1.2. Суть світової політики та її роль у сучасному перебігу подій

Світовий політичний процес – це сукупна діяльність народів, рухів, держав та їх інституцій, соціальних спільностей, які переслідують певні політичні цілі в галузі міжнародного життя, форма інтегративних тенденцій у розвитку людського суспільства [4, c. 134-135].

Тобто світова політика – це загальносвітова сфера, політичне поле, де відбуваються процеси отримання, розділення та відчуження влади. Світовий політичний процес є формою комплексної глобальної політичної і соціальної взаємодії у сучасному світі. Основною метою світового політичного процесу є боротьба за єдність світової цивілізації та подолання глобальних проблем сучасності. Світова політика пов’язана зі створенням кращої системи міжнародного політичного порядку, враховуючи позитивний досвід окремих націй та держав.

Структура світового політичного процесу складається з: зовнішньополітичної діяльності суверенних держав; політичної діяльності громадських організацій, політичних партій та етнічних груп на світовій арені; політично значимої діяльності ООН та інших міжнародних організацій; політичних акцій регіонального, міжрегіонального, міждержавного та наднаціонального характеру.

Сучасний світовий політичний процес зародився на початку ХХ століття, в останні десятиріччя він характеризується такими процесами як: тісною взаємодією інтеграційних та дезінтеграційних процесів; поєднанням упорядкованих та спонтанних акцій у діяльності суб’єктів світової політики; суперечливим та інваріантним характером; альтернативним характером та багатоваріантним вектором розвитку світової цивілізації; зростанням відносної самостійності та власної субстанціональності його складових ( партій, рухів, організацій ); розширенням соціальної бази, механізмів, форм і методів здійснення світового політичного процесу [5, c. 84-86].

У ХХ столітті різко загострилися соціальні суперечності у світі. Швидко зросло населення планети – воно збільшилось у 2 рази, з 800 до 1600 млн. осіб. Загострилися суперечності між працею і капіталом, соціалізмом і капіталізмом, самими імперіалістичними країнами, між колоніями і метрополіями. Різні суперечності вирішувались неоднаковими способами: соціальними революціями, розподілом власності між світовими війнами, конфліктами між колоніями і метрополіями [8, c. 301].

В умовах цієї епохи проходили глобальні процеси перерозподілу власності, багатств, привілеїв як між класами і соціальними групами в межах окремих держав, так і між державами у світовому масштабі.

Після Другої світової війни у світі сформувалась блокова двополюсна політика, яка витрачала великі матеріальні, природні і фінансові ресурси і просувала людство у бік всесвітньої катастрофи. Аж до початку 60-х рр. «холодна війна» розгорталася у напрямку зростання: вона наближалася до «гарячої». Карибська криза ( 1962р. ) свідчить про реальну можливість взаємного знищення протилежних військово-політичних блоків.

Події, які відбувалися у другій половині ХХ століття, особливо в останнє десятиріччя, значно змінили політичну ситуацію в світі. Ці події ще не в повній мірі проаналізовані, але найбільш важливі з них – очевидні.

Таким чином, сучасна дійсність світу представляє собою яскраву і неоднозначну картину. З одного боку, у світі загострилися колишні суперечності, а з другого – виникли нові соціальні труднощі і суперечності. Відбулося послаблення соціальних суперечностей у Західній Європі і Північній Америці, але посилились і загострились суперечності в країнах Сходу і в «третьому світі», між Північчю і Півднем. Очевидно, можна казати про нову епоху всесвітньої історії, яка характеризується глибокими демократичними змінами, затвердженням нового економічного і політичного порядку, локальних конфліктів і глобальних проблем.

Межі сучасного світопорядку, який тільки формується, позначені або відображені у важливих міжнародних політико-правових документах. Сформована у функціонує система переговорів про скорочення ядерного озброєння, ліквідацію хімічного, бактеріологічного та інших видів зброї масового знищення. Працюють регіональні механізми безпеки і співпраці в Європі, в Азії, Африці та Латинській Америці. Розроблена кодифікація нормативних актів про права людини. Розвивається народна дипломатія та ін. [8, c. 305].

Впродовж останнього десятиріччя відбулася фундаментальна трансфор­мація усього світового ладу. Доля людства вже не залежить від балансу лише двох антагоністичних сил, характерного для періоду «холодної війни». У багато центровій системі світової політики визначився цілий ше­рег центрів тяжіння і впливу: США, Європа, яка стрімко йде до об’єднання, Росія; досить активно відбувається становлення могутніх центрів світової політики у Південно-Східній Азії та Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

Разом із цим, світ, що змінився, не став стабільнішим, безпечнішим. Як і раніше, спалахують регіональні конфлікти, ведеться кривава міжетнічна ворожнеча, активізується міжнародний тероризм, за­гострюються глобальні економічні кризи, зростає загроза економічної ка­тастрофи. Для того, щоб ефективно протистояти цим та іншим викликам, потрібні кардинальні зміни в світовому політичному устрої згідно з новими реаліями.

При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій, зокрема оборонну, регулятивну, інформаційно-представницьку, інтегративну та ін. Реалізація оборонної функції спрямована на запо­бігання загрози для держави і пошуки мирного врегулювання проблем. 

Регулятивна функція полягає у необхідності дотримання суб’єктами, міжнародних відносин, закріплених міжнародними нормативно-правовими актами норм, принципів, традицій міжнародного спілкування.

Інформаційно-представницька функція реалізується у діяльності офіційних органів, які представляють позицію уряду своєї держави на міжнародній арені, а також інформують керівні органи держави про діяльність і наміри урядів інших держав . Інтегративна функція полягає у тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування міжнародного співтовариства.

При реалізації міжнародної політики держави використовують політичні, економічні, воєнні, ідеологічні засоби. Найважливішу роль відіграють політичні засоби, зокрема дипломатія. Серед ідеоло­гічних засобів міжнародної політики перш за все виділяють засоби впливу на світову громадськість шляхом зовнішньополітичної пропаганди та розвитку культурних зв’язків між державами. До економіч­них засобів відносяться товарні фонди держави, її грошові ресурси, досягнення науки і техніки, які держава може продавати чи надавати іншим країнам як допомогу чи кредит, і таким чином впливати на міжнародні стосунки. Серед воєнних засобів провідне місце займають збройні сили держави.

У цьому розділі ми розкрили поняття музики та світової політики. Маючи уяву про ці сфери людського життя ми можемо розкрити суть їх взаємозв’язку.

Отже, роблячи висновки з розділу можна сказати, що становлення і зміцнення нового демократичного світового порядку – складна задача, яка потребує не тільки координації окремих дій суб’єктів політики, але й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил в інтересах усього світового суспільства і за широким спектром проблем.

Музика впливає на процеси в організмі людини, впливає на свідомість, це беззаперечно означає, що цей вид мистецтва впливає на світ.

В цих умовах важливе значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглиблення і розширення всебічних зв’язків між суб’єктами світової політики.

Розділ II. Творча діяльність у музичній сфері: міжнародний захист авторського права