39. Поняття дефіцитарної мотивації та мотивації росту за а. Маслоу.

Перші (також називані дефіцитарними, або Д-мотивами) заключають у собі ледве більш, ніж низько рівневі потреби в мотиваційній ієрархії, особливо що стосується наших фізіологічних вимог і вимог безпеки. Єдиною метою деприваційної мотивації є задоволення дефіцитарних станів (наприклад, голод, холод, небезпека). У цьому змісті Д-мотиви є стійкими детермінантами поводження. По Маслоу, дефіцитарні мотиви задовольняють п'яти критеріям: їхня відсутність викликає хворобу (візьмемо як приклад голод: людина, що не їсть, зрештою, занедужує); їхня присутність запобігає хворобі (людина, що розумно їсть, не занедужує); їхнє відновлення виліковує хворобу (немає іншого способу вилікувати голод, крім їжі); при певних складних, вільно обираних умовах, людина зволіє задовольнити їх (голодуюча людина вибере їжу, а не прихильність родини або друзів); вони неактивні або функціонально відсутні в здорової людини (здорові люди перебувають в умовах досить благополучних, щоб їхнє поводження не стримувалося постійними пошуками їжі).

На відміну від Д-мотивів, мотиви росту (також називані метапотребами й буттєвими, або Б-мотивами) мають віддалені цілі, зв'язані із прагненням втілити наші можливості в дійсність.Об'єктивні мотиви росту, або метапотреби (позначка означає "понад") повинні збагатити й розширити життєвий досвід, збільшити напругу за допомогою нового, хвилюючого й різноманітного досвіду.Мотивація росту припускає не стільки відшкодування дефіцитарних станів, тобто зменшення напруги, скільки розширення кругозору, тобто збільшення напруги.

40. Самоактуалізована особистість: ознаки та чинники формування.

А. Маслоу відповідає таким чином: “люди, які самоактуалізуються, усі без винятку залучені до якоїсь справи... Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них - це свого роду покликання”Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод. Самоактуалізація водночас передбачає спирання на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питань.

За А. Маслоу, до психологічних характеристик самоактуалізованої особистості належать: - активне сприйняття дійсності та здатність добре орієнтуватися в ній; - прийняття себе й інших людей такими, які вони є; - безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів; - зосередження уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередження свідомості на власних почуттях і переживаннях; - володіння почуттям гумору; - розвинуті творчі здібності; - неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування; - здатність до глибокого розуміння життя; - установлення з оточуючими людьми, хоча і не з усіма, доброзичливих особистих взаємовідносин; - безпосередня включенісгь у життя з повним зануренням у нього, так, як це звичайно роблять діти; - превага в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів; авторитетів; - відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях; 41. Погляди К. Роджерса на природу особистості.

Особистість — це відкритість для пережидання, чітка усвідомлюваність, безумовне самобачення, гармонійне відношення з іншими. Виходячи з цієї установки, Роджерс формулює загальну теорію міжособистісного відношення, яка зі свого боку сприяла посиленню терапевтичного ефекту. Ця теорія висвітлена у праці "Клієнтцентрована терапія". Роджерівська теорія особистості має два ключових поняття — організм і "Я". Організм, узятий в його психологічному значенні, є сферою переживання. У переживанні виступає феноменальне поле як коло обов'язків, відоме тільки самій особистості. Поведінка, вчинки людини залежать насамперед від феноменального поля, що становить суб'єктивну реальність, а не від стимулюючих умов зовнішньої реальності, на чому наполягає біхевіоральна психологія. 42. Зміст Я-концепції за К. Роджерсом.

Я-концепція особистості - стійка система уявлень особистості про себе, яка грунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних та інших властивостей; інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з Іншими людьми.

Уявлення, що мають переважно когнітивний, інтелектуальний характер, можуть не відповідати власним переживанням, досвіду і відчуттю Я. Тому важливою метою психотерапії є допомога клієнтові у досягненні стану конгруентності між внутрішніми аспектами Я і Я-концепцією і за необхідності - реорганізації Я-концепції.

Конгруентність (лат. congruens - збіг) - рівнозначність, взаємо-відповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань.

Це одне з центральних понять у більшості напрямів гуманістичної психотерапії. У клієнт-центрованій терапії воно також визначає міру відповідності Я-реального Я-ідеальному.