Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова

Кафедра «Обліку і економічного аналізу»

Реферат

на тему: «Бухгалтерський облік в Італії»

Викладач:

Івата В. В.

Виконала:

студентка гр. 4421

Базак А. А.

Миколаїв – 2013

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

1.1. Регулювання системи бухгалтерського обліку в Італії 3

1.2. Бухгалтерські принципи 9

1.3.Фінансовая звітність 12

1.4 Бухгалтерські стандарти 13

1.5. Форми і зміст бухгалтерської звітності 13

1.6. Особливості оцінки статей звітності 16

2. Податкова система Італії 19

Висновок 23

Список використаної літератури 24

1. Особливості облікової системи Італії

Італія по праву вважається батьківщиною бухгалтерського обліку, оскільки ще в кінці XV ст. францисканський чернець-математик Лука Пачолі сформулював принципи подвійного запису в своєму "Трактаті про рахунки і записи", опублікованому у Венеції в 1494 р. Проте надалі лідерство Італії в розвитку бухгалтерського обліку було втрачено.

Законодавчою основою італійської системи обліку є Цивільний кодекс, а також укази Президента Республіки і накази Міністерства фінансів, що містять в тому числі рекомендації професійних організацій. В Італії діє професійна організація - Національна рада фахівців з комерції та бухгалтерського обліку (Consiglio Nazionale dei Dottori Commercialisti e dei Ragionaieri - CNDCR), що видає облікові стандарти, що відрізняються дуже широким трактуванням. Тим не менше, ці стандарти використовуються Італійської національної комісією з бірж - CONSOB (Commissione Nazionale per le Societa e la Borsa - аналог американської SEC). Ця Комісія робить вплив на подання звітності акціонерними компаніями, акції яких котируються на фондовій біржі.

1.1. Регулювання системи бухгалтерського обліку в Італії

В Італії дуже широко трактуються директиви Європейського співтовариства. У 1991 р. вона стала останньою країною - членом ЄЕС, яка впровадила у своє законодавство положення Директиви № 4 (раніше Ірландії та Португалії), хоча в тому ж році була введена і Директива № 7. У часи, коли домінувала наполеонівська Франція, французький Цивільний кодекс був прийнятий на всій території Італії в якості основного законодавчого документа. Але навіть після падіння Наполеона французький Цивільний кодекс не був скасований, а, навпаки, місцеві закони адаптувалися до нього. Примітно, що в Італії існує давня і міцна традиція більш гнучкого застосування на практиці формально-строгих юридичних норм. У цьому зв'язку бухгалтерське регулювання здійснювалося у рамках Цивільного кодексу, однак основним джерелом бухгалтерського регулювання стало податкове законодавство. Наприклад, податкове законодавство визначає, як бухгалтерія повинна враховувати всі вартості в Італії, за податковим законодавством для визначення розмірів податків витрати можуть бути заявлені тільки тоді, коли вони показані в запропонованих законом облікових документах.

Національна рада фахівців комерції та бухгалтерів (НССКіБ), що видає деякі стандарти бухгалтерського справи, які, однак, відрізняються самим широким і загальним підходом. Проте стандарти визнаються Комісією з валютних бірж і застосовуються у зареєстрованих на цих біржах компаніях. З 1993 р. в Італії застосовується новий закон, який базується на положеннях Директиви ЄЕС № 4, а з 1994 р. - закон, що вводить Директиву ЄЕС № 7.

У 1808 р. Наполеон ввів в Італії Комерційний кодекс. І до цих пір, не дивлячись на подальші редакції Кодексу та політичні зміни на Апеннінському півострові, вплив французького законодавства в галузі регулювання бізнесу взагалі та бухгалтерського обліку зокрема залишається досить сильним. При цьому слід врахувати, що єдиний економічний простір почав формуватися в Італії лише з моменту її об'єднання в 1861 р. Ще перший Комерційний кодекс зобов'язував всіх торговців вести журнал господарських операцій. Всі сторінки журналу повинні були бути пронумеровані, прошиті та опечатані комерційними судовими органами. Однак ніяких єдиних вимог щодо правил обліку та форм звітності тоді не існувало. Лише друга редакція Комерційного кодексу, прийнята в 1865 р., зробила обов'язковим заповнення та публікацію періодичної бухгалтерської звітності.

Другий Комерційний кодекс Італії (1882 р.) вперше проголосив, що основним принципом бухгалтерського обліку в цій країні є пряме і правдиве відображення фінансового стану і результатів діяльності компанії. У третьому Комерційному кодексі (1942 р.) бухгалтерського обліку було приділено набагато більше уваги, ніж у двох попередніх. У ньому було задекларовано, що основне призначення обліку та звітності – давати користувачу ясну і точну картину стану компанії. Третій Кодекс вперше містив вимоги до представлення даних та оцінки статей звітності. Був встановлений мінімальний обсяг відомостей, які повинні бути представлені в бухгалтерському балансі. Однак ніяких вимог і обмежень щодо обсягу та змісту звіту про прибутки і збитки ще не було.

В основу оцінки необоротних активів був покладений принцип собівартості, а для оборотних активів була передбачена оцінка за мінімальною з двох цін: придбання та реалізації.

Відхилення від офіційних правил обліку були можливі, якщо того вимагав особливий характер активів або самої компанії.

Після введення цього Кодексу в Італії було прийнято кілька законів, що стосуються переоцінок майна. Вони проводилися в 1952, 1975, 1983, 1990 і 1991 рр.

У 1974 р. в ході реформи, що стосується регулювання діяльності публічних компаній, був введений ряд документів, в яких основною метою складання фінансових звітів проголошувалося подання об'єктивної інформації про компанію. Тоді ж були визначені формати основних бухгалтерських документів, обов'язковою частиною звітності стала доповідь ради директорів компанії, а право нагляду за процесом їх подання було передано Національної комісії по компаніях і бірж (НККБ). За минулу чверть століття влада і вплив цієї організації постійно зростали.

Принциповим нововведенням реформи 1974 став обов'язковий незалежний аудит компаній, чиї акції продаються на відкритому ринку. У завдання аудиторів входить встановлення факту відповідності звітності компанії як законодавчим нормам, так і бухгалтерським стандартам. Згодом вимога обов'язкового аудиту було поширено на інші категорії компаній, в числі яких медіа – концерни, страхові компанії, банки і компанії, що знаходяться в державній власності.

Дуже сильний вплив на бухгалтерський облік в Італії податкового законодавства. Системою своїх актів воно охоплює набагато більше коло проблем бухгалтерської практики, ніж професійні стандарти. Тому італійські бухгалтери, як і наші, у своїй роботі орієнтуються, насамперед, на податкове законодавство. Особливу роль грає дотримання законодавчих вимог при формуванні звіту про фінансові результати, оскільки саме за його даними визначаються податки, що стягуються з італійських компаній.

Останнє десятиліття стало для італійського обліку часом серйозних змін.

Основною причиною італійської реформи 90-х років стала необхідність слідувати вимогам Директив Європейського Союзу, зокрема, що стосуються форм і принципів складання бухгалтерської звітності компаній і фінансових інститутів, формування консолідованих звітів і впровадження професійних бухгалтерських та аудиторських стандартів.

Після виникнення в італійських містах-державах системи подвійного запису форма рахунків протягом тривалого проміжку часу змінювалася лише незначною мірою. Період відносної інертності, коли техніка подвійного запису поширювалась по Європі усно або в списках (копіях праці Л. Пачолі), так затягнувся, що отримав назву "епоха застою". Соціальні, політичні та економічні умови змінювались повільно, а отже, і для розвитку бухгалтерського обліку не було достатніх стимулів. Зміни, що мали місце, були наслідком нових умов суспільного життя і комерції, в тому числі занепаду сільського господарства, зростання торговельної активності і прагнення підприємців розглядати свою діяльність в більш довгостроковій перспективі, ніж раніше. Глобальні зміни були також обумовлені змінами філософських поглядів і системи цінностей провідних класів, причиною яких служили Реформація, кальвінізм і послаблення впливу католицької церкви.

В кінці такого "бездіяльного" періоду, напередодні промислової революції (близько 1750 р.), у Великобританії застосовувалось декілька систем бухгалтерського обліку. В сільському господарстві, в маєтках традиційного типу та в інших організаціях часто використовувалась прибутково-видаткова система, яка збереглась ще з часів відмерлої маєткової системи. Торговці користувались системами одинарного або подвійного запису, але не виводили регулярно залишки по рахунках і не мали можливості визначити величину прибутку. З огляду на те, що на початку XIX ст. промислова діяльність стала широкомасштабною, жоден з цих підходів не відповідав потребам господарювання; жодна з систем обліку, що існували на той час, не могла також впоратися із появою практики залучення капіталу і розмежуванням власності та управління.Промислова революція створила умови, в яких "купецька" бухгалтерія для вирішення завдань обліку доходів та витрат, прибутків та збитків була непридатна. Нова система повинна була передбачити можливості та особливості обліку амортизації основних засобів, експлуатації рухомих механізмів, накладних витрат, руху товарно-матеріальних цінностей та робочої сили. Прийняття рішень, оцінка товарів, обчислення прибутку, визначення фінансового стану підприємства - все це стало важливими функціями бухгалтерського обліку в нових умовах господарювання.

Отже, купецький облік і прибутково-видаткова система були неефективні в умовах розвитку фабричного виробництва та підприємницької діяльності, пов'язаної з використанням капітальних активів (необоротних засобів). З'явилась необхідність теорії нарахування зносу та поділу статей капіталу і виручки. Амортизація складала одну з найголовніших концептуальних проблем бухгалтерського обліку в XIX ст., адже вперше в історії виникло таке явище, як моральний знос обладнання внаслідок технічного прогресу.

Одночасно з вченнями в сфері подвійної бухгалтерії з'являлись, як і раніше, вчення про потрійну та інші системи, і це ще більше посилило те завзяття, з яким науковці на підставі досвіду і знань продовжували дослідження.

Особливого значення облік набув завдяки виникненню в сфері рахівництва синтетичних або зведених рахунків та книг. Велика організація, яка мала відносини з багатьма установами або володіла сотнями різних цінностей і здійснювала різноманітні операції, не могла використовувати лише прості та аналітичні рахунки, складаючи висновки на підставі виписаних з них залишків (які людина і не може охопити та підрахувати за день). В ті часи для цього необхідна була майже цілакнига об'ємних розмірів.

На допомогу прийшов синтетичний (або зведений) запис, який декількома цифрами показував швидку зміну угод, давав зрозумілу і точну картину стану як певної групи оборотів, так і господарства в цілому. Поряд з детальними додатковими або паралельними книгами, які еталізували первинну Головну книгу, на кожному підприємстві велась загальна Головна книга - зведена, яка представляла собою ті ж рахунки, з'єднані в групи.

Бухгалтерський облік в Італії відрізняється досить характерними, хоча й суперечливими особливостями. До них можна віднести його консервативний характер і тісний зв'язок з цивільним, насамперед податкових, законодавством. Причини цього криються в особливостях бізнес – середовища: серед комерційних підприємств тут переважають малі та середні. Відкритих акціонерних товариств в Італії вкрай мало – лише 213 компаній продають свої акції на Міланській фондовій біржі. Переважна більшість компаній закрито для потенційних зовнішніх інвесторів, а тим більше – для передачі контролю над їх діяльністю. Саме тому біржі і біржові індикатори не грають в Італії такої великої ролі, як в інших країнах.

Оскільки більшість компаній невеликого розміру і управляються самими власниками, попит на незалежний зовнішній аудит і детальну бухгалтерську інформацію в цілому досить обмежений. Він виходить лише від податкових органів і банків. Однак для банків, що особливо важливо підкреслити, бухгалтерська звітність не є серйозним фактором при прийнятті рішень про кредитування. Таким чином, головними користувачами звітних даних до цих пір залишаються фіскальні органи.

Глибина розкриття інформації у звітності італійських компаній досить незначна, навіть у порівнянні з офіційними вимогами. Незважаючи на те що з 1991 р. ці вимоги істотно зросли, консерватизм і збереження конфіденційної інформації до цих пір є найбільш поширеними підходами до ведення бухгалтерського обліку та бізнесу в Італії. Оскільки італійські компанії складають звітність в основному виходячи з податкових вимог, для бухгалтерів і менеджерів важливо відобразити в ній мінімальний прибуток, щоб зменшити податковий тягар. Переважна більшість малих і середніх компаній ведуть бухгалтерський облік і подають звітність (принаймні, у відповідності з офіційними правилами) скоріше для задоволення вимог законодавства, чим для управління діяльністю фірми. Професійне співтовариство в Італії – друге за чисельністю в Європі після британського. Однак низька якість та інформативність офіційних звітів, що подаються до податкових органів, і те невелике значення, яке надається цим звітам на самих підприємствах, не відображають дійсного стану бухгалтерського обліку в Італії, де багато підприємств використовують множинні системи рахунків, дозволяють досить ефективно збирати, узагальнювати і використовувати бухгалтерську інформацію для прийняття управлінських рішень в інтересах самих фірм, а не офіційних органів.