
- •4.Специфіка словесної творчості.
- •5.Принципи традиційної класифікації літ-рних творів на роди і види/жанри.
- •6. Лірика та її жанри. Класифікація за різними жанровими ознаками.
- •8. Драма: генезис та основні жанри
- •11. Драма як літ-рний жанр.
- •12. Міжродові та суміжні утворення (поема, байка, балада, дума, билина).
- •15. Худ. Конфлікт. Типи конфліктів.
- •17. Композиція. Сюжетні й позасюжетні елементи композиції.
- •19. Тропи та їх основні різновиди.
- •20. Поняття стилістичної фігури. Основні класифікації фігур.
- •22. Віршування як розгалуження літ-рознавства. Поняття «ритм», «вірш», «метр».
- •23. Рими та її різновиди. Ф-ції рими.
- •26. Міжсистемні форми віршування. Верлібр.
- •35. Романтизм у літ-рі
- •36. Реалізм у літературі. Класичний реалізм. Явище соцреалізму (дискусія навколо нього).
- •37. Натуралізм у літ-рі.
- •40. Авангардизм і його стильові течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм).
19. Тропи та їх основні різновиди.
Троп — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (О. Потебня).
Алего́рія — відображення в образах тварин людських стосунків характерів.
Мета́фора —троп поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
Метонімія — слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.
Синекдо́ха — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ.
Оксю́морон— літ-рно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.
Епітет — худ. означення,яке служить для увиразнення зображуваного, найчастіше відіграє роль орнаментального прикрашання художньої мови, може мати оцінну функцію.
Гіпе́рбола — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки.
Літ́ота — троп, різновид метонімії, в якому міститься худ. зменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.
Уособлення — вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття.
Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки.
20. Поняття стилістичної фігури. Основні класифікації фігур.
Поняттям «фігури» охоплюються три типи виражальних засобів мови: 1) фігури заміни, заміщення (тропи); 2) фігури сумісності; 3) фігури протилежності. В усіх визначеннях фігури домінують такі ознаки: по-перше, це певна форма, в якій виражена думка, по-друге, це свідоме відхилення в думці або вираженні від звичайної і простої форми.Фігури заміни (заміщення) Під такими фігурами розуміють стилістично марковані способи поєднання в синтагматичній послідовності значень одиниць одного рівня в межах одиниць вищого рівня. Виділяють два типи фігур заміни: фігури якості і фігури кількості. До фігур якості належать фігури, що виникли на зіставленні якостей і властивостей двох різнорідних предметів зі спільною для них якісною ознакою. Це метафора з її різновидами —антономазією, персоніфікацією, алегорією; метонімія з її різновидами — синекдохою, перифразою, евфемізмом та іронія. До фігур кількості належать такі фігури, які виникли на зіставленні різнорідних предметів зі спільною для них кількісною ознакою. Якщо ця спільна ознака приписується предмету більшою мірою (ніж реально), то виникає гіпербола, якщо меншою мірою — виникає мейозис, різновидом якого є ще й літота.
21. Фонічні засоби худ. мови- віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. Будучи розділом фонетики, водночас фіксує відхилення від фонетичних мовних нормативів, які мають естетичну вартість. У мові худ. твору в значно більшій мірі має значення звучання мови. Перш за все письменники додержуються загальних вимог милозвучності, тобто евфонії, характерних для мови.
спеціальні засоби звукового забарвлення тексту:
Асонанс – це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.
Звуконаслідування – один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу , дерев т ощо.
Алітерація — повторення однакових приголосних звуків чи звукосполучень з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.
Какофонія— немилозвучність, безладне хаотичне нагромадження звуків.
Інтонація може бути мажорною, урочистою, сумною, гнівною, іронічною, наспівною, розповідною, запитальною, ствердною, запрошувальною, драматичною, меланхолійною.
Евфоні́я — вияв фоніки, який означає гармонійну сув'язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору.
Милозвучність — уникання складного для вимови нагромадження звуків.
Дисонанс — вид римуючого співзвуччя, у якому збігаються приголосні, але не збігаються наголошені голосні.