7.Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум.

Внутрішній зміст розвиненого логічного мислення, що складається, за Гегелем ,із 3 сторін. Це:

А)розсудок;

Б) розум негативний ;

В)розум позитивний.

В основі розсудку знаходиться принцип нерухомої визначеності, тотожності, простого співвідношення із собою. Розсудок, важливий момент пізнання,надає міцності визначеності нашим думкам , може, якщо його абсолюту вати, породити таку хворобу мислення як догматизм.

В основі негативного розуму – протилежний принцип, висловлений у відомому стародавньому афоризмі: «все тече, все змінюється». надмірне перебільшення ролі негативного розуму може породити скептицизм.Позитивний розум покликаний органічно поєднати розсудковий та негативно-розумовий моменти логічного мислення : адже будь-яка річ до певного моменту розвивається, залишаючись водночас сама собою. Позитивний розум це і є діалектичний метод дії. Тільки він здатний адекватно відобразити у поняттях об’єктивні процеси розвитку природи і суспільства.

8. Проблема методу філосовствування. Діалектика і догматизм.

Розглянувши ряд проблем, пов'язаних із предметом філосо-фії, ЇЇ структурою і функціями, поставимо тепер собі питания про те, у якій послідовності і за допомогою якого методу можна і необхідно досліджувати і викладати сам зміст філософії?

Спочатку про послідовність. Ії нам диктує еволюційний пілях свідомості як такої (за Тейяром — від «альфи до омеги»), що включає до себе як свої окремі моменти: а) передумови сві-домості; б) свідомісгь індивіда; в) суспільну свідомість.

Чому не можна безпосередньо користуватися послідовністю, означеною в першій таблиці? Та тому, що у такому разі сгво-рюється хибне уявлення про початок розвитку відтіосин між свідомістю і буттям. «Мислю, отже, існую» — це не початок філософіїу а початок філософствування окремо взятого філосо-фа. Самосвідомість тільки здається нам вихідним моментом. Насправді ж вона похідна і може виникнути тільки в царині суспільної свідомості. Розумове спогляда.ння, тобто інтуїція, не утворюється сама по собі. За змістом такого інтуїтивного прозрін-ня стоїть і виховання людини, і дух її еиохи в усій своїй різно-манітності та суперечливості. Суб'єктивні ідеалісти, безсумнів-но, припускаються помилки, не розрізняючи предмета філосо-фії і початку філософствування^і

Для наочності сказане схематично зображено на рис. 1, на якому у певним чином деформованому вигляді зображена таб-лиця № 1, Можыа бачити, що вертикальна (у табл. 1) послідов-ність етапів тут (на рис. 1) прииняла форму похилої лінії. Цю послідовність, користуючись термінами біології, умовно назве-мо онтогенезом співвідношення свідомості і буття. Горизон­тальна лінія, спрямована зліва направо (від альфи до омеги) — це лінія філогенезу цього співвідношеішя. Іншими словами, похила лінія позначае еволюцію індивідуальної свідомості, а горизонтальна — це лінія еволюції свідомості взагалі.

Діалектичне та догматичне мислення: В сьогоденні діалектика застосовується в 3ох значеннях:

• Діалектика – це вчення про розвиток і загальні загальний законний зв’язок, про найбільш загальні закони розвитку природи , суспільства, мислення.

• Діалектика (об’єктивна) – це діалектика реального світу, природи та суспільства, вона виражає безперервний розвиток та зміну, виникнення та знищення явищ природи і суспільства.

• Діалектика (суб’єктивна) – це відображення об’єктивної діалектики у свідомості людини, між суб’єктивною і об’єктивною діалектикою існує рівноправний взаємоз’язок, тобто діалектика речей визначає діалектику ідей і одночасно діалектика ідей визначає діалетику речей…

На відміну від діалектичного мислення існують форми хибного мислення (догматизм, скептицизм).

• Догматизм – це хибне мислення, яке виникає, коли абсолютизується розсудок та його принципи.