12. Принцип незалежності та неупередженості нотаріуса.

Принцип незалежності нотаріусів базується тільки на законі, при здійсненні своєї діяльності вони нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права та міжнародних договорів.

Цей принцип грунтується на їх особистій відповідальності за вчинення нотаріальних дій. Навіть державні нотаріуси, хоча їхня відповідальність стосується, в першу чергу, професійних та посадових обов'язків перед державною нотаріальною конторою, несуть особисту відповідальність за правомірність своїх дій. Таке правове регулювання діяльності має визначати й особливий характер принципових питань щодо здійснення нотаріальних дій нотаріусами України. Нотаріус, який правомірно здійснює свою діяльність на підставі закону, не може і не повинен, знаходитися в залежності від думки з цього приводу будь-яких посадових або службових осіб чи органів. У противному разі цю відповідальність необхідно поширювати й на цих осіб та органи.

Принцип неупередженості нотаріусів являє собою логічне продовження принципу незалежності, який, крім впливу з боку державних органів, має бути звільнений від впливу на їхню діяльність інших можливих інтересів, що можуть бути обумовлені родинними і шлюбними відносинами. Так, ст. 9 Закону передбачає обмеження нотаріуса у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я свого і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його дії) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом або працівниками органу місцевого самоврядування. В цьому випадку держава гарантує особам, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їхні інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Отже, цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності.

13. Принцип безспірності нотаріального процесу.

Цей принцип може бути визначений, виходячи з аналізу розд. VІІІ Конституції. Так, Конституцією передбачається, що право судити про права та обов'язки осіб у тих чи інших правовідносинах належить до виключної компетенції судів (за аналогією зі ст. 124 Конституції). Отже, на нотаріуса покладається не вирішення спірних правовідносин, а лише посвідчення безспірних прав та обов'язків осіб у правовідносинах тощо. Нотаріус не може і не повинен аналізувати права осіб, оскільки він має отримувати від них безспірні докази про існування юридичних обставин, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення прав у визначених законом правовідносинах. Законом нотаріусу надано право самому в необхідних випадках, але за ініціативи осіб, витребувати від відповідних установ або організацій потрібні для вчинення нотаріального провадження документи. Отже, якщо правовідносини не визначені законом та не регламентуються договором, то нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії, якщо у нього виникнуть сумніви в правомірності дій. У будь-яких випадках спірності прав осіб, які звернулися за вчиненням нотаріального провадження, нотаріус має відкладати вчинення нотаріальної дії та роз'яснювати цим особам їх право звернутись до суду за вирішенням спірних правовідносин. У той же час, якщо правовідносини не врегульовані законом і визначення умов договору у нотаріуса не асоціюється з порушенням прав інших осіб, він має посвідчити договір, в якому обумовити відповідні права та обов'язки сторін у разі їх згоди на це. Наприклад, при продажу квартири сторони домовилися про те, що одна кімната залишається для постійного проживання тітки продавця. Така умова договору не суперечить закону, якщо сторони домовилися про таке, але залишаться невизначеними строки проживання, можливість реєстрації інших осіб у цій кімнаті, наслідки можливих правопорушень, тому вона не буде вважатися безспірною. Отже, нотаріус має допомогти суб'єктам правовідносин регламентувати всі аспекти такого договору і передбачити можливі наслідки, а у разі неможливості - запропонувати посвідчити інші варіанти умов договору або взагалі інший вид договору. Доволі часто нотаріуси зустрічаються з умовами договорів, у яких сторони обмежують одна одну в правоздатності або дієздатності. Наприклад, до повернення боргу боржник зобов'язується не виїжджати з даної місцевості, обидва із подружжя зобов'язуються не розривати шлюбний договір, спадкоємець за умовою заповіту зобов'язується не вступати у новий шлюб тощо. Тобто прямих вказівок в законодавстві щодо повного обсягу прав та обов'язків, які в сукупності складаються у вищезазначені поняття, немає. Тому нотаріус має виходити із конституційного принципу, що всі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України), і навіть за згодою обох контрагентів на одночасне обмеження їхніх прав такий правочин вважатиметься незаконним, тому нотаріус має відмовити у його вчиненні.