IV. Рекомендована література

Основна література:

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. –К., 2001, с. 108-155.

Допоміжна література:

Антология мировой философии. Т.3. М., 1971

Горбачев В.Г. История философии. Брянск, 2000.

История философии в кратком изложении. М., 1991.

Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. К., 1998.

Татаркевич Вл. Історія філософії . Т.2. Львів, 1998.

Самостійна робота № 5

Кількість годин - 2.

Тема: німецька класична філософія та марксизм

I. Актуальність теми:

Німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку всієї попередньої європейської філософії. Органічно увібравши в себе вихідну проблематику та найважливіші досягнення попередніх філософів, вона надала їм нового звучання. Нової інтерпретації та оригінального вирішення. Німецька класична філософія збагатила європейську культуру цілою низкою ідейних надбань, без яких неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в суспільстві.

II. Навчальна мета самостійної роботи:

Студент повинен знати:

• чому німецьку класичну філософію виділяють у окремий період розвитку новоєвропейської філософії

• на яких світоглядних засадах були створені великі філософські системи німецької класики

• завдяки чому та в якому сенсі німецька класична філософія постала вершиною в розвитку новоєвропейської філософії

• головні ідеї марксизму

Студент повинен вміти:

• характеризувати найважливіші особливості розвитку німецької класичної філософії за умов розвитку основ індустріального суспільства

• підкреслювати зміст і спрямованість провідних проблем німецької класичної філософії

• показувати особливості тлумачення людини і суспільства у філософії Фейєрбаха

• роз’яснювати, що нового внесла німецька класична філософія в європейську філософію, науку та культуру

• показувати, у якому сенсі німецька класична філософія завершила розвиток класичної європейської філософії.

• Характеризувати особливості і відмінності філософії марксизму

III. Матеріали для самостійної роботи

III. 1. Базові знання, необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція)

Дисципліни	Знати
Всесвітня історія Культурологія Історія медицини	Принципові новації у розвитку європейської історії Нового часу Внутрішній зв‘язок між основними напрямами розвитку науки і культури цієї епохи та загальні результати їх розвитку Розвиток медичних знань на даному етапи

III. 2. Зміст теми:

1. Особливості німецької класичної філософії.

В європейській філософії XIX століття не можна виділити єдиної, головної ідейної течії; для неї характерні плюралізм світоглядних напрямків, філософських шкіл, інтенсивність теоретичних суперечок. Поряд із традиційним європейським раціоналізмом, у другій половині XIX століття з'являються ірраціоналістичні вчення в особах А. Шопенгауера, Серена К'єркегора, Фрідріха Ніцше (коротку характеристику їх вчення дивіться в темі «Філософія XX століття»).

В XIX столітті в Європі буржуазний спосіб виробництва розвивається вже на власній основі, здобуваючи класичні риси. Класичні (завершені) форми буття породжують класичну філософію – німецька класика. Але в той же час, момент завершеності – це початок кризи, коли явно проявляються основні протиріччя. Однією з форм відбиття кризи європейської буржуазної культури і став марксизм.

Німецьку класичну філософію можна назвати революцією у сфері духу, тому що вона дала поштовх, підготувала методологічну базу для формування нової релятивістської наукової картини світу. Кожен з відомих представників цієї школи створив свою неповторну філософську систему, яка претендує на певну завершеність і енциклопедизм.

2. Філософські ідеї І. Канта та їх розвиток у його послідовників. «Етика обов’язку» І. Канта в контексті медицини.

Іммануїл Кант (1724(1804) – основоположник німецької класичної філософії народився, більшу частину життя прожив і вмер у місті Кенігсберзі. Він був сином скромного сідельного майстра, закінчив гімназію, місцевий університет, потім 9 років працював домашнім учителем в різних містах Східної Пруссії. В 1755 році І. Кант як приват-доцент почав читати лекції по метафізиці і природничих науках у Кенігсберзькому університеті. Не маючи постійного доходу, в 1765 році філософ змушений був погодитися на скромну посаду помічника бібліотекаря при кенігсберзькому королівському замку. І тільки у віці 46 років Кант стає професором університету, пізніше він був деканом факультету і двічі ректором університету. І. Кант був зразком педантичності і пунктуальності. Строгий, до дріб'язків продуманий розпорядок життя його був спрямований на те, щоб зміцнити слабке від народження здоров'я і направити всі сили на наукову діяльність.

У творчості Канта виділяються два періоди: «докритичний» (до 1770 року) і «критичний». Для першого періоду розвитку філософії Канта характерні запозичення і еклектичне з'єднання ідей Лейбніца і Вольфа. Кант виявляє значну зацікавленість до питань космології і космогонії, висловлюючи в цій області новаторські і діалектичні ідеї і гіпотези: ідею про вповільнення обертання Землі внаслідок морських припливів; космогенну гіпотезу утворення Сонячної системи з дифузійної газопилової матерії. В роботі «Загальна природна історія і теорія неба» Кант стверджує, що Сонячна система (як і інші космічні системи), не існувала вічно і не була створена всевишнім, а утворилася «природним шляхом». Розсіяні матеріальні частки (холодне пилове скупчення) внаслідок тяжіння утворили величезну хмару, усередині якої притягання і відштовхування породили вихрі і кулясті згустки, які нагріваються від тертя. Це були майбутні Сонце і планети.

В «критичний» період формується своєрідна філософська система Канта, основні ідеї якої викладені в трьох критиках: «Критика чистого розуму» (1782), «Критика практичного розуму» (1788) і «Критика здатності судження» (1790). Чому філософію Канта називають критичною? Кого і що критикує Кант? Головним завданням своєї філософії Кант вважає критичний аналіз пізнавальних здатностей суб'єкта. На початку свого філософствування він ставить три питання:

Що я можу знати?

Що я повинен робити?

На що я можу сподіватися?

Ці три питання знання, моральності і віри концентруються в одному головному: Що таке людина і чим вона може сама стати? Кант поставив і глибоко розробив проблему активності суб'єкта в пізнанні. Свідомість людини не пасивно споглядає об'єкт, а творить, конструює його, повідомляючи пізнавальному предмету ту форму, у якій він може пізнаватися – форму загального і необхідного знання. Звідси слідує висновок: образ речі і сама річ поза нашою свідомістю не те саме і можуть істотно відрізнятися, тому, речі як такі залишаються непізнаними «речами в собі». На підставі твердження про суб'єктивний характер образу Кант робить висновок про неможливість пізнання світу (агностицизм). Але як у такому випадку можливе наукове знання, яке має ознаки загальності і необхідності? Цю проблему Кант вирішує, звертаючись до апріорізму (apriori – знання, яке передує досвіду і незалежне від нього).

У свідомості людини, по Канту є апріорні логічні форми, за допомогою яких можливе загальне (чисте) теоретичне знання. Такі форми Кант називає трансцендентальними. Інтелектуальні здатності суб'єкта розвиваються на трьох рівнях: чуттєвість, розсудок, розум. Всяке людське пізнання, – пише Кант – починається зі споглядань, переходить від них до понять і закінчується ідеями”1. Кожному рівню відповідають свої апріорні форми організації знання, свій розділ гносеології і галузь науки, яке переважно використовує ці форми (дивись схему 1).

В основі розсуду 12 основних категорій, що організують знання на цьому рівні (дивись схему 2). Вони підрозділяються на математичні (кількісні та якісні) та динамічні (відношення та модальності). На рівні розуму можливий вищий синтез знання і збігу протилежностей. Протиріччя пізнання Кант називає антиноміями

В космології (вчення про світ) Кант виділяє чотири основних антиномії (дивись схему 3). Використовуючи антиномії розуму, Кант висловлює геніальні діалектичні ідеї і здогадки про протиріччя як джерело розвитку не тільки пізнання, але і світу в цілому.

Схема 1. «Апріорні форми пізнання по Канту»

Пізнавальні здатності суб'єкта	Чуттєвість здатність сприймати почуттями, споглядати об'єкт	Розсудок здатність розуму до категоріального пізнання	Розум прагнення мислячої свідомості до повноти наукового синтезу, до ідеалу пізнання; здатність до утворення
Розділ гносеології, яка вивчає вид пізнання	Трансцендентальна естетика (здатність сприймати почуттями)	Трансцендентальна аналітика	Трансцендентальна діалектика
Апріорні форми, характерні для даного рівня пізнання	Простір і час – чисті форми споглядання, які спричиняють загальність і необхідність математичного знання	Категорії В основі розуму 12 основних категорій, які організують знання на цьому рівні	Ідеї В основі розуму три головні ідеї: Психологічна – ідея душі. Космологічна – ідея світу. Теологічна – ідея бога
Галузь знання, яка використовує даної апріорної форми	Математика В основі геометрії – просторові уявлення; алгебри – тимчасові ряди чисел і величин	Теоретичне природознавство	Філософія

Схема 2. Система апріорних категорій розуму по Канту

Математичні (однорідні)	Категорії кількості Єдність Безліч Загальна цілісність	Категорії якості Реальність Заперечення Обмеження
Динамічні (різнорідні)	Категорії відносини Субстанціональність і присущність (акцидентальність) Причинність Взаємодія	Категорії модальності Можливість Існування Необхідність і випадковість

Схема 3. Антиномії космологічної ідеї по Канту

	Тезис	Антитезис
Математичні антиномії	1. Світ має початок (межу) у часі і просторі	Світ у часі і просторі не( скінченний
	2. Усе у світі складається із простого	Немає нічого простого, все складне
Динамічні антиномії	3. У світі існують вільні причини	Немає ніякої свободи, усе є природа
	4. В ряду причин світу є якась необхідна сутність	У цьому ряді немає нічого необхідного; усе в ньому випадкове

У центрі Кантівської філософії стоїть людина, її гідність і її доля. В «Критиці практичного розуму» Кант викладає оригінальну етичну теорію. Вихідним принципом етики Канта є принцип гуманізму, який стверджує, що всяка особистість – самоціль і ні в якому випадку не повинна розглядатися як засіб здійснення яких би то не було завдань, хоча б це були завдання загального блага. Основний закон етики – категоричний імператив (формальне внутрішнє веління, обов'язкове для кожного індивіда): «..поводься згідно до такої максими, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом». Вчинок людини, по Канту, є моральним, якщо він зроблений єдино з поваги до морального закону. В випадку конфлікту між людськими пристрастями і моральним законом Кант вимагає безумовного підпорядкування моральному боргу.