1.6. Особливості оцінки статей звітності
В основі оцінки лежить принцип собівартості. Стосовно до купуються активам в неї включають, окрім договірної ціни, всі витрати, які компанія понесла для приведення цього активу в робочий стан (податки та митні платежі, вартість транспортування, встановлення та монтажу й т.п.). У всіх випадках до складу собівартості можна включати і деяку частку відсотків до оплати, накопичених за період виробництва чи приведення в робочий стан даного активу.
Переоцінки необоротних активів можуть проводитися тільки за рішенням законодавчих органів. Дві останні переоцінки проводилися в 1990 і 1991 рр.. Перша з них була для підприємств добровільною, оцінка проводилася по поточній вартості. Остання ж, обов'язкова для всіх, носила більш складний характер, оскільки в ній використовувалися спеціальні індекси та коефіцієнти, що відповідають темпам інфляції, що мали місце в італійській економіці в 80-і роки.
Необоротні активи та дебіторську заборгованість оцінюють у балансі за їх чистої вартості. На противагу більшості європейських країн, в Італії витрати на дослідження і розробки, а також на рекламу можуть бути капіталізовані, тобто не списані відразу на поточні витрати, а показані в активі балансу. Оцінка деяких нематеріальних активів (зокрема, гудвілу і торгових марок) можлива тільки при продажу компанії. Відмінностей в обліку фінансового та операційного лізингу не існує - вся оренда вважається операційною.
Для оцінки запасів використовується найменша з цін покупки і продажу. Для списання на виробництво дозволені всі загальноприйняті методи - ФІФО, ЛІФО та середньозваженої ціни.
У випадках, коли процес виробництва продукції вимагає тривалого часу (наприклад, при виготовленні сирів, лікерів і т.п.), на вартість запасів можна віднести і деяку величину процентних виплат.
Згідно з італійським законодавством компанія може володіти (мати в активі) не більше ніж 10% від усього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не проводиться виплата дивідендів, а права голосу резервуються до тих пір, поки акції не набудуть іншого власника. У звітності їх відображають за ціною придбання.
Важливу роль в бухгалтерській практиці має створення резервів під безнадійні борги. В Італії дозволено щорічно відносити на такий резерв 0,5% загального обсягу дебіторської заборгованості. Коли обсяг резерву досягає 5%, подальше його збільшення забороняється. Безнадійний борг підлягає списанню за рахунок цього резерву.
Цивільне законодавство Італії дозволяє будь-яким способом перераховувати статті, виражені в іноземній валюті, однак для цілей оподаткування всі підприємства зобов'язані користуватися курсом, що склався на кінець фінансового року. Негативні курсові різниці віднімають з оподатковуваного прибутку.
Практика відкладеного оподаткування на італійських підприємствах вкрай рідкісна. Збитки, отримані компанією, можуть бути віднесені на майбутні прибутки протягом п'ятирічного періоду.
Діюча нині ставка податку на прибуток компаній становить 37%. Вона може бути знижена до 27%, якщо компанія не вдається до позик, а фінансується з власних коштів. Всі компанії зобов'язані також сплачувати місцевий податок, що становить 4,25% від величини доданої вартості за вирахуванням витрат на оплату праці.
Консолідовану фінансову звітність в Італії до недавнього часу практично не складали. У 1991 р. вимога про подання консолідованих групових звітів було включено в законодавство відповідно з 7 Директивою ЄС. Однак через те, що основну масу підприємств складають малі та середні фірми, що належать індивідуальним власникам, практика складання консолідованих звітів в країні невелика.
Составляемая відповідно до вимог національного законодавства бухгалтерська звітність служить майже виключно цілям податкового контролю.
В даний час бухгалтерський облік в Італії зазнає серйозні зміни. Вводяться нові законодавчі вимоги щодо розкриття бухгалтерської інформації, консолідованих звітів, змісту і повноти основних бухгалтерських форм. Оскільки традиційно італійська бухгалтерська практика слід за вимогами національного законодавства, автори законів прагнуть наблизити національний облік до вимог міжнародних стандартів, Директив ЄС та реаліям сучасного бізнесу.
Підвищенню інтересу до отримання правдивої й точної інформації з боку зовнішніх користувачів сприяють, по-перше, приватизаційні процеси, що йдуть зараз в найбільших італійських концернах, а по-друге, створення регіональних бірж, на яких, як планується, буде вестися торгівля акціями середніх за величиною комерційних підприємств. Збільшення числа акціонерів, зацікавлених в отриманні повної та об'єктивної інформації про своїх підприємствах, вже в найближчі роки приведе до ще більш істотним змінам в італійському бухгалтерському обліку.