28. Процес засвоєння людиною соціальної ролі включає в себе три основних компоненти:

• інтерналізацію (тобто глибоке внутрішнє засвоєння) індивідом мотивацій орієнтирів поведінки;

• надання з боку суспільства індивіду сприятливих для нього умов діяльності у відповідності приписаними йому (і ним самим обраними) ролями;

• дотримання з боку виконуючих свої ролі індивідами належних рівнів стосовно колективних експектацій (Т. Парсонс).

У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основних блоки:

• уявляюча роль — система певних очікувань і соціальних груп, орієнтована на суб'єкти ролевої поведінки;

• суб'єктивно сприймаюча роль сукупність тих специфічних експектацій, які приписує сама собі людина, що має певний статус, тобто суб'єктивна уява про те, як вона повинна вести себе у взаємодії з особами інших соціальних статусів;

• граюча роль — реально втілена в конкретних вчинках поведінки даної особистості, що володіє цим статусом, стосовно іншої особи (інших осіб) з іншим або однаковим статусом.

Виконання соціальної ролі — це завжди реальна поведінка людини в певній ситуації, яка може відрізнятися від приписаної ролі. Все тут залежить від того, як ми усвідомлюємо дану роль, як ведемо себе в певній ситуації, чи виходимо за рамки життєвого "сценарія" чи ні. Відомо, що офіціанти в ресторані з публікою ведуть себе інакше, ніж на кухні, а професор веде себе по-різному, розмовляючи зі студентами в фойє і перед ними з лекцією в аудиторії. Таку позицію, коли індивід відділяється від тієї ролі, яку він виконує, Т. Парсонс назвав ролевою дистанцією.

29. Гендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються залежно від багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Статеві та гендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою й гендерною ідентичністю особистості.

Суспільні моделі чоловічих і жіночих ролей існують не просто як система поглядів на норми гендерно-рольової поведінки. Вони діють як соціальні експектації, очікування, відіграють активну роль у формуванні соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінка не збігається з нормативами, то суспільство здійснює  тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності й інші відхилення від суспільних стандартів карали вигнанням або навіть суворіше), проте в сучасному суспільстві такі санкції мають переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат, людина відчуває провину, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш-менш адекватні суспільним вимогам форми гендерно-рольової поведінки. Отже, суспільні стереотипи стосовно жіночих і чоловічих гендерних ролей здатні впливати на гендерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на їх самореалізацію Теоретичне переосмислення принципу рівності незалежно від статі та формулювання проблеми гендерної рівності, по суті, зумовлює початок нового етапу в розвитку прав особи. На базі вже існуючих політичних, економічних та соціальних прав виникає нове покоління прав, яке має гендерний вимір: права особи-жінки та права особи-чоловіка. Жінка й чоловік є рівними, але відмінними, і вони рівноправні у своїй відмінності. Їхні відмінності – це особливості тієї чи іншої статі, і їх потрібно враховувати шляхом надання жінкам і чоловікам особливих груп прав і відповідних механізмів для реалізації цих прав. Водночас особливості жінки та чоловіка не мають бути протиставлені й використані для побудови соціальної ієрархії.

30.

31. ґендернаідентичність полягає в переживанні своєї відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією). Людина може мати певну чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати труднощі з ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність ґендерним ролям та стереотипам, відчувати нереалізованість себе як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночому чи чоловічому ідеалу. Оскільки ґендерні ролі та стереотипи - це продукт суспільної історії, який несе в собі соціокультурні особливості та традиції, що часом не мають нічого спільного з природою статі, то ґендерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних (історичних та географічних) чинників, а не від біологічної природи людини. Для зрілої особистості ґендер стає функціональною заміною біологічної статі, яка, соціалізуючись, втрачає значну частину природної безпосередності, а отже, соціально-рольові закономірності та протиріччя визначають більшість природних сфер статевої поведінки.

Особливості ґендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників людської природи. Практично немає жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності особистості.

У теорії Фрейда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як "комплекс кастрації" в хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними й статевої ідентичності) і "заздрість до пеніса" у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). За Фрейдом, ці особливості характерні для фалічної стадії психосексуального розвитку. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий "Едипів комплекс" у хлопчиків та "комплекс Електри" у дівчаток, тобто статевий потяг до батьків протилежної статі зі зростанням конкуренції до батьків однієї статі (аж до прагнення їх усунути). Нормальне подолання цих комплексів полягає в ідентифікації з батьками однієї статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що відбувається на подальших стадіях психосексуального розвитку і є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності. Ґендерно-рольова соціалізація - це засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань до цих ролей, а також ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають ґендерним ролям. Статеві та ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі ролей, що їх засвоює людина. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та ґендерні ролі тісно пов'язані зі статевою й ґендерною ідентичністю особистості.

32. Для соціальної психології принциповим є взаємозв'язок спілкування і діяльності. Маючи за основу ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність людських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяльності людей. Це означає, що будь-які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес міжособистісної взаємодії; обмін думками, почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людських взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та ін. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування — через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.    Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії.    Соціальна психологія вивчає не лише форму, способи спілкування, а й його зміст — те, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.

33. Коммуникативный процес є необхідну передумову становлення, розвитку та функціонування всіх соціальних систем, що саме він забезпечує зв'язок для людей та його спільностями, уможливлює зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, поділ праці і обмін його продуктами, організацію спільної прикладної діяльності, трансляцію культури. Саме з допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона становить до всього вышеперечисленному і соціальний механізм, з допомогою якого і його реалізується владу у суспільстві.

Існує безліч визначень соціальної комунікації. Найчастіше які їх: соціальна комунікація – це передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів; - це процес, який пов'язує частини соц. систем друг з одним; - це механізм, з якого реалізується влада (влада, як спроба визначити поведінка іншу людину). Будь-яка комунікативна діяльність передбачає як знання характеристик комунікатора, аналіз змісту інформації, а й аналіз аудиторії. Щоб провернути такий аналіз, коммуникатору необхідна психологічна компетентність. Знання психотипов дозволяє визначити стратегію комунікативного процесу, прогнозувати дії. Психотип – модель поведінкової структури особистості та її взаємодії з довкіллям. Психологи виділяють п'ять основних психотипов: квадратний, трикутний, кругової, прямокутний і зигзаговый. Знаючи різні психотипы, комунікатор у процесі комунікації використовує цю інформацію для правильного управління комунікаційним процесом.

Ефективність сприйняття інформаціі аудиторією впливають культурний, освітній, соціальний рівні коммуниканта. Важливими чинниками успішної комунікації служать знання аудиторії, повага до нього, вміння спілкуватися з нею однакові, тобто. рівність психологічних позицій комунікатора і коммуниканта. У 1980-х рр. ХХ в. Дж.Голдхаберг створив харизматичну модель коммуникациии. Він виходив речей, що ТБ більше діє емоції, ніж розум. Тому успіх телевізійних передач менше пов'язані з інформаційним змістом, а безпосередньо залежить від “харизми” тієї особистості, а її екрані. Д. Голдхаберг виділив три типу харизматичній особі:

- Герой – ідеалізована особистість, виглядає “як хочемо”, свідчить те, “що хочемо”.

- Антигерой – “пересічна людина”, одне із нас. Виглядає “як ми всі”, говорить те саме, “як ми”. Ми з нею почуваємося безпечно. Ми йому довіряємо.

- Містична особистість – чужий нам (“не як ми”), незвичайний, непередбачуваний. Такий тип комунікатора адресований пізніх, нічних передач.

Під час вивчення впливу сприйняття інформації інтелектуального рівня аудиторії з'ясували, що з аудиторії із високим рівнем освіти краще двостороннє повідомлення. Таке повідомлення є текст, який, крім аргументів комунікатора містить аргументи противника. Це тим, що така аудиторії необхідно зіставляти погляди й самостійно їх оцінювати. Для аудиторії ж із низьким освітнім рівнем рекомендується використовувати одностороннє повідомлення, що містить лише аргументи комунікатора. Одностороннє повідомлення ефективно як і, коли аудиторія погоджується з комунікатором, коли він не піддалася впливу аргументів противника.

Метою фахівця є зміна ціннісних установок і навички поведінки коммуниканта. Якщо вдасться змінити поведінка об'єкта комунікації, то дії комунікатора розглядаються як вплив. Вплив можна надавати трьома способами: примушуючи; маніпулюючи свідомістю коммуниканта; привертаючи її до співробітництва. Оскільки фахівець формальної владою має, його вплив будується або на маніпуляції, або на співробітництві, або цих двох засобах відразу.

Під манпуляцией свідомістю розуміють дії комунікатора, створені задля зміна психологічних установок, ціннісними орієнтаціями, поведінки індивідів і аж аудиторій незалежно від своїх бажання. Причинами маніпуляції виділяють: конфлікт людини із собою (А.Маслоу); недовіру стосовно іншим (Е.Фромм); відчуття абсолютної безпорадності (екзистенціалізм); страх тісних міжособистісних контактів (Э.Берн); некритичне прагнення отримувати схвалення усіх і кожного; прагнення символічному оволодінню партнером зі спілкування (З.Фрейд); реалізацію компенсаторного прагнення до партії влади (А.Адлер).

Мета маніпуляції – контроль над аудиторією, її керованість і слухняність. Досягнення мети використовуються різні манипулятивные технології: цілеспрямоване перетворення інформації (замовчування, селекція, “пересмикування”, спотворення інформації, перевертання); приховування впливу; мішені впливу; роботизация. Дані технології застосовують у про такі види маніпулятивного впливу, як:

- Маніпуляція образами – оскільки образи мають сильним психологічним впливом, їх широко застосовують у комунікативної практиці, особливо у рекламі.

- Конвенциональная маніпуляція – спирається не так на особисті психологічні установки, але в соціальні схеми: правила, норми, традиції, прийняті суспільстві, сім'ї.

- Операционально-предметная маніпуляція – полягає в таких психічних особливостях особистості, як сила звички, інерція, логіка виконання дії.

- Маніпуляція особистістю адресата – прагнення перекласти відповідальність за якесь дію на адресата, тоді як і виграші залишається маніпулятор.

- Маніпуляція духовністю – маніпуляція вищими рівнями психіки (сенсом життя, духовними цінностями, почуттям боргу).

34. Елементарні компоненти комунікації. До них належить адресант, адресат, повідомлення, канал комунікації. інформаційний шум, фільтри, зворотний зв'язок, Контекст і ситуація:

1) адресант (автор, мовець). Він є джерелом повідомлення. Спирається на існуючі в конкретному суспільстві стратегії презентації інформації. Може реалізувати свої інтенції у формі усного дискурсу, листа, скарги, роману, урочистих зборів тощо. Адресант кодує свої повідомлення і подає їх у відповідних формах, доступних для адресата (слухача, читача, аудиторії);

2) адресат. Кінцевий «споживач» повідомлення. Сприймає повідомлення і відповідно до своїх когнітивних стратегій і конкретних умов інтерпретує повідомлення адресанта;

3) повідомлення. Це інформація, втілена у конкретний код і передана за допомогою відповідного каналу спілкування. Може реалізуватися засобами мови та інших знакових (семіотичних) систем, зокрема жестами, мімікою, рухами та поставами, схемами, діаграмами тощо;

4) канал комунікації. «Міст», що поєднує адресанта й адресата. Кожне повідомлення вимагає свого власного шляху передавання від джерела інформації до споживача;

5) інформаційний (комунікативний) шум. Це вибіркове сприйняття, семантичні перешкоди, інформаційні перевантаження, слабкий зворотний зв'язок тощо. Він Може виникати внаслідок перекручень у каналах комунікації, деформування інформації самими учасниками комунікації тощо;

6) фільтри. Це соціальні, психологічні, фізичні та інші обмеження, накладені на інформацію в процесі комунікації. З боку адресанта -- відбір інформації для повідомлення. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічними: недовіра, невпевненість тощо) або зовнішніми (цензура, заборони, табу тощо). З боку адресата фільтрами можуть виступати несприйняття мовця як авторитета, недовіра до нього тощо;

7) зворотний зв'язок (зворотна інформація). Ним є реакція адресата на повідомлення, яка допомагає адресантові орієнтуватись в його особі, переконатись у мірі дієвості своїх аргументів, досягненні чи недосягненні предметної та комунікативної мети тощо. Реакція може бути словесною або несловесною (жестовою, мімічною, спонтанно руховою тощо);

8) контекст і ситуація. Це місце і час здійснення спілкування; наявність чи відсутність безпосереднього контакту; можливість бачити, чути адресата; кількість учасників комунікації, офіційність чи неофіційність спілкування; наявність «чужих»; «своя» чи «чужа» територія спілкування тощо.

Аудито́рія (лат. audi-torium) — публіка глядачів, слухачів, або споживачів інформації іншими способами. Приклади аудиторій: слухачі лекції; люди, що контактують із засобами реклами, іншої інформації. Вибір того чи іншого засобу інформації у системі ЗМІ (преси, радіо, телебачення) чи окремих джерел у рамках цих засобів (певна газета чи ефірний канал) відбувається під впливом багатьох факторів. Кількість вільного часу, дохід на одну людину в сім’ї, розмір житлової площі — лише декілька з тих факторів, що визначають інтегрованість людей в аудиторію окремих каналів і джерел масової інформації. Серйозну роль тут відіграють, власне, і комунікативні фактори.

Склад аудиторії (і, відповідно, неаудиторії) формується під впливом багатьох факторів, які можна би було об’єднати під загальним поняттям доступність. Доступність інформації включає в себе багато аспектів: фізіологічний (людина повинна добре бачити й чути, щоб сприймати інформацію), фізико-технічний (повинні бути відповідні географічні умови, рівень розвитку мережі теле- і радіомовлення, системи доставки періодичних видань), фінансовий (володіння даним засобом інформації повинно бути доступним за вартістю даному споживачу), семіотичний (споживач повинен володіти системою знаків — мовою даного засобу інформації) Соціолінгвічні дослідження, що виявляють семіотичний склад аудиторії, свідчать: вибір аудиторією повідомлень ще не дає повної гарантії його успіху. Таким чином, мало привернути і втримати інтерес, треба забезпечити і семіотичну доступність інформації. Пояснення, прогнозування і планування реакції аудиторії на масову інформацію неможливо будувати лише на фактах поведінки. Внутрішнє відношення людей до інформації — вирішальна умова її ефективності.

Дослідники пропонують два шляхи пояснення поведінки людей у системі масової інформації. Шлях перший — зіставлення даних про вибір джерел інформації, переваги, тематичні запити зі змістом матеріалів і передач. Другий шлях — звернення до самої аудиторії, виявлення мотивів звернення до тих чи інших джерел, матеріалів, передач. Обидва ці шляхи мають свої переваги та недоліки. Недоліки першого — у можливому «домислюванні» за аудиторією: за вирішальне може бути прийнята та якість джерела, матеріалу, яка такою для аудиторії не є, і , навпаки, може бути упущене те, що стало вирішальним для неї. Труднощі другого шляху — загальна складність вивчення мотивів людської поведінки.

Представники різних суспільних наук підкреслюють принципову важливість мотивів як елементу структури особистості і джерела активності. При вивченні мотивації у системі відношення аудиторії до масової інформації особливо помітним стає вплив комплексу факторів, які можна назвати ціннісними. У судженнях людей помічається подвоєність обґрунтування. Люди по-різному міркують про значення масової інформації для себе і для оточуючих. Ніхто не хоче визнавати себе об’єктом пропаганди, але вважає необхідним відповідний вплив на інших.аналіз зібраних даних показав, що роль різних ЗМІ для аудиторії варіюється у зв’язку з виконанням різних соціальних ролей.

35. Переконання – це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого – спонукання до певної дії. Для того, щоб об’єкт переконуючого впливу повівся так, як того прагне його суб’єкт, слід, насамперед, добре вивчити і врахувати інтереси і рівень готовності адресата до сприйняття інформації, яка пропонується у процесі переконування. Важливо також забезпечити можливість адекватної передачі повідомлення адресату, зробити так, щоб останній зосередив на цьому повідомленні свою увагу, зрозумів його суть, прийняв його для себе, сформував і закріпив прийнятий зміст у вигляді нової настанови і на її основі почав діяти. Додамо, що переконуючий вплив можна вважати ефективним, якщо людина, на яку він був спрямований, привласнює і може протягом відносно тривалого часу утримувати його зміст, якщо прагне того і в такій мірі, що і в якій мірі їй пропонує суб’єкт впливу, виявляє здатність самостійно відтворювати логіку аргументування, внутрішню готовність та спроможність відстоювати і активно поширювати серед інших привласнений зміст.  Отже, соціально-психологічний механізм переконування передбачає, з одного боку, цілеспрямований, усвідомлюваний характер впливу, застосування аргументів і фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, апелювання до істинності і значущості, а з другого – свідоме, уважно-критичне ставлення реципієнта до змісту інформації, що йому пропонується, і до способу її подання. Основне призначення цього механізму – змінити (перетворити чи зміцнити) переконання реципієнта, викликати у нього відчуття і розуміння неможливості жити за іншими змістовими сценаріями. Механізм переконування ґрунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого – на самостійному, свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти. Отже, ефект переконуючого впливу залежить, насамперед, від:  власної справжньої переконаності суб’єкта впливу у тому, в чому він хоче переконати інших;  наявності у нього мотиву «переконати», а не якогось іншого (наприклад, досягти мети у будь-який спосіб);  внутрішньої психологічної готовності суб’єкта до застосування переконуючого впливу; зовнішніх умов, необхідних для здійснення переконування (достатній час, сприятливе оточення, відсутність факторів, що відвертають увагу тощо); визнання суб’єктом впливу права об’єкта впливу на власні переконання, на критичну позицію і опір; врахування суб’єктом впливу загального рівня підготовленості і готовності об’єкта до сприйняття переконуючого впливу; прояву належного рівня зацікавленості, уважності і критичності з боку об’єкта впливу до інформації, яка йому пропонується; здатності об’єкта впливу перетворити матеріал переконування у власні переконання, а останні – в готовність до відповідної поведінкової активності.

36. До деструктивної міжособистісної взаємодії належать такі форми контактів, які ускладнюють або руйнують стосунки і згубно позначаються на людині чи обох партнерах. Прикладами такого роду контактів можуть бути маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, авторитарний стиль спілкування. Навіть мовчання може мати деструктивне забарвлення, особливо тоді, коли воно приховує якусь важливу інформацію або слугує засобом покарання партнера. Чимало особистісних рис характеру людини, таких як хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення, мстивість, цинізм, можуть бути підґрунтям деструктивної взаємодії, котра за таких умов не обов'язково переслідує якісь особистісні вигоди, а керується неусвідомлю-ваними мотивами самоствердження, суперництва тощо. Агресивність може реалізовуватись у різноманітних формах — мстивість, ворожість, хамство, заздрощі, образи, сварки, погрози, нищівна критика. Все це збентежує, посилює напруженість співрозмовника, активізує у нього різні способи психологічного захисту. Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії. Обман — свідоме намагання людини створити у партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.

Як і неправда, обман може бути еквівалентом омани, допускати і не допускати безпосередні перекручення істини. У міжособистісній взаємодії люди нерідко вдаються до ошукування з метою маніпулятивного впливу, намагаючись бути в центрі уваги. Обман та неправда образливі, рано чи пізно вони спричинюють руйнацію взаємин. Егоїзм (франц. egoisme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоїзм не є нейтрально індиферентною особистісною властивістю, він має наступальний, агресивний, мстивий і винахідливий характер. Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуації, опонентів і себе. Конфлікт може спричинити зміну системи відносин і цінностей. У конфліктній ситуації люди по-іншому сприймають реальність, вдаються до невластивих їм дій. У конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а така, в якій сходяться найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус, престиж особистості.

37. аґресивна поведінка за своєю природою інстинктивна. Відповідно до цього підходу, аґресія виникає тому, що люди генетично «запрограмовані» на подібні дії. Нобелівський лауреат К. Лоренц писав: «Аґресія, прояв якої часто ототожнюється із проявом «інстинкту смерті», - це такий же інстинкт, як і всі інші, і в природних умовах також, як і вони, служить збереженню життя й виду. У людини, котра власною працею занадто швидко змінила умови свого життя, аґресивний інстинкт часто призводить до згубних наслідків, але аналогічна, хоча не настільки драматична, справа і з іншими інстинктами» [3, с. 56].

К. Лорен стверджував, що в організмі тварин і людей постійно накопичується енергія аґресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться [2, с. 80]. Таким чином, розгортання явно аґресивних дій є спільною функцією:

Кількості накопиченої аґресивної енергії.

Наявності стимулів, що полегшують розрядку аґресії.

Але чим більша кількість аґресивної енергії в цей момент, тим менший стимул потрібний для того, щоб аґресія виплеснулася зовні, тобто аґресивна поведінка може виплеснутися спонтанно. Послаблення аґресії можливе шляхом різних дій. Лоренц стверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої аґресії і можуть блокувати її прояви [3, с. 86].

З. Фрейд указував: джерелом аґресивної поведінки виступає Танатос - інстинктивний потяг до смерті й руйнування. Фрейд, обговорюючи питання запобігання військових конфліктів, указував на інстинктивні прагнення до руйнування, вважаючи безплідними спроби призупинити цей процес. На його думку, завдяки суспільному проґресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної і нешкідливої форми розрядки [2, с. 80]. Доллард припустив: будь-який акт аґресії являє собою фрустрацію, що збільшує спонукання до аґресії (рівень аґресії). І, навпаки, здійснення будь- якого акту аґресії (реалізація аґресивних імпульсів) повинно це спонукання знижувати. В психоаналітичній термінології таке звільнення називається катарсисом. Будь-який прояв аґресії, на думку Долларда, являє собою катарсис, який знижує

На думку вченого, аналіз аґресивної поведінки вимагає врахування трьох моментів:

Способів засвоєння подібних дій;

Факторів, що провокують їх появу;

Умов, за яких вони закріплюються