 р.), у якій проголошувалося: «Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму».

Економічні реформи

Спроба економічних та суспільних реформ була спрямована на виконання завдання у короткий строк наздогнати та перегнати найрозвиненіші західні країни за виробництвом продукції на особу. Один із авторів програми «Наздогнати й перегнати Америку» професор О. Алексєєв згадував: «Розрахунок показав, що наш тогочасний рівень життя становив 50—60% від американського. А оскільки, за нашою статистикою, ми розвивалися у декілька разів швидше, то висновок напрошувався сам собою: розрив з кожним роком буде скорочуватися... Для мене прозріння настало лише через три роки після XXII з'їзду. Я зрозумів, що статистичні дані, якими ми послуговувалися, нічого спільного не мають зі справжнім станом справ».

Для того, щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління господарством. Вони, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так, було організовано територіальні органи управління — ради народного господарства (раднаргоспи), які об'єднували одну або декілька областей. Створення раднаргоспів спочатку дало позитивний ефект. Скоротилися бездумні зустрічні перевезення вантажів з одного кінця країни в інший, з'явилися додаткові стимули розвитку для підприємств місцевого підпорядкування, зросла ініціатива на місцях. Реформа прискорила технічну реконструкцію багатьох підприємств: за 1956—1960 рр. стало до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п'ятирічку. З іншого боку, реорганізація збила ритм виконання п'ятирічних завдань. Щоб приховати ці збої, керівництво країни змінило п'ятирічний термін виконання господарських планів і запровадило на 1959—1965 рр. новий доопрацьований семирічний план. У ньому значна увага відводилася подальшому піднесенню оборонної промисловості.

Реформи військово-промислового комплексу

Уже з перших повоєнних років великих зусиль було докладено для розбудови військово-промислового комплексу, зокрема, для виробництва нових видів зброї. 1953 року Радянський Союз вперше випробував водневу зброю. Головним конструктором термоядерної зброї в СРСР був академік Андрій Сахаров, який згодом збагнув усю небезпеку виникнення термоядерної війни й став активним борцем за мир.

Організатором дослідницької роботи в галузі ядерної науки та техніки у СРСР був академік Ігор Курчатов. Під його керівництвом 1954 року вперше в світі було збудовано атомну електростанцію в Обнінську (Калузька область Росії).

Вражаючих успіхів було досягнуто в дослідженні та освоєнні космосу. 4 жовтня 1957 р. Радянський Союз вперше у світі здійснив запуск штучного супутника Землі. 12 квітня 1961 р. у космос полетіла радянська людина - Юрій Гагарін.

Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне — як все це позначається на довкіллі, а отже, — на здоров'ї людини і всього живого. Так ядерна зброя стала джерелом отруєння радіонуклідами територій навколо полігонів. Аварія, що трапилася 1957 року на ядерному військовому об'єкті поблизуЧелябінська, спричинила масові радіоактивні враження населення, екологічне забруднення. Цю катастрофу й її шкідливі наслідки було приховано від громадськості, люди продовжували мешкати в небезпечній зоні. 1960 року під час випробувань вибухнула міжконтинентальна балістична ракета. Загинуло багато військових. Незважаючи на окремі невдачі, військово-промисловий комплекс СРСР набирав сил. М. Хрущов похвалявся, що ракети виходять із заводів, як «ковбаси з автоматів». Майже на кожному великому підприємстві створювали таємні цехи для випуску військової продукції[Джерело?].

Аграрні реформи

Далекою від розв'язання залишалася проблема забезпечення продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво приділяти значну увагу сільському господарству. Вишукувалися різні способи швидкого збільшення виробництва, особливо зернових культур. 1954 року розпочалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі та Північному Кавказі. Цілинна кампанія стала загальнонародною. За два роки на цілинні землі прибуло понад 360 тис. поселенців. Завдяки освоєнню цілини площа орних земель у країні зросла на 27%. 1955 року валовий збір зерна становив майже 104 млн т (проти 81 млн т 1950 року). Однак згодом далися взнаки непередбачені негативні наслідки суто екстенсивного розвитку сільського господарства, зокрема, ерозія грунтів, яка призвела до зменшення врожайності зернових культур.

1959 року було ухвалено рішення про ліквідацію машинно-тракторних станцій (МТС). Їх машинний парк передали колгоспам, сподіваючись на ефективніше використання. Однак відсутність у колгоспах гаражів, ремонтної бази, фахівців негативно позначилася на використанні й збереженні техніки. Наступною ідеєю, якою захопився М. Хрущов, було широке впровадження посівів кукурудзи. За його задумом, це мало значно підвищити ефективність сільського господарства, насамперед, тваринництва. За наказом М. Хрущова в усій країні, навіть на півночі, за рахунок скорочення посівів інших культур почали висівати кукурудзу. Цю культуру було проголошено «королевою полів». Керівник радгоспу чи колгоспу, який відмовлявся впроваджувати її, ризикував своєю посадою.

Освітні реформи

За часів «відлиги» було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Ця проблема залишила по собі найбільшу кількість відгуків, вона викликала більше змін у навчальному процесі, ніж будь-яка інша інновація уряду. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року[3].

Зовнішня політика СРСР була досить динамічною. Уперше кремлівський лідер побував з дружніми візитами у багатьох державах світу, зокрема, у США (1959 р., 1960 р.). Усі закордонні подорожі М. Хрущова широко висвітлювали засоби масової інформації. До певної міри вони сприяли розвінчанню міфу про «імперіалістичних хижаків» Заходу, які силою зброї хочуть знищити країни соціалізму.

ПИТ №2

Подолання наслідків культу особи Й. В. Сталіна.

3.1. Хх з'їзд кпрс засуджує

культ особи Сталіна.

На початку 1956 року в газеті "Правда" з'являються статті про культ особистості без вказівки імені Сталіна. Це було свідченням того, що через 3 роки після смерті Сталіна нові керівники КПРС наважилися, нарешті, заговорити про це небезпечне для справи соціалізму явище.У лютому розпочав свою роботу ХХ з'їзд КПРС.

Радянська і світова громадськість, спостерігаючи за роботою з'їзду з нетерпінням, чекала оцінки особи Сталіна, але з'їзд мовчав, 24 лютого було оголошено, що наступні засідання буде закритим. Пізніше стане відомо, що Хрущов М.С. наполіг на тому, щоб довести до відома делегатів інформацію про грубі порушення соціалістичної законності в період культу особи Сталіна.

Радянської громадськості зміст цієї доповіді стане відомо тільки в 1988 році. До публікації його у всіх центральних газетах, радянські люди начитаються вже спогадів в'язнів ГУЛАГу і доповідь М. С. Хрущова здасться їм обережним, стриманим підлозі одкровенням прочинилися злодіяння.

Комуністи змушені будуть визнати, що Сталін "відкидав Ленінський метод переконання і виховання, переходив з позицій ідейній боротьби на шлях адміністративного придушення, на шлях масових репресій, на шлях терору. Він діяв все ширше і наполегливіше через каральні органи, часто порушуючи при цьому всі існуючі норми моралі і радянські закони ...

Масові арешти і заслання тисяч і тисяч людей, страта без суду і нормального слідства породжували невпевненість, викликали страх і навіть озлоблення. 19

Делегати почують, що "з 139 членів і кандидатів в члени ЦК Партії, обраних на Х VII з'їзді Партії, було заарештовано і розстріляно (головним чином у 1937 -1938 р.р.) 98 чоловік, тобто 70% ...

Така доля спіткала не лише членів ЦК, але і більшість делегатів Х VII з'їзду Партії. З 1966 делегатів з'їзду було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційних злочинах 1108 чоловік. 20

У доповіді було визнано, що Сталін одноосібно прийняв рішення і змусив підписати його, як постанова від імені Президії ЦВК Енукідзе:

"1) Слідчим владі - вести справи обвинувачених у підготовці або скоєнні терористичних актів прискореним порядком;

2) Судовим органам - не затримувати виконання вироків про вищу міру покарання через клопотань злочинців цієї категорії про помилування, тому що Президія ЦВК Союзу РСР не вважає за можливе приймати подібні клопотання до розгляду;

3) Органам НКВС - приводити у виконання вироки про вищу міру покарання негайно по винесенні судових вироків ".

Делегати з'їзду сприйняли, як справедливе слова Хрущова, коли він заявив:

"Ми звинувачуємо. Але треба відповісти на такі питання: хіба міг Єжов сам, без відома Сталіна, заарештувати наприклад, Коснора? Чи бувобмін думками або рішення Політбюро з цього питання (Ні, не було, як не було цього і щодо інших подібних справ). Хіба міг Єжов вирішувати такі важливі питання, як питання про долю видатних діячів партії?

Ні, було б наївним вважати це справою рук тільки Єжова. Ясно, що такі справи вирішував Сталін, без його вказівок, без його санкцій Єжов нічого не міг зробити ". 21

Сьогодні вже відомо, що з часом Сталін і його підручні виробили цілу систему репресивного механізму. Єжов, Берія представляли Сталіну списки засуджених із зазначенням міри покарання. Сталін примушував осіб зі свого оточення ставити під цими списками свої підписи.Делегатам ХХ з'їзду про це не повідомляли. Хрущов звертав увагу, перш за все на те, що в роки репресій знищувалися партійні і радянські працівники. Засуджуючи порушення соціалістичної законності в роки культу особи, Хрущов хотів переконати делегатів у тому, що вони люди зі сталінського оточення самі жили в постійному напруженні, переживали почуття страху. Ось один із прикладів, що входить у його доповідь:

"Про обстановці що склалася в той час, ми нерідко розмовляли з Н. А. Булганіним. Одного разу, коли ми удвох їхали в машині, він мені сказав:" Ось інший раз їдеш до Сталіна, викликають тебе до нього, як друга. А сидиш у Сталіна і не знаєш, куди тебе від нього повезуть: або додому або до в'язниці "22

Зважившись повідомити делегатам з'їзду про злодіяння в період культу особи Сталіна, Хрущов, як перша особа в партії вважав, що всьому народу нашої країни, світової громадськості не варто знати про це: "Ми повинні з усією серйозністю поставитися до питання про культ особи. Це питання ми не можемо винести за межі партії, а тим більше в друк. Саме тому ми докладаємо його на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не живити ворогів, не оголювати перед ними наших виразок. Я думаю, що делегати з'їзду правильно зрозуміють і оцінять всі ці заходи ". 23

Ці слова делегати зустріли бурхливими оплесками. Значить, погодилися приховати правду. Це був тривожний симптом.

ХХ з'їзд засудив культ особистості, навіть розробив програму заходів спрямованих на його викорінення, але вже найближчим часом показало, що коріння цього явища залишилися, і культ першої особи в партії відродився, хоча і не прийняв таких кривавих форм, як приСталіні. Діяльність самого Н.С. Хрущова в останні роки його перебування на посаді першого секретаря ЦК КПРС назвуть у жовтні 1964 року волюнтаризмом.

Потворні форми прийме культ особистості партійного вождя при Л.І, Брежнєва. Навіть Сталіну не приходило в голову нагородити себе п'ятьма золотими зірками, зайняти стільки керівних постів, скільки їх зайняв Брежнєв.

Був інший час і особистість була іншою. Своєрідною виявилася реакція народу на це явище: всюди демонстративно стали наклеювати портрет Сталіна, як би кажучи, що в минулому був культ, але культ Особистості.

Справедливості заради слід сказати, що Брежнєв створив своєрідний ГУЛАГ: інакодумців відправляли в психіатричні лікарні або доводили до самогубства.

Центральний Комітет у результаті глибокого вивчення документів виявив, що в період культу особи допускалися грубі порушення соціалістичної законності, зловживання владою, свавілля і репресії проти багатьох чесних людей, в тому числі проти видатних діячів партії і радянської держави.

ЦК КПРС, глибоко усвідомлюючи відповідальність перед партією і народом, вирішив сказати XX з'їзду і працівникам всю правду про зловживання в період культу особи. Група членів ЦК (Молотов, Каганович, Маленков та інші), яка разом зі Сталіним була винна в грубих порушеннях соціалістичної законності, намагалася перешкодити цьому, виступала проти викриття наслідків культу особи.  Але перемогла ленінська лінія Центрального Комітету. Питання про культ особи і його наслідки був поставлений на XX з'їзді. У прийнятій постанові з'їзд доручив ЦК КПРС «послідовно здійснювати заходи, що забезпечують повне подолання чужого марксизму-ленінізму культу особи, ліквідацію його наслідків у всіх областях партійної, державної та ідеологічної роботи, суворе проведення норм партійного життя та принципів колективності партійного керівництва, вироблених великим Леніним.

З'їзд зобов'язав усі партійні та радянські органи пильно стояти на сторожі законності, рішуче і суворо припиняти всякі прояви беззаконня, свавілля, суворо дотримуватися права громадян, гарантовані радянської Конституцією. Партія і уряд вжили рішучих заходів до зміцнення соціалістичної законності. Проведена перевірка справ репресованих у попередні роки людей, і безневинно засуджені повністю реабілітувалися. Діяльність органів державної безпеки, суду, прокуратури поставлена ​​під суворий контроль партії і держави. На роботу в ці органи партія направила стійких, перевірених комуністів.

Вся ця величезна і плідна робота з відновлення ленінських норм партійного і державного життя, по зміцненню соціалістичної законності і розвитку соціалістичної демократії отримала загальне схвалення радянського народу і сприяла зростанню його політичної та трудової активності. Радянські люди з ентузіазмом боролися за підвищення продуктивності праці та виконання народногосподарських планів.