Тема: Управление конфліктами, змінами і стресами.

План:

1. Суть причини типи конфліктів

2. Природа організаційних змін та управління ними.

3. Природа стресу і управління ним. Чинники, що викликають стрес.

1. Природа конфлікту та у правління конфліктною ситуацією в організації

У процесі здійснення управлінського впливу менеджер постійно має справу з неординарними ситуаціями, зумовленими особливостями людських стосунків, взаємодії груп працівників, характерів конкретних людей, колективної та індивідуальної психології. Тому дуже важливим є вміння управляти конфліктами, змінами, організаційним розвитком, стресами.

Слово "конфлікт" має латинський корінь і розуміється як сутичка, зіткнення. Психологи під конфліктом розуміють такий "вид спілкування", в основі якого лежать різного роду реальні, або ілюзійні, об'єктивні чи суб'єктивні, але осмислені протиріччя між особистостями, що спілкуються, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.

Конфлікт — це відсутність згоди між двома чи декількома суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.

При конфлікті кожен суб'єкт нав'язує свою точку зору, цілі, думки, гостру суперечку і заважає іншому суб'єктові чинити так само.

Конфлікти є повсякденним і природним явищем виробничо-господарської діяльності, її невід'ємним атрибутом. Конфлікти є джерелом змін, що відбуваються в організації (на підприємстві), розвиток і функціонування якої по суті, являє собою безперервний процес виникнення й розв'язання різноманітних виробничо-господарських проблем. Саме внаслідок конфліктів виробничі відносини стають інколи мобільними, динамічними, здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються віджилі норми мислення та поведінки людей.

Це не означає, звичайно, що конфлікти мають лише позитивне значення і не можуть виконувати деструктивну для організації (підприємства) роль. Тому науковий менеджмент акцентує увагу на необхідності створення таких виробничих умов і пошуку таких форм взаємодії працівників у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер.

Узагальнення та співставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

• суб'єктів конфлікту;

• відносини між ними;

• предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

• соціальне середовище, у якому протікає.

Функції конфліктів:

Позитивні:

• соціально-діагностична

• регулююча

• інтегративна

• інноваційна

• комунікативна

• соціально-психологічна

Негативні:

• дестабілізуюча

• надлишково-витратна

• дезорганізуюча

Види конфліктів

Конфлікт в організації виникає тоді, коли перед нею поступають як суперечливі і навіть несумісні цілі, так і засоби їх досягнення.

Конфлікти поділяють за такими ознаками:

За результатами:

• функціональні - підвищують ефективність діяльності організації;

• дисфункціональні - знижують рівень забезпечення власних потреб, зменшують роль групового співробітництва і, як наслідок, ефективність діяльності організації

За змістом:

• внутрішньоособистий

• міжособистий

• конфлікт між особою і групою;

• міжгруповий.

За обсягом:

• глобальні, які охоплюють увесь колектив;

• парціальні (парні), які охоплюють двох осіб.

За тривалістю:

• затяжні;

• короткотривалі.

За джерелом виникнення:

• об'єктивні, які викликані недоліками виробничого характеру;

• суб'єктивні, які викликані негативними особистими якостями учасників конфлікту

За типом структури взаємовідносин:

• вертикальні;

• горизонтальні.

За рівнем формалізації взаємовідносин:

• офіційні;

• неофіційні.

За формою:

• приховані;

• відкриті.

Будь-який конфлікт може бути віднесений до того чи іншого виду як за однією з наведених ознак, так і за декількома з них одночасно. Наприклад, конфлікт між керівником та підлеглим із приводу недоліків у організації праці є вертикальним, але одночасно він є й парціальним, об'єктивним, а також може бути затяжним (короткотривалим), діловим (особистим), офіційним (неофіційним), прихованим (відкритим).

Внутршіньоособистісний конфлікт може приймати різні форми Одна з найбільш поширених - рольовий конфлікт, коли до однієї особи висувають різні вимоги щодо того, яким має бути результат роботи. Внутрішньоособистий конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не співпадають з особистими потребами і цінностями. Внутрішньоособистісний конфлікт може бути відповідно на робоче перевантаження (недовантаження), бути пов'язаним із незадоволеністю роботою, низькою впевненістю у собі та організації, зі стресами.

Міжосособистісний конфлікт є, можливо, найбільш поширеним. В організаціях він проявляється по-різному. Наприклад, найчастіше це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, час використання обладнання або схвалення проекту. Кожен вважає, що оскільки ресурси обмежені, він має переконати начальство виділити ці ресурси саме йому, а не іншому. Кожен намагається переконати керівництво прийняти його точку зору. Аналогічним, але делікатним і тривалішим, може бути конфлікт між двома кандидатами на підвищення при наявності однієї вакансії.

Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення особистостей. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не в змозі ладнати між собою.

Конфлікт між особою і групою. Виробничі групи запроваджують певні норми поведінки і виробітку. Кожен має їх дотримуватись, щоб бути прийнятим неформальною групою і, тим самим, задовольнити свої соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи не відповідають очікуванням окремої особи, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось хоче заробити більше, працюючи понад норму, а група розглядає таке "надмірне старання" як негативну поведінку.

Між особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, відмінну від позиції групи. Наприклад, обговорюючи на зборах можливість збільшення обсягу продаж, більшість буде вважати, що цього можна досягти шляхом зниження цін. А хтось один буде твердо переконаний, що така тактика приведе до зменшення прибутку і сприяє думці, що їхня продукція не така якісна, як продукція конкурентів. Хоча така людина може бути права, вона все одно буде розглядатися як джерело конфлікту, оскільки йде проти думки групи.

Міжгруповий конфлікт. Організації складаються з великої кількості груп, як формальних, так і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти.

Неформальні організації, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть тісніше згуртуватися і зробити спроби “поквитатися” з ним шляхом зниження продуктивності. Прикладом конфлікту може бути конфлікт між профспілкою і адміністрацією.

На жаль, частим прикладом міжгрупового конфлікту служать суперечки між лінійним і штабним персоналом.

Умови виникнення конфліктних ситуацій в трудових колективах:

• штучно збережені в колективах побутові, національні та інші звичаї і традиції, які можуть примусово-культивуватися окремими його членами;

• недоліки в організації праці й побуті членів трудового колективу та членів їхніх сімей;

• переважання в колективі аморальних відносин між його членами як по "вертикалі", так і по "горизонталі";

• наявність у трудовому колективі неформальних мікрогруп із негативною спрямованістю їхньої діяльності;

• недовіра керівника до підлеглих, яка виражається в непотрібній опіці, підміні їх при виконанні ними своїх обов'язків;

• прискіпливе або поблажливе ставлення керівника до своїх підлеглих і навпаки.

Відкритому прояву конфлікту передує цілий ряд причин, які носять особистий та виробничий характер. Причини особистого характеру (змісту) умовно можна об'єднати в три групи:

• причини фізичного несумісництва;

• причини емоціонального несумісництва;

• причини інтелектуального несумісництва.

Конфлікти, які стосуються першої групи причин, виникають через наявність у людей певних фізичних недоліків (наприклад, пітливість тіла) та негативних звичок (наприклад, вживання слів-паразитів, виникнення можливих шумів під час їжі), спеціальні дослідження показали, що на цю групу причин припадає 20% усіх конфліктів. Такі конфлікти ліквідовуються досить легко.

Конфлікти, які виникають з причин другої групи, пов'язані з антипатією у взаєминах людей (злість, гнів, ненависть, роздратування). Ця група причин сприяє виникненню конфліктів у 38% випадках і вони протікають більш складно та довготривале. Ліквідувати ці причини можна цілеспрямованою виховною роботою, об'єктивною оцінкою всіх якостей характеру людей.

Причини виникнення конфліктів третьої групи є наслідком недостатнього спілкування, інтелектуального розвитку людей, обмеженості їхньої розумової та пізнавальної діяльності і, у зв'язку з цим, неправильної поведінки. На цю групу припадає 42% всіх конфліктів і ліквідувати їх найважче.

До причин виробничого характеру (змісту) відносяться:

• порушення в режимі роботи,

• зниження заробітної плати працівників,

• погіршення умов роботи,

• неправильний розподіл ресурсів,

• невірний вибір напрямків техніко-технологічного розвитку підприємства,

• свідоме спотворення інформації про діяльність організації та інше.

Основними причинами конфліктів також є:

• розподіл ресурсів,

• взаємозалежність завдань,

• несхожість цілей,

• відмінності в уявленнях про якусь конкретну ситуацію та про цінності,

• різне розуміння та сприйняття цінностей,

• відмінності в манері поведінки, в рівні освіченості,

• погані комунікації.

Аналіз конфлікту. Слід розрізняти конфлікти, які виникають на ґрунті ділових стосунків, і ті, які називають "особистими". З останніми набагато складніше впоратися. Особисті конфлікти переносяться на професійний рівень, оскільки в цій галузі легше застосувати логічні судження. Також слід розуміти, який конфлікт є справжнім, а який уявним. При справжньому конфлікті причину слід шукати серед учасників. При уявному конфлікті причина може бути зовнішньою. У такому випадку можна "лікувати" лише симптоми конфлікту.

Відомі 5 основних міжособистих способів розв'язання конфлікту: ухилення, згладжування, примус, компроміс, розв'язання проблеми.

Ухилення. Людина намагається ухилитися від конфлікту. Багато людей вважають, що один із способів розв'язання конфлікту - це не потрапляти в ситуації, які провокують виникнення протиріч!

Згладжування. Цей стиль характеризується поведінкою, продиктованою переконанням, що не варто сердитися, тому що „ми всі - одна щаслива команда”. Той, хто намагається згладити конфліктну ситуацію, намагається притупити ознаки агресивності й конфлікту, апелюючи до потреби в солідарності. Але при згладжуванні наростає загальна стурбованість, неспокій, що в решті-решт прорветься на зовні.

Примус. Спроба змусити прийняти власну точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, зовсім не цікавиться думкою інших. Особа, яка використовує такий стиль, завжди поводиться агресивно, для впливу на інших використовує владу. Такий стиль може бути ефективним у ситуаціях, коли керівник має значну владу над підлеглими. Однак, такий стиль пригноблює ініціативу підлеглих і викликає обурення в персоналу.

Компроміс. Характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але частково. Здатність до компромісу цінується високо, оскільки зменшує недоброзичливість, дає можливість вирішити конфлікт так, що це задовольнить обидві сторони.

Розв'язання проблеми. Такий стиль - це визнання різниці в поглядах і готовність ознайомитися з іншими точками зору для того, щоб зрозуміти причини конфлікту і пізнати курс дій, прийнятний для всіх. Той, хто послуговується цим стилем, не прагне домогтися свого за рахунок інших, а шукає найкращий варіант розв'язання конфліктної ситуації.

Для глибшого аналізу конфлікту та ефективного управління ним можна використати такі дві таблиці.