15. Умови та процес прийняття рішень.

Можна виділити чотири аспекти, що визначають природу прийняття рішення:

• вплив зовнішнього середовища;

• виробничо-господарська діяльність;

• розпорядження керівників;

• ініціатива підлеглих.

Прийняття рішень є важливою часткою будь-якої управлінської діяльності. Образно кажучи, прийняття рішень можна назвати «центром» навколо якого обертається життя організації.

За організацією підготовки управлінські рішення підрозділяються на:

Одноособові рішення – це рішення, розроблені і прийняті керівниками без узгодження й обґрунтування їх іншими особами чи групами. Як правило, це оперативні рішення, які торкаються виробничо-господарських непринципових ситуацій.

Колегіальні рішення – це такі рішення, що розробляються групою фахівці, а процес їх прийняття підлягає узгодженню з визначеними компетентними особами. Однак у силу дії принципу єдиноначальності (тобто особистої відповідальності) рішення приймає уповноважений керівник. Тут виявляється принцип «підготовка рішення колегіальна – відповідальність одноособова».Колективні рішення розробляються на зборах усіма їхніми учасниками. Ухвалення рішення здійснюється методом голосування. Характер голосування визначається найчастіше в установчих документах (статті, договорі) чи безпосередньо на зборах. Окремі важливі рішення приймаються на основі повної згоди, а велика частина рішень вимагає кваліфікованої більшості.

Процес прийняття управлінського рішення являє собою багатоетапну дію менеджера. Загальна схема прийняття управлінських рішень може бути надана таким чином.

Схема прийняття управлінського рішення

Підготовка рішень – це послідовна система дій, в результаті чого формується вихідна інформація. В процесі підготовки рішення здійснюється обробка і аналіз необхідної інформації, постановка і з’ясування проблеми, формування цілей, розробка варіаційних рішення.

Прийняття рішення – це система дій, що пов’язана з вибором найкращого варіанта. З декількох варіантів рішень керівник повинен обрати один, найбільш оптимальний. Керівник може приймати рішення сам або колегіально, але відповідальність за результат завжди падає на нього. Не завжди один з варіантів рішення буває найкращим і в цих випадках запрошують до обговорення спеціалістів, виконавців, ради та інші громадські організації. Значення колективних форм вироблення рішень зростає, однак остаточне рішення залишається за керівником. В деяких випадках керівник вибирає не один із наявних варіантів, а синтезує з них найбільш доцільний, взяти за основу найкращі із запропонованих.

16. Роль моделювання в процесі прийняття рішень

Модель — це умовне представлення реальності, тобто символьно-інформаційне відображення (образ) реального об’єкта, що відтворює останній з деяким визначеним ступенем точності й у формі, відмінній від форми самого об’єкта. Процес створення (побудови) моделі й оперування нею з метою одержання необхідних даних про реальний об’єкт (природньо, у прогнозному аспекті) називається моделюванням.

Моделі і моделювання є могутнім інструментарієм пізнання реального світу. Операційними менеджерами вони можуть застосовуватися для різних розрахунків, проектування операційних систем так само, як і інших — керування процесами й операційними системами, прогнозування явищ, пов’язаних з функціонуванням операційних систем з різних умов ринку, що розвивається, і суспільних відносин тощо. Використання математичних моделей в основному зводиться до визначення значень деяких величин за відомим значенням решти. Значення останніх можуть бути отримані в результаті спостережень або задаватися з яких-небудь міркувань.

Наприклад, вимірюючи певну величину, ми спостерігаємо тільки результати вимірів, за якими потрібно визначити значення самої вимірюваної величини. За прогнозування майбутнього прибутку від реалізації на ринку конкретного виду продукції у визначені періоди часу передбачаються обсяги продажів у визначених сегментах ринку. Або за прогнозованими обсягами продажів передбачаються складові прибутку організації в конкретний час і в заданому сегменті ринку. Далі, наприклад, за результатами діяльності організації слід вирішувати завдання розпізнання негативних явищ, що погіршують діяльність, і на підставі цього визначати відповідні реакції впливу з боку фірми, компанії, спрямовані на «оздоровлення». При цьому варто помітити, що моделювання можна багаторазово повторювати, змінюючи умови, опис, критерії оцінювання, і дивитися, що з цього вийде. Необхідно пам’ятати, що моделювання працює в межах лише вихідного опису, до якого воно нічого не може додати. Тому те, що виходить за межі вихідних моделей, не може бути виявлено й оцінено.

Важливо підкреслити широкі можливості оперативно-технічного моделювання у процесі проектування чи модернізації операційних систем. До речі, в модель можна включити не тільки математичне подання ситуації, але і персоналу, технічних елементів і підсистем, що будуть впливати на хід подій, виконуючи певні ролі. У даному випадку моделювати слід в реальному масштабі часу. До персоналу, у тому числі і до керівництва, можна застосувати ротацію або переорієнтувати на інші тенденції розвитку ситуації. У такий спосіб можна виявити вплив різноманітних чинників на операційну систему в цілому. Введення математичних методів у сферу керування і бізнес ставить завдання щодо створення моделей і для процесів прийняття управлінських рішень. Операційний менеджер будь-якої організації згідно з отриманою інформацією (яку завжди можна подати як сукупність значень конкретних величин) має приймати рішення (яке можне бути сукупністю значень визначених величин).

А сучасні обчислювальні засоби допоможуть керівництву даних організацій приймати найбільше науково обґрунтовані та виважені рішення і тим самим підвищувати ефективність керування операційними системами. Таким чином моделі і моделювання як засоби наукового менеджменту покликані допомогти операційним менеджерам зрозуміти природу взаємин у бізнесі і визначити більш раціональні й ефективні способи оцінювання значень вагомих величин у таких відносинах, віднайти спосіб зменшення або хоча б зрозуміти сенс невизначеності, що супроводжує бізнес-плани.