14. Принцип диспозитивності.

Принцип диспозитивності проявляється в тому, що для здійснення нотаріальних дій необхідна особиста ініціатива заінтересованої особи. Цей принцип випливає зі ст. 19 Конституції України, яка проголошує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тільки в окремих випадках нотаріальні дії в інтересах одних осіб можуть здійснюватися іншими: органами державної влади та місцевого самоврядування, організаціями та фізичними особами. До таких дій відносяться: засвідчення вірності копії документів, виписок з них, опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування, якої невідоме, вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження нерухомого майна. Цей принцип проявляється також у праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, якщо ці особи навіть не брали участі у вчиненні нотаріальної дії, а посвідченим нотаріусом правочином порушенні їх права. Так, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус зобов'язаний повідомити усіх спадкоємців, якщо йому відоме їх місце проживання (знаходження), але він цього не зробив, а видав свідоцтво лише на ім'я одно із них. Досить контрастно цей принцип проявляється у ситуації, коли до нотаріуса звертаються особи за посвідченням правочину та надають для цього готовий проект договору. В деяких нотаріальних конторах, а також приватними нотаріусами ставиться під сумнів можливість посвідчення договору за наданим сторонами проектом через те, що в цьому випадку від нотаріуса вимагається детальний аналіз законності умов такого договору, оскільки він не брав участі у його складанні. Отже, ця нотаріальна дія вимагатиме від нотаріуса значно більше часу, в той час як у пам'яті персонального комп'ютера нотаріуса існують "шаблони аналогічних документів". Отже, ця правова ситуація може тлумачитись з двох позицій: нотаріусом, відповідно до його права складати проект договору, та особами, які як суб'єкти нотаріального процесу також мають на це право. На думку автора, в цьому випадку необхідно апріорі виходити з принципу, диспозитивності нотаріального процесу, тобто особи мають право самі складати проекти договорів, але якщо нотаріусом буде доведено незаконність змісту такого договору, а особа наполягатиме на його посвідченні, він повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

15. Принцип обґрунтованості нотаріальних актів.

Цей принцип закріплений у ст. 42, ч. 2 ст. 54, ст. 55 Закону та передбачає всесторонню перевірку: документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, за призначенням, змістом, достовірністю; встановлення особи громадянки, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії; дієздатності громадянина та правоздатності юридичних осіб; у випадку звернення представника - його повноваження тощо. Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину, мають бути перевірені документи, які підтверджують факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщини, факт прийняття спадщини, якщо заяву з проханням про видачу свідоцтва про право на спадщину подано після закінчення шести місяців з дня її відкриття, склад та місце знаходження спадкового майна, коло осіб, які мають право на спадщину. Якщо до складу майна входить будівля, квартира, транспортний засіб тощо, які підлягають обов'язковій реєстрації, перевіряються документи щодо належності цього майна спадкодавцю (витяг із реєстру права власності, належним чином зареєстроване свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт тощо). Якщо оригінал документа викликає сумнів, то він може бути направлений на експертизу. Дії нотаріуса мають також обґрунтовуватися посиланням на норми закону, оскільки така діяльність є юрисдикційною. Наприклад, при посвідченні договору довічного утримання нотаріус має роз'яснювати сторонам зміст правовідносин, можливість розірвання договору, внесення до нього змін тощо, а тому роз'яснення мають стосуватися норм закону з обов'язковим зазначенням їх у нотаріальному акті.