Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача.

Програмні питання:

2.1. Корисність в економічній теорії і проблеми її виміру.

2.2. Закон спадної корисності.

2.3. Оптимізація споживання за умови множинності споживаних благ.

2.4. Рівновага споживача з кардиналістичних позицій.

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність - поняття суб'єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

U = f (Х₁;Х₂;...Х_n), (2.1)

де U — рівень корисності;

X₁, Х₂,...,Х_n — кількість споживаних благ, одиниць;

n — кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корисності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною функцією:

U = f (X) (2.2. )

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповід­ною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (ска­жімо, в умовних одиницях — ютилях). При цьому сумарна корис­ність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (ТU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю (МU).

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом X споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага X знижується.

Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці.

Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 2.1).

TU

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати

Рис. 2.1. Зміна сукупної та граничної корисності блага X у процесі його пропорційного споживання

блага, завжди пов'язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

, (2.3)

де MU_x, MU_y – гранична корисність, відповідно, блага Х та Y, ютиль;

Р_х, P_y – ціна, відповідно, блага Х та Y, грош. од.

Рівняння (2.3.) розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

. (2.4.)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MU_x. Це буде продовжуватися до відновлення рівності (2.4). Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Запитання для самоконтролю:

1. Поняття „потреба”, „благо”, „антиблаго”, „економічне благо”, їх сутність.

2. Поняття „корисність блага”, „сукупна корисність” та „гранична корисність”; функція корисності.

3. Процес споживання та динаміка сукупної і граничної корисності.

4. У чому полягає сутність закону (принципу) спадної граничної корисності?

5. Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального вибору та рівновага споживача.

6. Оптимальна структура покупок і гранична корисність грошей. Зв’язок зміни ціни одного з благ зі зміною обсягу попиту на нього.

7. Оцініть правильність висловлювань:

1. благо – це все те, що при його споживанні підвищує рівень споживача;

2. сукупна корисність зростає при зростанні рівня споживання;

3. стан споживчої рівноваги полягає у тому, що сукупна корисність товару Х дорівнює сукупній корисності товару У;

4. якщо гранична корисність блага зменшується, то зменшується й сукупна корисність.

Проблемні запитання:

1. В чому полягає сутність загальної та граничної корисності?

2. Переваги споживання: основні припущення.

3. Вплив на поведінку споживача бюджетних обмежень і цін.

4. Які із основних постулатів теорії споживчого вибору носять абсолютний, вічний характер, а які – відносний, тимчасовий?

5. Чи змінився б парадокс води та алмазу, якби був би винайдений спосіб штучним шляхом перетворювати воду в алмази? Алмази в воду?