41. Профілактика туберкульозу поділяється на:

А) специфічну

Б)неспецифічну,

Специфічну профілактику проводять шляхом вакцинації і ревакцинації. БЦЖ, а також хіміопрофілактику. Вакцина БЦЖ представляє собою сухий порошок ослаблених мікобактерій туберкульозу бичачого типу, які втратили свою вірулентність, але збереглися імунні властивості . Вакцину вводять в/м по типу реакції Манту, на зовнішній поверхні верхньої третини лівого плеча. Вводять 0,05 мл вакцини розведеної в 0,1 мл ізотонічного р-ну хлориду натрію після обробки шкіри 70% спиртом. Через 4-6 тижнів навісці введення вакцини появляється інфільтрат діаметром 4-12 мм, з маленькими вузликами в центрі. Ця превивка тримається 2-4 міс., після чого на місці інфільтрат утворюється рубець. Виробляється імунітет на 5-7 років, після чого її повторяють. Ревакцинація представляє собою повторне введення вакцини.

Вакцинацію проводять новонародженим в половому будинку і не інфікованим туберкульозом здоровим людям, у яких проба Манту від’ємна. Між пробою Манту і вакцинацією повинно пройти 3-14 днів. Ревакцинація проводиться в віці 7 і 14-15 р., а потім кожні 7 років до 30-річного віку. Вакцинацію не проводять людям з позитивною пробою Манту, хворим гострими інфекційними захворюваннями, з алергією, тяжко хворим.

Жіміопрофілактику проводять людям, яякі знаходяться в контакті з хворим, людям з високою чутливістю до туберкуліну, а також хворим з неактивним туберкульозом з можливістю загострення хвороби. Для хіміопрофілактики назначають тубазид і дітям по 5 мл на 1 кг маси тіла на добу, дорослим – 0,6 г на одни прийом.

Для активного виявлення хворих туберкульозом в ранніх стадіях проводять флюорографічне обстеження населення. Профілактична флюорографія дозволяє своєчасно виявити такі небезпечні захворювання легень як: рак і туберкульоз. Обов’язкове флюорографічне обстеження проводять населенню старше 12 років. Забороняються ці обстеження вагітним жінкам. Флюроографічне обстеження включають в себе 3 етапи:

1. облік населення і його обстеження;

2. проведення флюорографії.

3. Направлення хворих в спеціальні лікувальні заклади.

Неспецифічна профілактика6

Важливий момент в профілактиці захворювання являється робота в вогнищі туберкульозної інфекції – приміщення, де живе хворий, виділення мікобактерій туберкульозу. В першу чергу потрібно ознайомити хворого з правилами особистої гігієни: користуватися окремим рушником, посудом, плювальницею. При кашлі і чханні хворих повинне прикривати рот і ніс новим платком, відвертатися при цьому він обстежуючих. Необхідно мати дві кишенькові плювальниці. Плювальниці повинна бути заповнена на 1/3 5% розчином хлораміну. Після спорожнення її необхідно кип’ятити в 2% розчині гідрокарбонату натрія. Посуд хворого потрібно зберігати окремо і кипятини після його використання на протязі 10 хв. Необхідно також кип’ятити натільну і постільну білизну хворого. Прибирання приміщення проводять вологим способом. Підлогу і меблі кожного дня протирають тряпкою зможеною 5% хлорамін, Хворому виділяють окрему кімнату, або відділяють її ширмою. Медпрацівники, які контактують з хворим повинні ретельно мити руки з малом, вдівати халати, маски, рукавички.

Всі люди, які були в вогнищі туберкульозу повинні бути на диспансерному обліку на протязі 2 років.

Однією із найважливіших задач фельдшера і акушерки є санітарно-просвітня робота. Вона включає: лекція, розмови, стінгазети. Санітарно-просвітня робота проводиться також на амбулаторному прийомі, чи вдома.

42. СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який уражаєімунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.

Збудник — вірус, що має вигляд спіралі в трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними в Західній Європі, та ВІЛ 3, від якого страждають переважно американці та африканці. Вірус уражає Т-лімфоцити, що слугують для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.

ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, унаслідок чого активізується так звана умовно-патогенна флора організму й різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.

Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛ. Зараження можливе у таких випадках^[1]:

• при статевому контакті з інфікованим незалежно від статевої орієнтації

• при кровообміні з інфікованим (у тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків, пересадці органів інфікованої людини здоровій)

• при вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка^[2].

Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то, за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу^[3]. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передачі вірусу від матері до дитини знижується до 6 відсотків.

ВІЛ не передається у таких випадках^[4][5]:

• через обійми або поцілунок (ВІЛ може передатися, якщо у обох партнерів є відкрита рана в ротовій порожнині)

• через рукостискання

• через кашель та чхання

• при проживанні в одній квартирі; використанні спільної ванни або туалету, спільного посуду для їжі; користуванні спільним басейном

• через укуси комах

• при використанні спільного телефону

• через піт або сльози.

Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 — 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців. Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ «Лікування»). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб. Для діагностики ВІЛ-інфекції лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові. Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз «ВІЛ-інфекція» за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.

43. Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігання інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування небезпечних статевих відносин.

Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не мають симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер не є ВІЛ-інфікованим, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, якщо за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає AZT, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

Профілактичні заходи. Основна умова — Ваша поведінка.

1.Спеціальне виховання дітей і лекції для дорослих з питань захисту й запобігання.

2.Статеві контакти — найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараженню — уникнення випадкових статевих контактів, використання презервативу.

3.Вживання ін'єкційних наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті, хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.

4.Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різних маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління тощо), де може міститися кров людини, зараженої ВІЛ, потребує його стерилізації. Вірус СНІДу нестійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56 градусах за Цельсієм протягом 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезінфікуючі розчини. Спирт не знищує ВІЛ.

5.Перевірка донорської крові обов'язкова.

Сорок два мільйони чоловіків, жінок і дітей інфіковані в наш час^[Коли?] вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражується більш ніж 6 тисяч чоловік і, якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

44. Основні проблеми, з якими стикаються у медичних закладах люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом :

• порушення добровільності тестування на ВІЛ– право на вільне прийняття рішень про обстеження на ВІЛ та подальше лікування;

• економічна недоступність– у деяких медичних установах зберігається практика оплати медичних послуг пацієнтами, вимагання грошей за надання медичних послуг;

• дискримінація– обмеження хворих на ВІЛ/СНІД у праві на отримання медичної допомоги, відмова у прийнятті у медичні заклади,  проведенні хірургічних операцій, надання стоматологічних послуг, розголошення інформації;

• стигматизація– соціальна ізоляція хворих на ВІЛ/СНІД, неприйняття та уникання таких хворих, примусове тестування без їх згоди, насильство над людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД.

23 грудня 2010 року були внесені зміни до основного закону, який регламентує права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», Цей наказ передбачає, зокрема:

• - забезпечення споживачів ін’єкційних наркотиків (далі – СІН) стерильними медичними виробами одноразового використання й засобами індивідуального захисту;

• - розширення сфери застосування методу замісної терапії серед СІН;

• - впровадження моделі надання СІН інтегрованих послуг для лікування ВІЛ-інфекції й туберкульозу.