2. Інформаційні тележанри

На початках розвитку телебачення передача інформації з голу­бого екрана обмежувалася лише дикторським читанням зведення га­зетних новин. З часом з'явилися різні способи подачі інформаційних матеріалів — усне повідомлення, кіно- і фотоінформація, репортаж, інтерв'ю, коментар. Як бачимо з назв, форми передачі телевізійної інформації запозичені, насамперед, з газети. Це пояснюють спільніс­тю функцій преси і телебачення, а також спільністю відображуваних фактів, подій, явищ дійсності. Саме в газеті ми знаходимо першо­джерела інформаційних жанрів телебачення. Тому для з'ясування жанрової структури телевізійної інформації скористаємося добре апробованими підходами, позиціями у визначенні газетних жанрів.

' Москаленко А. 3. Вступ до журналістики. - К., 1997. - С. 143. 66

Як і газетяреві, телевізійному журналістові доводиться розв'я- іуиати різні завдання - і за масштабом, і за конкретним їх напрямом. Нишачивши, що він хоче сказати, тележурналіст має також вирі­шити, як це зробити, які вибрати засоби відображення реальних фактів, подій, явищ, способи подачі матеріалу на екрані. Реалізувати чиоєдине завдання допоможе вибір жанру, тобто вибір певної форми нідтворення дійсності, що має низку характерних ознак, причому як імістових, так і структурних.

Услід за газетними телевізійні жанри розрізняють за характе­ром відображуваного об'єкта дійсності, конкретним призначенням к ліру у розв'язанні поставленого завдання, масштабом охоплення іііісності і, відповідно, масштабом висновків і узагальнень, характе­ром літературно-стилістичних засобів. До перелічених ознак, харак- і орних для журналістських жанрів узага- ііі, правомірно додати ще одну, специ­фічну, беручи до уваги особливості теле­бачення і його жанрів: характер вира­жальних засобів, за допомогою яких візу- іііі,но вирішують журналістський задум.

У передачі інформації телеба­чення надало журналістам різні способи нісрнення до глядачів. Скажімо, пові­домлення читає в кадрі чи за кадром іиктор, новини повідомляє журналіст, пін же може вести репортаж із місця по­ні, брати інтерв'ю в однієї або кількох осіб, бути оглядачем, коментатором. Завдяки створенню звукозоро- мого образу телевізійна жанрова структура багатша і різноманітніша. І (ей чинник необхідно враховувати журналістам у практичній роботі і ііміло використовувати надані можливості.

Більшість дослідників слушно наголошує, що усталеність жан­рової структури відносна. Справді, далеко не завжди жанр існує "в чистому вигляді", особливо на телебаченні, де нерідко з певною мстою практикують використання окремих елементів іншого жанру, це часто трапляється переплетення жанрів, скажімо, інформаційного індсосюжету і коментарю, репортажу й інтерв'ю, і на стиках відомих раніше жанрів формуються нові, синтетичні, властиві лише телеба­ченню форми відображення дійсності. Тому "особливості жанру

необхідно визначати, виходячи не з того, що в ньому може бути, а може не бути, не з того, що в ньому іноді в окремих випадках буває, а з того, без чого він немислимий, і що становить душу його, закон його побудови"¹. Наприклад, в інформаційних відеосюжетах можуть бути елементи коментарю, але вони не обов'язкові, їхня наявність ще не свідчить про те, що основне призначення цього жанру аналітичне, інтерпретаційне, вони не є суттєвою його ознакою.

У російському посібнику "Основы телевизионной журналис­тики", яким ось уже впродовж багатьох років послуговуються і сту­денти України, серед основних груп жанрів телебачення названо інформаційно-публіцистичні. Однак, на наш погляд, правильно буде окремо виділити інформаційні жанри телебачення поряд із публіцис­тичними та художніми.

Засадою для об'єднання інформаційних жанрів в одну групу є їхнє головне призначення - оперативно відображати події, факти,

явища і не менш оперативно їх ос­мислювати, оцінювати. Це одна з прикметних ознак журналістських інформаційних жанрів узагалі й телевізійних зокрема. Виділити їх в окрему групу дає підставу і те, що в них переважає подієва інфор­мація, причому вона, здебільшого, стосується лише однієї якоїсь по­дії, одиничного факту, а не систе­ми фактів, не характеру і причин зв'язків між ними - це вже пере­важно сфера публіцистики. Безперечно, в телевізійній інформації частково виявляються окремі ознаки публіцистичних жанрів теле­бачення, однак вони не є визначальними в будь-якому інформацій­ному жанрі.

Найближче до телевізійних є інформаційні жанри радіомов­лення, а першоосновою обох була газета. Зрозуміло, що газетні та радійні форми відображення дійсності не з'явилися на телебаченні у початковому вигляді, а зазнали видозмін, пристосування до специ­фічних умов нового засобу масової комунікації. Що стосується ін-

' Жанры советской газеты / Под ред. М. С. Черепахова. - М., 1959. - С. 5-6.

формаційних кіно-, а згодом відеожанрів "малого" екрана, то вони ирпйшли з документального кінематографа, теж відповідно присто- і у мавшись до телевізійних особливостей, що зумовили потребу нада­ні слову більшої ваги, ніж у кіно, і навіть у багатьох випадках під­порядкувати йому зоровий ряд.

Інформаційні жанри телебачення зберегли назви своїх попе­редників у газеті й на радіо (огляд, інтерв'ю, усне повідомлення, ре­портаж, коментар), у документальному кіно (кінорепортаж) або на­були назв, які пояснюють модифікацією, з одного боку, жанрів га- н' ги і радіо, з іншого - кінематографа (кінозамітка, кіноогляд тощо).

Важливим чинником у виникненні телевізійних інформаційних ■і .іпрів стало поєднання слухових і зорових особливостей сприйняття інформації з екрана, що теж сприяло формуванню жанрових різно- нидів. їхні сильніші й слабші сторони виявляє журналістська прак- шка. Саме за нею остаточна оцінка можливостей кожної форми ві- чображення безпосередньої дійсності.

До порівняно стійкого вигляду тслеінформаційні жанри прихо­пи ї ї, через процеси диференціації та інтеграції. Одні відокремлюють- і я мід загальних жанрових форм, створюючи нові, інші об'єднуються у проміжні жанри. Не кожна нова форма життєздатна - деякі від­фільтровуються, залишаються ж стійкі, перевірені часом. Для теле­бачення особливо характерне виникнення жанрів на стиках тради­ційних форм.

Як уже зазначено, у перші роки існування телебачення інфор­мацію передавали з екрана лише у вигляді усних повідомлень. Потім їх дедалі частіше почали доповнювати фотографіями і кінокадрами, •і йодом їх у багатьох випадках замінили передачі безпосередньо з місця події, синхронно зняті кіно-, а тепер відеокадри. Однак роль і шачення усного повідомлення з роками не зменшилися, адже воно чає змогу найоперативніше з усіх інформаційних жанрів, крім прямого" репортажу, повідомити про подію. А чинник часу стає для шодей дедалі ціннішим. Ось чому усне повідомлення обов'язково іреба передавати з телеекрана зі словом "сьогодні". Це важлива принципова вимога до цього жанру.

Як і замітка в газеті, телевізійне усне повідомлення обов'язко- мо відповідає на питання коли, де, що відбулося чи відбудеться, хто причетний до цього; а також може інформувати про те, чому, у їв 'язку з чим відбулася чи відбудеться подія, за яких обставин, які передбачають її наслідки та ін. З телевізійних усних повідомлень ми

дізнаємося лише найсуттєвіші факти. Тележурналістові не обов'яз­ково бути очевидцем події, однак він відповідає за точність і досто­вірність фактів.

Поряд із вимогами високої оперативності, точності й достовір­ності фактів до телевізійних усних повідомлень, як і до повідомлень преси, радіо, ставлять ще одну важливу вимогу - стислість, лаконіч­ність. Інформаційні повідомлення мають бути небагатослівними, гранично чіткими і ясними, кожна фраза - добре зваженою і скрупу­льозно відшліфованою.

Тематика телевізійних усних повідомлень найрізноманітніша. В них оперативно висвітлюють важливі політичні події в нашій державі і за кордоном, порушують питання економіки, господарської діяльності, повідомляють новини науки, культури, спорту та ін.

Чому ж телебачення не відмовилося від запозиченого на радіо способу передання інформації і досить широко використовує можли­вості цього жанру? Причини ось у чому. По-перше, усне повідомлення, незважаючи на розвиток телевізій­ної знімальної та записувальної тех­ніки, поки що практично є найопе- ративнішим видом інформування те- леаудиторії. По-друге, можливості проведення знімань, відєозапису, мон­тажу, особливо на місцевих теле­студіях, обмежені. По-третє, є події, явища, які зримо не розви­ваються у просторі, скажімо, виробничо-економічного характеру (продуктивність праці, її ефективність, економія коштів тощо), а також події, перебіг яких виражають у слові (конференції, збори, засідання тощо), про них доцільніше інформувати в усних повідом­леннях.

На телебаченні, як і на радіо, усне повідомлення має свої різ­новиди - воно може бути хронікальним, розширеним (або деталізо­ваним) і коментованим. Розглянемо їх.

Хронікальне повідомлення на телебаченні - це максимально коротка, лаконічна інформація, яка, відповідаючи лише на питання коли, де, що відбулося, відбувається чи відбудеться, не деталізує, а лише гранично стисло повідомляє про подію. Отже, хронікальне повідомлення має сталі структурні елементи: час, місце і суть.

Хоча хронікальне повідомлення як внутрішньожанровий різно- нид є найпростішою формою усної інформації, однак має ту перева­гу, що надає телеглядачеві змогу самому аналізувати й оцінювати події, факти. Щоправда, з огляду на це виникає ймовірність непра- иильного їх трактування. Цю обставину треба враховувати під час добору фактів для хронікальних повідомлень - вибирати лише ті, які ііудуть сприйняті недвозначно. Для хроніки особливо підходять мас­штабні, вагомі факти, які не потребують деталізації, пояснення, аналізу, висновків, суть яких очевидна. На думку київського дослід­ника В. Я. Миронченка, з якою не можна не погодитися, "існує пря­ма залежність між масштабом події і формою її висвітлення. Можна сказати, що чим вагоміша, значніша новина, тим посильніша вона для хронікального повідомлення"¹. Часто воно передує відеорепорта- жеві, коментареві, інтерв'ю.

Об'єднані в добірку - тематичну чи різноманітну за тематикою - хронікальні повідомлення дають змогу протягом короткого часового проміжку подати багато фактів. Одноманітним був би відеоряд до­бірки повідомлень про хід сівби в Україні, переданої в одному з ін­формаційних випусків, якби редакція не вдалася до усної хронікаль­ної форми. Адже від того, що на телеекрані з'явились би трактори і сівалки в одній області, потім в іншій, вагомість, значущість інфор­мації не зросли б. І редакція правильно зробила, усно передавши оперативні хронікальні повідомлення з різних регіонів України та доповнивши їх коротким коментарем Державного комітету статисти­ки. Доцільно в подібних випадках використовувати слайд. Один-два іііімки доповнять повідомлення, полегшать його сприйняття.

Стилістично для хронікального повідомлення характерна мак­симальна лаконічність. Переважно воно складається з одного, рідше, двох простих речень.

Іншим різновидом усного повідомлення є розширене, або деталізоване. Дехто його ще називає інформаційним. Це не зовсім правильно. Адже і хронікальне повідомлення теж інформаційне, власне, як і інші, складніші способи інформування у пресі, по радіо і телебаченню. Оскільки воно відійшло далі від хронікального і за допомогою деталей висвітлює новину, його правильніше називати розширеним, або деталізованим.

Миронченко В. Я. Новини в ефірі (теорія й технологія коротких радіопові­домлень). - К., 1973. - С. 4

Отже, розширене повідомлення подає низку подробиць, які до­помагають чіткіше уявити подію, краще зрозуміти її, сприяють під­вищенню зацікавленості телеглядачів. Крім головних трьох питань, на які відповідає хронікальне повідомлення, у розширеному є ще такі: хто, як, чому. Звичайно ж, не на всі ці питання обов'язкові від­повіді і не лише в такій послідовності. Форма розширеного, деталізова­ного повідомлення не передбачає оцінки подій автором, хоча його ставлення до них виявляється опосередковано - у підборі і розміщенні деталей, групуванні фактів, використанні мовностилістичних засобів.

Ефект зацікавленості телеглядачів підвищується завдяки пояс­ненню події, розкриттю її змісту. Необхідність інтерпретації новини виникає з огляду на ймовірність небажаного тлумачення повідомлен­ня або ж поверхового його сприйняття. Не тільки оперативно подати телеглядачеві новину, а й водночас відповідно вплинути на його реакцію можна через коментоване повідомлення. Воно складається з інформаційно-констатувальної та пояснювальної частин. Завдяки пояснювальній частині, яка теж повинна бути стислою, лаконічною, телеглядач глибше дізнається про подію.

В одному з інформаційних випусків Львівської телестудії було передано таку інформацію:

Ведучий (у кадрі): Сьогодні у Львові розпочав роботу всеук­раїнський практичний семінар з питань подальшого поліпшення насінництва в системі агропромислового комплексу. В ньому бе­руть участь відповідальні працівники галузевого міністерства, керівники і спеціалісти насінницьких об 'єднань, вчені.

Львів не випадково обраний місцем проведення семінару. В нашій області нині діють дванадцять сортонасінницьких підпри­ємств, будують ще три, впроваджують нові технології.

Як бачимо, перша частина повідомлення інформаційно-конста- тувальна, друга - пояснювальна. Цей різновид усного повідомлення першим серед інших жанрових форм підтверджує висновок про те, що інформаційні жанри поряд із висвітленням подій, фактів опе­ративно оцінюють їх, коментують, виконуючи цим частково й аналі­тичну функцію.

Не применшуючи ролі й значення усного повідомлення в теле­візійній інформації, зазначимо, що її основою, як свідчить практика, у минулому був кіно-, а нині відеосюжет. З одного боку, це та ж розширена замітка в газеті, з іншого - замітка ця зрима, отже, більше, ніж у пресі (чи деталізоване повідомлення на радіо) пояс-иює, коментує подію. Тому в багатьох випадках відеосюжет нагадує інформаційний різновид газетної або радіокореспонденції. Він від­різняється від аналогів у пресі і на радіо також тим, що завдяки зо­ровому образу є об'єктивнішим, достовірнішим. Не випадково на од­ній науково-практичній конференції з питань розвитку жанрів зазна­чалось, що матеріали газет і радіо "перевіряє" телеекран - глядач, як учорашній читач, досить швидко ловить газетяра на вигадці або фальші, вимагає більшої реальності, доказовості в публікаціях"¹.

Поряд із перевагами телевізійна аудіовізуальна інформація має іі недоліки. Під час її сприйняття органами зору і слуху потрібно більше уваги і зосередженості, ніж у разі прослуховування усних повідом­лень (радіо- чи теле-). Важче пока­зати факти економічного характеру, особливо ті, що зримо не розвива­ються у просторі й часі. Нагадаємо і про такий недолік: у телевізійній ві- деоінформації до побаченого, як і до почутого, не можна повернутися. Це накладає додаткову відповідальність на тележурналістів у підготовці і словесного, і зорового матеріалу інформації.

Кіно-, а згодом відеозамітка на телеекрані зберегла загальні іакономірності сюжету кінохроніки, проте вона не є цілковитим його повторенням. Певна трансформація, зумовлена специфікою телеба­чення, привела до більшої лаконічності кіно-, відеоінформації. В ній ми чуємо голос кореспондента (репортера). Завдяки цьому посилю- еться і раціональний, і емоційний вплив відеозамітки. До речі, у практиці цей жанр зберіг назву, що перейшла з "великого" екрана - "кіносюжет", "відеосюжет" або просто "сюжет". Телебачення надало йому воістину величезні можливості оперативного виходу у світ.

Поняття інформаційного телесюжету, крім відеозамітки, охоп­лює і відеорепортаж. Цей різновид відеосюжету телебачення, на підміну від відеозамітки, характеризується ширшою подачею та осмис­ленням матеріалу, глибшим розкриттям події. За визначенням С. М. Гу-

ИрилюкД. М. Про роди, види і жанри сучасної журналістики // Журналіс­тка.-К., 1981. -Вип. 11.-С. 14-15.

ревича, "репортаж - це оперативна, динамічна, емоційна розповідь про подію, що вирізняється наочністю, документальністю, активною роллю автора, який виступає як свідок або учасник цієї події"¹. Вва­жаємо, що це визначення, запропоноване багато років тому стосовно газетного жанру, влучно характеризує і жанр відеорепортажу, тому його з повним правом можна перенести в теорію телевізійної жур­налістики.

Першооснова відеорепортажу - у газеті. Документальний кіне­матограф, використавши репортажну форму відображення дійсності, реалізував її наочність - обов'язковий елемент репортажу, що переда­ється у газеті, ясна річ, лише словесно. З кіноекрана репортажна форма перейшла у телевізійну журналістику. Тут вона не зазнала сут­тєвих змін, хіба що на неї благодатно вплинула можливість високої оперативності. Лише у цьому можна вбачати перевагу телевізійного репортажу над його попередником у документальному кіно. Та все ж якщо говорити про певні зміни, зумовлені специфікою телевізійної інформації, то, гадаємо, варто було б виділити таку необхідну якість репортажу на телеекрані, як його словесну подачу від першої особи. Персоніфікованого слова потребує специфіка документальності те­леекрана - його камерність, необхідність налагодження бажаного кон­такту з телеглядачем, посилення ефекту присутності, ефекту співучас­ті. Все це зумовлює словесну подачу репортажу в розмовному плані.

У подієвому відеорепортажі, як і в його аналогах у газеті, на радіо, в кіно, не може бути вимислу. Навіть найменша невідповід­ність закадрової розповіді журналіста тому, що глядач бачить на ек­рані, знижує ефективність репортажу. Випадки невідповідності між словесним рядом і зоровим, їхнє розходження ще часто трапляються на телебаченні, особливо в практиці місцевих студій. Завдання поля­гає в тому, щоб уміло доповнити відеокадри коментарем, збагатити зоровий образ узагальненими висновками і в жодному разі не дуб­лювати те, що телеглядач бачить і розуміє без зайвої допомоги.

Дещо поступаючись прямому телерепортажу в оперативності, у силі впливу, завдяки більшому ефекту присутності, інформаційний відеорепортаж виграє в успадкованій від кінематографа можливості відбору матеріалу для знімання, вільного переходу від об'єкта до об'єкта. Дуже важливою для відеорепортажу, який використовують

' Гуревич С. М. Репортаж в газете. - М., 1963. - С. 15.

V рамках інформаційної програми чи випуску новин, є його можли- нкп. висвітлити за короткий проміжок часу набагато більше фактів, IIІ /К це може зробити "пряме" телебачення.

Специфічні умови сприйняття інформації з телеекрана зумов- поють необхідність забезпечення емоційності відеорепортажу, вико­ристання у ньому яскравих деталей, ведення розмови з глядачем. І'н к і риси особливо властиві репор- і. і ксві-спостереженню, репортаже- иі роздуму. Хоча й головне його зав­дання інформаційне, це швидше ре- іюртажна зарисовка, один із "гіб- ридних" жанрів телебачення, що ви- ргшяється теплотою, задушевністю, міму його сприймають легко, із заці- і .ишенням.

Окремо розглянемо репортаж І місця події, який готують за допомогою пересувної телевізійної і іаиції (ПТС). В цьому жанрі немало спільного і з його аналогами в і пісті, на радіо, в кінематографі, і з телевізійним кіно- чи відеорепор- іажем для інформаційної програми. Це документальність, оператив­нії гь, наочність, динамічність, емоційність, інші риси. Зрозуміло, що її.і телебаченні цих якостей досягають за допомогою характерних ви­ражальних засобів і, звичайно, іншими шляхами. В цьому якраз і иідмінність телевізійного репортажу, передусім, від газетного. У га- істі він є розповіддю про подію, а на телебаченні, як правильно і.гшачають дослідники, "це сама подія, що постає перед глядачем в момент її здійснювання. У газеті наочність - це якість, що виникає внаслідок певної суми зусиль, майстерності, особливих стилістичних прийомів журналіста. В телебаченні наочність - це природна, "вро- їжсна" властивість. І в результаті головна функція репортера-газетяра функція словесно-описова (відтворення "словесного портрета" події, що вже відбулася) - заміняється в телебаченні коментарем до події, що відбувається на очах у репортера й аудиторії одночасно"¹.

Якщо у газетному репортажі, як відомо з теорії преси, розповідь про подію визначена активною роллю автора, то вже телевізійний

Юровский А. Я., Бореї/кіш Р. А. Основы телевизионной журналистики. - М , 1966.-С. 224.

репортаж просто немислимий без журналіста-репортера, який пояс нює побачене, йдучи за розвитком події. Тому неправомірно лише <1 однією ознакою (наявність ПТС) зарахувати до жанру репорт трансляцію вже хоча б тому, що в такій передачі нема репортера.

Ще не так давно теоретики і практики трактували телерепор­таж як передачу з місця події лише в момент її перебігу. У дослі дженнях, без сумніву, перебільшували таку властивість, як сьогочас­ність, тобто одночасність реальної дії та її перегляду на телеекрані. Нині запис репортажів на відеострічку дає змогу відтворити оте "ви­никнення на очах". Водночас "прямий" телерепортаж і надалі є най оперативнішим жанром телевізійної інформації. Інша річ, що гро­міздка пересувна телестанція не може конкурувати з мобільною відеокамерою у підготовці коротких репортажів для інформаційних програм. Використання цього знімального засобу дає змогу набли зити подію до моменту її показу, спростити схему підготовки репортажу. У будь-якому місці, де є підключення до відповідного ка­белю або космічної станції зв'язку, можна передати на телестудію щойно зафіксовану подію.

Телерепортаж можна підготувати і за допомогою слайдів. У такому репортажі є немало спільного з кіно- чи відеосюжетом, зок­рема, в монтажній побудові, можливості виділення найсуттєвішого, у вільних переходах від одного об'єкта до іншого тощо. В принципі, все, що передають засобами кіно чи відео, можна відтворити і за допомогою слайдових знімків. Однак вони, з огляду на їхню статич­ність, не можуть забезпечити такого ефекту присутності, як це може зробити у телерепортажі кіно, а ще більше - відео. Тому викорис­тання слайдів найдоречніше тоді, коли відображувана подія не виріз­няється динамічністю, просторовими змінами, які необхідно відтво­рити. Наприклад, збори, мітинги, різноманітні зустрічі тощо - усе це може бути об'єктом фотознімання.

Із теорії преси, радіо, телебачення відомо, що в основі ре­портажу є подія. На цій основі телевізійні практики відносять до репортажного жанру і ті матеріали, в яких інформують про з'їзди, конференції, наради, мітинги, зустрічі, збори тощо. Для таких подій характерною є дія, виражена у слові. В газеті й на радіо ці події висвітлюють у жанрі звіту. Вважаємо, що поняття "звіт" варто пере­нести і в теорію та практику телевізійної журналістики. Виділити

Ilm о у самостійний жанр дає нам підставу, насамперед, те завдання, »и нирішує в цьому випадку журналіст: у стислій формі донести до и псі ладанів суть виступів на форумі, дати уявлення про те, що саме ііім иуло сказано.

Перенесення поняття "звіт" у теорію телевізійної журналісти- Mi допоможе краще розв'язувати практичне завдання: замість пере­тку прізвищ і посад промовців, як це часто роблять у телевізійній Інформації, особливо місцевих студій, журналісти будуть чіткіше і іііпіч прямованіше передавати те, про що йшлося на певному форумі

що може мати значення в житті і діяльності людей. Телебачення (іипо змогу використовувати у під- 111 юнці звіту різноманітні зображаль­ні* виражальні засоби.

До інформаційних жанрів теле- Пісісння правомірно зарахувати й «и іяд, "який покликаний відобража- мі іагальну картину якоїсь кампанії ■мі події за одиницю часу"¹. Об'єк- ііїм огляду можуть бути як внутріш­ньодержавні, так і міжнародні нови­ни різноманітної тематики (політич­ні економічні, наукові, культурні, піортивні). Використання в інформаційному огляді кількох об'єд­наних однією темою повідомлень, відеоматеріалів допомагає широко її різнопланово передати подію. Це один із найсинтетичніших жанрів

новізійної інформації. Синтетичність виявляється в органічному переплетенні усних та відеоповідомлень. Тому в процесі підготовки ін ляду журналіст зобов'язаний передбачити логічні словесні та ві- іуальні зв'язки між новинами, які разом передають загальний роз­питок дії.

Як відомо з теорії і практики журналістики, до інформаційних

1. .інрів належить також інтерв'ю. В його основі завжди є повідом-

2. пня фактів. Інтерв'ю на телебаченні, як і в інших засобах масової інформації, - це бесіда журналіста з компетентною особою для Г псування її думки про якусь подію чи явище.

' /Ірилюк Д. М. Про роди, види і жанри сучасної журналістики // Журналіс­тка. -К., 1981.-Вин. 11.-С. 16.

Аналоги телевізійного інтерв'ю є у пресі, на радіо. Однак у газеті чи журналі інтерв'ю постає перед читачем у відредагованому вигляді після осмислення проведеної з конкретною особою розмоии, відповідного доопрацювання та підготовки матеріалу. Це лише фік сація процесу, що відбувся раніше. Телевізійне ж інтерв'ю поста» і їм очах у глядачів під час прямого передавання в ефір інформаційній програми. Записане на плівку інтерв'ю теж створює відчуття сього­часності. Подібне спостерігаємо і в записаному радіоінтерв'ю, jh дійсність (автентичність) розмови забезпечена завдяки збереження голосу, стилю мови, інтонаційного забарвлення. На телебаченні пі терв'ю збагачене зоровими компонентами. Реакція інтерв'юйовано- го, його міміка, жести, імпровізація під час передачі, зацікавленісп. темою розмови і низка інших чинників, що виникають у живому спілкуванні людей, - усе це забезпечує перевагу телевізійною інтерв'ю над газетним і радіомовним. Воно "незвичайне і ніби наро­джене саме цим засобом масової інформації... Тільки по телебл ченню ми можемо побачити миттєві душевні вагання, ледь вловимі рухи очей, легку усмішку"¹.

У телевізійній інформації інтерв'ю має два різновиди, а самс:| інтерв'ю як складник й органічна частина відеосюжету та цілісно інтерв'ю як окремий матеріал інформаційної програми.

Використане у відеосюжеті інтерв'ю збагачує його інтерпре­тацією, несе телеглядачеві якісно нову інформацію. Нагадаємо, що

репортер не має права на власний ефірний коментар події (таку нор­му щодо репортерської роботи прийнято в усьому телевізійному світі). А інтерв'ю якраз і дає змо-І гу оцінити подію в рамках сюже­ту, висловити іншій людині з будь- якого приводу власні погляди. Лю-| дину як джерело суб'єктивної дум-1 ки телеглядач бачить на екрані і мо­же судити про надійність цього джерела. Повідомлення через інтерв'ю більше вражає, переконує, його краще запам'ятати, ніж переказ репортером чиєїсь думки. Висловлю-1

— Вефірі спортивні

новини з "Хортицею".'.. J

—

Льюис Б. Диктор телевидения. - М., 1973. - С. 121.

н'"їм нласний погляд на події, факти, явища і вносячи в них осоОїк їм ні • і' менти, інтерв'юйований розкриває свій внутрішній світ, емоційно dun ачує, "олюднює" інформацію.

Інтерв'ю у відеосюжеті - це відповідь певної особи на запитан­им, яке задав у кадрі чи за кадром репортер або тільки запропонував мім особі тему розмови, не формулюючи запитання в ефірі. Переваж­нії іапитанням завершується знайомлення запрошеної на інтерв'ю иодини. Але буває й так, що запитання лише домислюють. Воно мпні випливає з попереднього викладу новини - виникає необхід­ніш. щось детальніше з'ясувати за допомогою компетентної особи. І пму інтерв'ю у відеосюжеті часто монологічне. До речі, у перекладі і и палійської "інтерв'ю" - це не лише бесіда двох або кількох осіб, а и іустріч з кимось, під час неї може бути щось повідомлено і в монологічній формі.

Короткі цілісні повідомлення або заяви часто простежуються в інформаційних програмах і загальноукраїнських телеканалів, і місце- ного телебачення. Для них характерна висока оперативність. З од­ною боку, вони дають змогу звертатися до мільйонів телеглядачів, з іншого - ближче познайомитися з нашими сучасниками. З огляду на •іасову обмеженість відеосюжету, в нього можна ввести мінімальний фрагмент інтерв'ю, скажімо, одну-дві фрази співрозмовника, завдяки •юму буде забезпечено достовірність інформаційного джерела. Проте ікниправдано довгі інтерв'ю у відеосюжетах як спосіб полегшення, трощення роботи репортера - непоодиноке явище на телеекранах, особливо в інформаційних передачах регіонального телебачення.

Коли репортер у відеосюжеті використовує інтерв'ю, щоб з'я­сувати конкретні факти, тобто лише для інформування, уточнення •ікихось деталей події, а не для її оцінювання, то ефективність такого інтерв'ю суттєво нижча вже хоча б тому, що репортер подасть но- ііину стисліше і дохідливіше, не порушуючи темпоритму випуску. Тому під час підготовки інформації репортер мусить добре зважити, чи потрібне у відеосюжеті інтерв'ю. Інша річ, коли немає відеома- іеріалу про подію і відтворити її можна лише через інтерв'ю з її учасником чи очевидцем.

Цілісне інтерв'ю як окремий матеріал інформаційної програми чавжди будують у формі запитань журналіста-інтерв'юера і відпові­дей на них запрошеної на інтерв'ю особи. Така структура цього жанру. Фізична зримість дає змогу на телебаченні налагодити тісні­ший контакт учасників інтерв'ю з аудиторією, ніж, наприклад, на радіо. Однак, переглядаючи інформаційні програми, неважко пері' конатися в тому, що на місцевих телестудіях ще недостатньо дбають про забезпечення таких важливих рис інтерв'ю, як природність, задушевність, невимушеність. Запитання, які тележурналісти зади ють інтерв'юйованим, глибоко не продумані. Варто пам'ятати, що "змістовність, точність і витонченість висловлених співрозмовником

міркувань у величезній більшості ви­падків є результатом точності і ви­тонченості питань, заданих журна­лістом"¹. І якщо цих рис у питаннях інтерв'юера нема, важко розрахову­вати на їхню появу у відповідях співрозмовника. Саме така ситуація зумовила низький рівень інтерв'ю, яке ми колись записали з ефіру:

12. Скільки років уже водієм працюєте?

13. Водієм я працюю більше двадцяти років.

• Ви, напевно, добре пам'ятаєте, з якої машини починали?

• Так, я починав з автомашини ГАЗ-51, потім працював на ГАЗ-53.

• Ви не шкодуєте, що вибрали собі таку спеціальність?

• Ні, це така спеціальність, що потрібна всім людям.

• Ви, взагалі, любите свою роботу?

• Так. Звичайно, інакше не обирав би цієї професії.

• Ну, а за що, якщо поставити так питання?

• Я так вважаю, що на селі зараз професія водія дуже по­трібна.

• Одним словом, ви хочете сказати, що в селі без вашої професії важко обійтись?

• Важко обійтись без автомашин. Ось зараз весь урожай необхідно вивезти, а це тільки машинами.

—Дякую.

На місцевих телестудіях, на жаль, ще мало журналістів, які б уміли професійно вести розмову. Тому інтерв'ю інколи є настільки

Ученова В. В. Гносеологические проблемы публицистики. - М., 1971. - С. 89.

итСілонними, стереотипними, що лише породжують незадоволення у і споглядачів та й у самих інтерв'юйованих, які вже наперед знають Мрактер запитань інтерв'юера. На одній науково-практичній конфе- I" мції з проблем телеінформації наводили повчальний приклад. Ко- Iп і нондент приїхав на шахту, яка дала високий відсоток видобутку, і п іьки-но зібрався задати запитання директорові шахти, як той іипіередив його: "Знаю, знаю, ви хочете запитати, як ми досягли мкого результату". Камеру було ввімкнено, і оператор зафіксував на и пінку цю анекдотичну ситуацію, яка є наочним підтвердженням іііп иовку про шаблонність, стереотипність багатьох телеінтерв'ю.

До інформаційних жанрів телебачення ми відносимо і комен- пір. Це висловлена з телеекрана думка компетентної особи про Подію, факт, явище. Дослідники журналістики вважають, що ко­мі и гар на радіо і телебаченні належить до тих жанрів, які не можна і» пастережно віднести ні до групи інформаційних, ні до групи публіцистичних, оскільки в одному випадку він виконує переважно інформаційну функцію, в іншому - публіцистичну. Поділяючи цю думку, зазначимо, що коментар, як складовий елемент інформаційної програми, оперативний, короткий за відрізком часу передачі його в • фір, конкретно-подієвий за характером відображуваного об'єкта, є інформаційним жанром, мета якого — поглиблене повідомлення фак- і пі. В оперативному коментарі розкривають й аналізують причини по­пи, виявляють взаємозв'язок з іншими подіями і фактами.

За тематикою, як і в газеті та на радіо, телекоментарі бувають інох напрямів: на теми внутрішнього життя держави і на міжнародні і сми - з подальшим вужчим тематичним розділенням (питання полі- іики, економіки, науки, культури, спорту). За насиченістю відеоряду коментарі бувають ілюстрованими і неілюстрованими.

Структура телекоментарю така: повідомлення факту або моти- иування теми, аналіз, висновки. Часто факти повідомляють в інфор­мації, що передує коментареві, - у такому випадку нема потреби робити це в коментарі. Висновки теж не завжди обов'язкові - вони можуть бути очевидні, тому що коментатор уміло "привів" до них телеглядача. А ось вилучити аналіз як структурний елемент комен­тарю неможливо - саме він є основою цього жанру і "спрямований у I лшину повідомлення. За допомогою такого аналізу із повідом ієною факту добувається його різнобічний, поглиблений зміст"'.

Об'єктом телевізійного коментарю можуть бути найрізнома­нітніші факти й події, але обов'язково суспільно значущі, актуальні це визначальна риса будь-якого жанру телевізійної інформації. Дослід­ники вбачають жанрову специфіку телевізійного коментарю у безпо­середності спілкування, можливості органічного поєднання слова й зобра­ження, високій оперативності, тобто в особливостях, характерних для теле­бачення взагалі та його інформації зокрема. Необхідно назвати і таку характерну особливість телекомента- рю, як максимальне наближення його словесного викладу до розмовної мо­ви, що сприятливо позначається на налагодженні контакту коментатора з телеглядачами, досягненні ефекту співучасті у розмові на певну тему.

І теоретики, і практики телебачення одностайні в тому, що успіх коментарю, передусім, залежить від автора, його авторитету, компетентності, професійного вміння. Пояснення події чи факту, зіставлення новин із відомими вже раніше, прогнозування - усе це спрямоване на те, щоб допомогти телеглядачеві сформувати власну думку. Допомогти, але не нав'язати. Тому коментатор повинен бути дещо "відсторонений" від матеріалу, зберігати певну дистанцію, не допускати втягнення у конфлікт. Тільки так можна подолати вироб­лені за тоталітарного режиму тенденційність, стереотипність у пода­чі матеріалів з обов'язковим нав'язуванням телеглядачам своєї дум­ки, позиції. Правильно чинять ті редакції, де надають телеекран ко­ментаторам, які мають різні, часто протилежні погляди на певну по­дію чи явище.

Такими є жанрові особливості телевізійної інформації. Знання їх дає змогу тележурналістові правильно обирати жанр, повніше його використовувати, розумно поєднувати (комбінувати) засоби різ­них жанрів для досягнення максимальної ефективності телевізійної інформації.

Бараневич Ю. Д. Класифікаційна система радіожанрів // Журналістика. - 1977. -Вип. 2.-С. 52.