ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра акушерства та гінекології №1

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до семінарського заняття з дисципліни

«Акушерство та гінекологія»

для студентів

МОДУЛЬ №1. «Фізіологічний перебіг вагітності, пологів та післяпологового періоду»

Змістовий модуль №1. «Фізіологічний перебіг вагітності, пологів та післяпологового періоду»

Тема № 7. «Методи діагностики стану внутрішньо-утробного плода. Плацентарна дисфункція. Дистрес плода. Ретардація, гіпотрофія плода»

Затверджено

на методичному засіданні кафедри

«31» серпня2012р.

Протокол № 1.

Завідуючий кафедрою

академік АМН України

д.м.н., професор В. М. Запорожан

Одеса – 2012-2013

Тема: «Методи діагностики стану внутрішньоутробного плода. Дисфункція плаценти. Дистрес плоду. Затримка росту плода»

1. Актуальнiсть теми.

У зв'язку з необхідністю зниження перинатальной захворюваності і смертності у всіх розвинутих країнах світу була створена нова галузь медицини – перинатологія, покликана вивчати фізіологію і патологію плоду в анте- і інтранатальному періодах, а також новонароджених першого тижня життя.

На підставі результатів багато яких досліджень доведено, що здоров'я

новонародженого в значній мірі визначається перебігом антенатального періоду.

В даний час встановлено, що найбільш частою причиною порушень стану плоду

під час вагітності є плацентарна недостатність.

Плацентарна недостатність служить основною причиною внутрішньоутробної гіпоксії, затримки зростання і розвитку плоду, тому дуже важливо під час вагітності правильно оцінити функцію плаценти і провести адекватну терапію її недостатності з метою пролонгації вагітності до терміну. Плацентарна недостатність, як правило, виявляється зниженням маточного і фетоплацентарного кровообігу. На підставі результатів експериментально- клінічних досліджень розроблена оптимальна методика лікування плацентарної недостатності. Показано, що проведення комплексної терапії, сприяючої нормалізації маточно-плацентарного кровообігу, дозволяє зменшити число дітей, у яких наголошується внутрішньоутробна затримка розвитку, і підвищити можливості новонароджених пристосовувань. Не дивлячись на те, що в даний час в різних областях медицини досягнуті певні успіхи в лікуванні периферичного кровообігу, в акушерській практиці ця проблема ще до кінця не вирішена.

2.Навчальні цілі заняття

-Знати

1.Фiзiологiю сформованоi плаценти.

2.Фiзiологiю плода .

3.Кровоток плода та його адаптацiю до внеутробного життя.

4.Методи дiагностики функцiонального стану ФПК.

5.Функцii плаценти та ii складовi частини.

6.Будування послiду.

7.Знати етіологію і патогенез фетоплацентарної недостатності;

8.Вміти вірно оцінити функцію плаценти;

9.Вміти вірно оцінити стан плоду та ступінь його внутрішньоутробного страждання при плацентарній недостатності в залежності від ступеня схоронності компенсаторних механізмів плаценти;

10.Вміти чітко прогнозувати плин вагітності і стан майбутньої дитини в залежності від ступеня плацентарної недостатності;

11.Вміти визначити доцільність проведення лікувальних заходів, з метою корекції у відхиленні розвитку плоду.

-Вмiти

1.Провести клінічну, лабораторну, iнструментальну дiагностику

функцiонального стану фетоплацентарного комплексу, огляд,

вимiрювання послiду.

На підставі багатьох досліджень доведено, що здоров’я новонародженого в значній мірі визначається течією антенатального періоду. В цей час встановлено, що найбільш частою причиною порушень стану плода під час вагітності є плацентарна дисфункція.

Плацентарна дисфункція служить головною причиною внутриутробної гіпоксії, затримки росту й розвитку плода, тому дуже важливо під час вагітності правильно оценювати функції плаценти та провести адекватну терапію її дисфункції з метою пролонгування вагітності до строку. Рання діагностика вродженної патології плода та патології плаценти, а також своєчасна терапія патологичних змін забеспучає народження здорового малюка.

Знання сучасних методів діагностики антенатального періоду плода під час неускладненої вагітності сприяє виявленню патології плода на ранніх етапах терміну вагітності.

Плацентарна дисфункція

Плацента («детяче місце») — это найважливіший та абсолютно унікальний орган, що існує тільки під час вагітності. Вона зв’язує між собою два організма — матері та плода, та забезпечує його необхідними живильними речовинами.

При нормальної вагітності плацента розташовується у тілі матки по її задній (частіше) або перідній стінці. Вона повністю формується до 15-16-й тижня вагітності, після 20-го тижня починається активний обмін через плацентарні судини. С 22 по 36 тиждень вагітності відбувається збільшення маси плаценти, і до 36 тижня вона досягає повної функціональної зрілості.

По зовнішньому вигляду плацента схожа на круглий плоский диск. К моменту пологів маса плаценти становить 500-600 г, діаметр — 15-18 см и має товщину — 2-3 см. В плаценте разрізняють дві поверхні: материнську, що прилягає до стінки матки, й протилежну — плодову.

В нормі плацента разом с оболонками (послід) народжується через 10-15 хвилин після нарождення плода. Її уважно оглядають та відправляють на морфологічне дослідження. По-перше дуже важливо впевнетися у тому, що плацента народилась цілком (тобто на її поверхні відсутні ушкодження і немає підстав вважати, що залишки плаценти залишилися у порожніні матки). По-друге, з огляду на стан плаценти можна судити про перебіг вагітності (чи не було відслаювання, інфекційних процесів та ін.).

Функції плаценти:

По-перше, через плаценту здійснюється газообмін: кисень проникає з материнскої крові до плоду, а вуглекислий газ транспортується в зворотньому напрямку.

По-друге, плод одержує через плаценту живильні речовини, що необхідні для росту та розвитку. Варто пам ятати , що деякі речовини (алкоголь, нікотин, наркотики, деякі лікарські засоби, віруси) легко проникають через неї і здатні погано впливати на плод. Крім цього, з її допомогою плод звільняється від продуктів своєї життєдіяльності.

По-третє, плацента забезпечує імунологічній захист плода, затримуючи клітини імунної системи матері, які могуть проникнути до плоду та рoзпознати у ньому чужеродний об’ект, як наслідок могли б запустити реакції його відторгнення. В той же час плацента пропускає материнскі антітела, що захищають плод від інфекцій.

Плацентарна дисфункція - клінічний сіндром, що зумовлен морфо-функціональними змінами в плаценті та порушенням її компенсаторно-припристосовуючих можливостей. Причинами плацентарної дисфункції можуть бути порушення дозрівання і формування плаценти у жінок з патологією ендометрія, оваріально-гіпофизарні і надниркові порушення, з попередніми абортами і звичним невинашуванням. У винекненні плацентарної дисфункції велике значення мають прееклампсія, загроза переривання вагітності, перенашування, ізосерологічна нессумісність крови матері и плода, генітальний інфантілізм, а також різноманітна екстрагенітальна патологія (дисфункція корки надпочечников, сахарний діабет, тіреотоксікоз та ін.). При цьому спостерігається комплекс порушень транспортної, трофическої, ендокринної та метаболічної функції плаценти, що лежать в основі потології плода та новонарожденого. Степінь та характер впливу патологічних станів вагітних на плод визначається багатьма факторами: строком вагітності, тривалістю впливу, станом компенсаторно-пристосувальних механізмів у системі “мати-плацента-плод”.

Плацентарна ішемія та дисфункція є пусковаю ланкою у складному ланцюзі патофізіологичних механізмів розвитку й прогресування прееклампсії. Стан фетоплацентарного комплексу при вагітності вивчається найбільш повно (гормональна функція, маточно-плацентарний кровообіг, активність ферментів, ультразвуковє сканнування, дослідження амніотичної рідини), особливо з урахуванням того, що плацента являє собою єдиний орган, доступний для прижиттєвого патоморфологічного дослідженя. Саме зміни фетоплацентарного комплексу у вагітних жінокз прееклампсією різного ступеня важкості дозволяють дослідити стадійність формування плацентарної дисфункції в рамках розвитку МОД/СПОН

Загальної класифікації ПД не існує.

У 1986 р. M. Vogel запропонував класифікацію ПД з розділом її на латентну плацентарну дисфункцію, маніфестну та хронічну дисфункцію. При цьому кожна з них може бути мінімальною, середньою чи вираженого ступеня важкості.

В нашій країні найбільш разповсюджена класифікація плацентарної дисфункції, запропонована М.В. Федоровою та Е.П. Калашниковою (1986), згідно якої разрізняють первинну (ранню – до 16 тиж. вагітності) та вторинну (піздню – після 16 тиж.) ПН.

На основі морфологічних змін у плаценті И.С. Сидорова и И.О. Макаров (2000), Кулаков В.И. та соавт. (2004) виділяють компенсовану, субкомпенсовану, декомпенсовану та критичную форми хроничної ПД.

У залежності від площини пораження плаценти М.В. Федорова, Е.П. Калашникова (1986) и Н.С. Wallenburg (1990) розрізняють відносну та абсолютну ПН. В.А. Цинзерлинг и соавт. (1998) разробили критерії морфологичної діагностики наступних видів функціонального стану плаценти: компенсований стан, гостра дисфункція, хронична компенсована дисфункція, хронична дисфункція з гострою декомпенсацією, хронична субкомпенсована дисфункція, хронична декомпенсована дисфункція (поступово наростаюча).

Класифікація ПД: