Специфіка телевізійної журналістики і. Генезис специфіки телебачення

Питання про телевізійну специфіку постало одразу ж, як тіль- і н юоретики і критики почали вивчали телебачення, з'ясовувати йо- ін шжливості. Спочатку дослідники намагалися виявити специфіку

імчення переважно шляхом зіставлення його із "сусідами" - кі-

іи м иографом, радіо, театром, естрадою. У рисах подібності з пев­ним иидом мистецтва чи засобом масової комунікації вони вбачали і» нішу самої телевізійної специфіки.

11 ізніше особливості телебачення почали шукати не стільки в ■пі піш ії з іншими видами творчості, скільки через виокремлення та­мі ч ознак, наявність яких ніби й може надати телевізійному творові і іи цифічності. З огляду на це йшлося і про обов'язковість триваліших і»і и.к ом великих планів на телеекрані; і про те, що документальний

і |ильм, на відміну від документального кінофільму, обов'язково

ІІішшіен імітувати студійну телепередачу з

і" is чим та його одним чи кількома співроз- „

чинниками у студійному павільйоні; і про нснрпппятгя для телебачення динамічних гост- |Щ\ чожстів, як у кіно тощо.

Час коригував (та й нині ще коригує) pi tin концепції. Ось, наприклад, ще донедав­на і і.оі очасність (одномоментність телеві- нIIмої дії та її перегляду) і репортажність иішжали альфою й омегою телебачення. Ре- нп|паж з місця події називали тележанром N • І (хоча, здебільшого, такі репортажі були п|іі піп ювані, завчасно підготовлені й події як

німії в них і не було). У більшості досліджень "дива XX століття" и >і у ментальність телерепортажу з місця події визначали як найго-ловніше. Навіть документальний фільм лише тоді вважали телеві:. - І ним, коли у ньому були фрагменти репортажного характеру.

Запис репортажів на відеоплівку ніби стер межі між кіно і І телебаченням. І тоді виникла ідея відтворення на телеекрані "непе:І твореної людини", не зміненої режисером під час знімання, прир:: ■ І ної, вихопленої об'єктивом із гущі життя. З цього приводу один відомих режисерів документального кіно Дзіга Вертов писав: 'Т.І час знімання ставлю діагноз і фіксую одночасно... Особливо це ст:- І сується поведінки людей... Людина розкривається у рідкісні моме:-- І ти, які треба вловити і зафіксувати одночасно. В документальне кіно не може бути й мови про попереднє "точне" погодження. Яке "погоджувати" вистріл - промах буде завжди".

Отже, телебачення запозичило від документального кінемат :- графа ідею показу незміненої, природної людини, додавши таю поняття, як "дистанція довір'я", "інтимність контактів" і, звичайне великий план. Саме у ньому, а ще у нових гранях психологізм). і "інтимності спілкування" з глядачем вбачалася специфіка телебаче:- - ня. Однак засилля "інтимності" виявилося недовговічним.

Тривалий час у дослідженнях з телебачення та критичні" статтях настійливо пропагували документальність, яка мала би спри­яти, на думку деяких авторів, небувалому розквітові творчості ні телебаченні, розширенню його функцій. Репортажі з місця пол:: кіно- і фотохроніка на телеекрані - усе це сприймалося як одкро­вення, відвертість. Безумовно, документальність - дуже важлива риса телебачення, сильний бік цього засобу масової комунікаш Однак і документ не всесильний. Усе залежить від того, у чиїх б:> руках. Досить згадати відступи на телебаченні від документа, в:: історичної правди в роки комуністичного режиму та й після ньог: наприклад, під час президентських виборів в Україні 2004 р.

Однобічний підхід, усілякі перебільшення виявилися непри­датними й у вирішенні такого кардинального питання теорії телеба­чення, як співвідношення слова та зображення. Деякий час цю проб­лему окремі автори розуміли лише в одному аспекті: що є головни на телебаченні - зображення чи слово? Одні вважали головним зоб­раження, інші - слово, причому слово ведучого, коментатора. Згодо¹ | теорія гіперболізації слова на телебаченні, як і зображення, тез виявилася однобічною й непереконливою. У суперечках про спе-имфіку телебачення переміг погляд, прихильники якого визнавали н|н мнічну єдність та взаємодію слова й зображення на телеекрані.

Давно минув час, коли телебачення вважали різновидом мис-

ї ї іі найменше - журналістикою; на практиці воно виявилося,

1141111 за все, засобом масової інформації, хоча таке поняття як Н|і імшургія факту, його внутрішнього розвитку єднає телебачення з

г і и ном і водночас спонукає по-іншому сприймати телевізійну

і \ |ім.і іістику, яка повинна ґрунтуватися на драматургічно-виражаль-

матеріалі. Тому тут не можна обійтися без певних аналогій із

її и і>и гурою та мистецтвом. Процес творчості на телебаченні - це

і» пня, перш за все, журналістських цінностей, пов'язаних із

фіімиціями і розвитком інших засобів масової інформації, зокрема, п|и мі і а радіо. З огляду на це важливим для з'ясування специфіки и игііачсння був і є підхід з погляду функціонування газетної та і¹1 ты урналістики, законів публіцистичного V tut іип.мення. Не менш важливі й такі по­мчи ч. як структурна організація систем та пі 11 про інформацію, що відображені в її при не лише преси й радіожурналістики, а и и іи ііичення.

() і же, поглядів на особливості телеба-

і чимало. Як писав французький літе-

І"і 111| і 11 'ер Рондьєр, одні й надалі підносять с неї >сс "вірус телебачення", що уразив МНіиіоіу, інші називають телевізор "скринь-

чин ідіотів". Тому для з'ясування специ-

фи и н іебачення, як і в усьому, потрібна ро-

', їм і шшажена "золота" середина. Саме таку позицію в оцінці і' іі.ічгііня, в розумінні його специфіки виявив видатний французь- і ми 1 шорсжисер і сценарист Рене Клер (світову славу йому принес­ім мм инофільми, як "Останній мільярдер", "Під дахами Парижа", 11, пик і маневри", "На околиці Парижа" та ін.).

Міркування Р. Клера, висловлені ще у 50-х роках XX ст., цікаві

її і Телебачення, - писав він в есе "Телебачення і кіно", - може

іии і і.н и на екрані, з одного боку, сцени, зафіксовані безпосередньо

11 ні і гой момент, коли ми їх бачимо), і, з іншого боку, картини,

ница, раніше відзняті на плівку. "Пряме" телебачення уже залишило позаду звичайне кіно, якщо йдеться про показ подій, у І сфері "чистої" документалістики телебачення взяло гору. Але коля І йдеться про створене видовище, тобто про драматургічний твіг.И написаний якимось автором і зіграний акторами, застосування "пр=- І мого" телебачення наштовхується на певні обмеження. Тут а» І туальність події не відіграє ролі. Якщо показують по телебаченню І "Гамлета", мені байдуже, чи виконують сцену з гробарями за двал- І цять кілометрів від мене в цей момент (пряме телебачення), чи викс- І ну вали її десь двадцять днів тому (телевізійний фільм)"¹.

Ця позиція Р. Клера заслуговує на увагу з двох причин: з п - І гляду трактування ним інформаційних можливостей телебачення : І можливостей телебачення як нового тоді засобу вираження у сфег І мистецтва. Тоді оцінка Р. Клера значення "прямого" телебачення і І інформуванні людей була вельми сміливою. Він чи не перший сере" І кінематографістів визнав історичну поразку кіно перед телебаченням І з його можливістю прямого показу подій, а отже, абсолютною опер;- І тивністю та "ефектом присутності". На думку видатного майстра І кіно, це одна із найсильніших сторін телебачення, і в цьому воно пс- І за конкуренцією.

Отже, Р. Клер, на відміну від подальших дослідників, чітх: І розмежував питання комунікативної та естетичної специфіки телеба- І чення і різко виступив проти підміни цих питань, справедливо вв;- І жаючи, що властивості телебачення-інформатора байдужі для теле-И бачення-митця і не ведуть до формування нових, специфічно телеві- І зійних художніх закономірностей. Художня актуальність твору, ні І відміну від актуальності інформації, не пов'язана з чинником on;-1 ративності, якою аж ніяк не збагачується наше художнє сприйняття

Телебачення несе нам звукозоровий образ. У цьому йоге І головна специфічна властивість і перевага над пресою та рад::. І Вчені-фізіологи дослідили, що функції двох півкуль головного мозг І різні. Якщо ліва є центром логічних операцій, то права - образног:. І емоційного мислення. В такому разі можна ствердити, що звук - І зоровий телеобраз одночасно діє на обидві півкулі, завдяки чо?-г І досягається найвищого ефекту впливу на людину. Однак телеобрі: І однозначний, конкретний; радіо дає слухачеві ширший діапазон са- І

Клер Р. Размышления о киноискусстве. - М., 1958. - С. 142.

1. інності, що виявляється у можливості домислювання звукового в'гізу. Ще більшою є активність мозку під час читання, яке розви-

уяву і стимулює розумові здібності; тоді як глядачеві зрозуміла

2. - на картинка, кожен звук, читач сам добирає декорації і звуковий г "говід. Таке творче використання енергії мозку спонукає його пра- шс 5 іти, що позитивно позначається і на здоров'ї людини. На телеба­ченні немає можливості повернутися до побаченого, як у газеті до ~т очитаного. Завдяки наявності зображення телебачення потребує абсолютної уваги, чого не скажеш про радіо - під час прослухо- г гіння радіопередач можна паралельно виконувати і якусь роботу.

Водночас такі специфічні риси радіо, як оперативність, дос- - "ність, масовість, систематичність спілкування, властиві і телеба­ченню. До них треба додати ще таку специфічну і дуже важливу : як персоналізація. Суть її в тому, що вся інформація (у широ- Е: му розумінні слова), яка надходить з телеекрана, наділена рисами странного образу.

Окремо потрібно зазначити про достовірність і об'єктивність гзуальної інформації. Канадський професор-соціолог Маршалл Мак- ік єн уже давно розглядав зорову інформацію як єдино достовірну й єктивну в уявленні людини про навколишній світ. З огляду на це ніпто нагадати про неоднозначність поняття "факт". У першому ; гладку це конкретна, об'єктивна, тобто незалежна від нашої відомості, реальність. У другому - її відбиток у нашій свідомості. Відомо, що з переходом факту в інформаційний процес частка о б'єктивності зростає. А зображення якраз і може забезпечити найбільшу достовірність та об'єктивність; найбільшу, але не завжди ~:зну. Все залежить від того, в чиїх руках камера, хто монтує відео- катеріал і за чиєю вказівкою. Згадаймо, як у часи СРСР телебачення вказувало лише те, що було потрібно тоталітарному режиму. ; пишкові явища такого підходу і дотепер є на нашому телебаченні. 7: му, говорячи про зображення як про головну особливість телеба­шня, не зайвим буде наголосити, що саме від нього, передусім, залежить: буде чи ні визначальним на телеекрані принцип правди- а зеті та об'єктивності - найголовніший у ЗМІ загалом і на телеба­ченні зокрема. ■ ності, що виявляється у можливості домислювання звукового Ще більшою є активність мозку під час читання, яке розви­ває • иву і стимулює розумові здібності; тоді як глядачеві зрозуміла к кна картинка, кожен звук, читач сам добирає декорації і звуковий звід. Таке творче використання енергії мозку спонукає його пра- ::-: з зти, що позитивно позначається і на здоров'ї людини. На телеба- -.-:-:: немає можливості повернутися до побаченого, як у газеті до — читаного. Завдяки наявності зображення телебачення потребує жсолютної уваги, чого не скажеш про радіо - під час прослухо- г< і іг.гя радіопередач можна паралельно виконувати і якусь роботу.

Водночас такі специфічні риси радіо, як оперативність, дос- г ~-::сть, масовість, систематичність спілкування, властиві і телеба­ченню. До них треба додати ще таку специфічну і дуже важливу : су. як персоналізація. Суть її в тому, що вся інформація (у широ- с у розумінні слова), яка надходить з телеекрана, наділена рисами згэнного образу.

Окремо потрібно зазначити про достовірність і об'єктивність і : зльної інформації. Канадський професор-соціолог Маршалл Мак- • єн уже давно розглядав зорову інформацію як єдино достовірну й екгивну в уявленні людини про навколишній світ. З огляду на це •it то нагадати про неоднозначність поняття "факт". У першому і сіадку це конкретна, об'єктивна, тобто незалежна від нашої . з иомості, реальність. У другому - її відбиток у нашій свідомості, гідомо, що з переходом факту в інформаційний процес частка . : 'єктивності зростає. А зображення якраз і може забезпечити ■айбшьшу достовірність та об'єктивність; найбільшу, але не завжди з :зну. Все залежить від того, в чиїх руках камера, хто монтує відео- ітгріал і за чиєю вказівкою. Згадаймо, як у часи СРСР телебачення :: візувало лише те, що було потрібно тоталітарному режиму. ] -лишкові явища такого підходу і дотепер є на нашому телебаченні. 7: му, говорячи про зображення як про головну особливість телеба- не зайвим буде наголосити, що саме від нього, передусім, лежить: буде чи ні визначальним на телеекрані принцип правди- з :сті та об'єктивності - найголовніший у ЗМІ загалом і на телеба­ченні зокрема