2. Свідомість—людина—праця.

Зародження й формування свідомості як фактора, що спричинює сам себе, й до сьогодні залишається найбільшою загадкою для вчених і філософів. І якщо ми встановили, що свідомість притаманна лише людині, то витоки свідомості треба шукати в перебігу створення нашими пращурами передумов для виживання в протиставленні й боротьбі з власне природними умовами. А це означає, що для створення таких передумов потрібне знання як елемент свідомості й здатність передбачати результати цілеспрямованих дій. Тут ми потрапляємо в «зачароване коло», що й становить зміст зазначеної проблеми. Треба знайти неодмінні й достатні чинники, які б сприяли формуванню первісних елементів свідомості й робили її функціонування незворотним.

Переважна більшість філософів та науковців виділяє такі основні чинники: – виготовлення знарядь праці; міфологічні вірування і культи; система знаків і символів, серед яких найзначнішу роль відіграла мова. Зазначимо: а) всі чинники здійснювалися у взаємодії як один спільний, соціокультурний, тобто позаприродний, чинник; б) все це відбувалося впродовж кількох мільйонів років з дедалі більшою інтенсивністю, особливо з появою кроманьйонця. З цього погляду видаються некоректними, наприклад, такі питання: „А чому шимпанзе не виготовляє знарядь праці?”, „А чому шимпанзе не можна навчити говорити зрозумілою мовою?”. В таких питаннях проглядається бажання виявити в експериментах навіть з цілим поколінням тварин те, що відбувалося впродовж кількох мільйонів років. Відповісти можна зворотними запитаннями: „А хіба анатомія сучасного шимпанзе змінилася за останніх 10 млн. років?”, „А хіба шимпанзе створили культурно-символічний світ для передачі родового досвіду від покоління до покоління?”. Відповідь на ці питання може бути лише негативною. І. Виготовлення знарядь праці. Саме цей чинник разом із прирученням вогню став своєрідним містком між людиною і природою. Змінена анатомія первісного предка людини (передусім пряма хода й здатність передніх кінцівок до захоплення предметів) сприяла тому, що архаїчна людина могла застосовувати предмети природи (камені, жердини, кістки) як допоміжні засоби впливу на інші предмети й продовження функцій рук. Від спонтанного до регулярного й цілеспрямованого використання проліг шлях у сотні тисяч років. А від використання підручних предметів до виготовлення з них власне знарядь праці – ще сотні тисяч років.

Найперші   знаряддя   праці   й   вогонь   покликані   були задовольнити такі життєво важливі потреби: а)здобування й приготування їжі, в тому числі й під час полювання; б)захист од хижих тварин і сусідніх племен чи родів; в)захист од холоду вночі й у відповідні пори року. Зазначимо, що найважливішим знаряддям праці в первісному суспільстві був саме вогонь, оскільки він використовувався в усіх сферах життя, чим визначив незворотність становлення цивілізації та культури. (Значущість  вогню  у  становленні  людини  як  богорівної відображена у відомому міфі про Прометея). Знаряддя праці не лише пов’язували (роз’єднували) людину і природу, а й стали надприродним   (крім   уже   наявного   кровного)   чинником об’єднання первісного людського стада. Адже пошуки матеріалу для майбутнього знаряддя, його виготовлення й використання, а також   видобування   вогню,   здійснювалися   під   орудою найстарішого (наймудрішого) члена цього колективу – вождя, старійшини, жерця. Оскільки використання знарядь стає все більш  регулярним,  цілеспрямованим  і  спеціалізованим,  то виникає потреба і в їх зберіганні. В такий спосіб знаряддя праці стають осердям соціальної пам’яті й досвіду, що передбачає їх передачу від покоління до покоління. До природних циклів додаються цикли операцій зі знаряддями праці. Виробляються й передаються не лише самі предмети, а й особливо: а)вміння при виготовленні;   б)вміння   при   використанні;   в)вміння   при зберіганні. Людина первісна, як і сучасна, повинна усвідомити, знати, розуміти, тобто знати, що і як з цим знаряддям робити - розуміти. При цьому до речової предметності знаряддя праці додається його функціональна здатність.

Ця ж таки функціональна здатність, спроможність задовольнити непрямі потреби – не з’їсти, а використати для здобування їжі чи використання для виготовлення інших предметів – надає знаряддям праці значення, смислу, робить їх надприродними, оскільки такими якостями їх наділила сама людина. Тим-то вони сприймаються не лише своїми зовнішніми якостями через органи чуття, а й думкою, уявою завдяки своїй «другій природі», або втіленим людським здібностям. Іншими словами, людина діяльно подвоює природні речі, і ця друга природа збуджує потребу в діяльності свідомості, розуму.

Духовно-смисловий «надлишок» знаряддя праці як життєво значущого для людини стає джерелом подвоєння світу загалом. Скажімо, жердина стає знаряддям праці, переходить зі стану наявного до належного. Водночас вона містить у собі «надприродну силу», дух, демон, що збільшує природну силу людини. Знаряддя праці стає магічним (буквально сильним, владним), як і людина, що їх використовує. Лише після того, як предмет у вигляді знаряддя праці повернувся своїм магічним змістом до первісної людини, всі подальші операції з ним відбувалися як сакральні (священні) дійства. А звідси один крок до релігії, або ідеї про творення світу Богом. Завдяки свідомості первісної людини відбувається творення світу зовнішнього; ця людина починає творити і свій внутрішній світ, своє „Я”.