28. Соціальні і психологічні причини тютюнопаління.

Все більше фактів говорить про тютюн як про “наймасовішого вбивцю” у світі. Ціна, яку доводиться платити людству за тютюнопаління, – це величезні втрати, спричинені через хвороби, що завдають значної шкоди демографічній ситуації в суспільстві, сприяють зниженню трудового потенціалу країни. Паління спричиняє 30% всіх випадків смерті від онкологічних захворювань і 90% всіх випадків захворювання раком легень. Випадки смертей від серцево-судинних хвороб серед курців у 2 рази вищі, ніж серед тих, хто не палить.

Відповідно до оцінок ВООЗ нині у світі нараховується 1,2 мільярди курців. Із них 230 мільйонів – жінки. 5,4 мільйонів курців щорічно помирають від хвороб, викликаних вживанням тютюну (кожні 6 секунд – одна людина). В теперішній час тютюнопаління є причиною кожного десятого смертельного випадку серед дорослих, а в 2030 році – це буде кожен шостий випадок, або 10 млн. смертних випадків на рік. Тобто більше, ніж від будь-якої іншої причини.

За даними ВООЗ Україна знаходиться на 11 місці серед усіх країн по вживанню сигарет. В Україні більше 10 млн. активних курців, тобто 1/3 працездатного населення. Вони випалюють за день в середньому близько 4,5 сигарети, тобто в 2 рази більше, ніж в середньому в усьому світі. Щорічно від куріння Україна втрачає 100 – 120 тисяч осіб, що становить 13% усіх смертей. Із них 10 тисяч - від пасивного куріння. Орієнтовно шкода від паління оцінюється в 2 млрд. доларів на рік.

Ситуація з тютюнопалінням в Україні характеризується стабільно високими показниками поширеності серед чоловіків та стрімким зростанням цієї шкідливої звички серед жінок, дітей, підлітків та молоді. Її оцінюють як тютюнову епідемію.

Згідно отриманих даних хлопці починають палити, в основному, у віці 11-14 років, дівчата - дещо пізніше – у 12-16 років. Викурюють по 5-6 цигарок щоденно (юнаки - 5-8 цигарок, дівчата – 5-6), причому дівчата-школярки зараз палять більше, ніж хлопці їх віку та студентки (5-6 цигарок на добу). Всього ж палять 58 % школярів та студентів - майже 70 % юнаків та 54 % дівчат. Серед школярів м. Суми палить майже 49 %, причому кількість тих, хто палить, серед юнаків та дівчат майже однакова з деякою перевагою дівчат. Основною причиною паління більшість назвали звичку – майже 56 %, для підвищення настрою палить 45 %, з нудьги – 38 %, для поваги однолітків – 21 %, підкоряються більш авторитетним друзям – 17 %, хвилюються за глузування друзів – 6 %.

Відомо, що переважна більшість курців уперше затяглася тютюновим димом у віці до 18 років. Є, звичайно ж, і ті, котрі закурили у старшому віці, проте зробили вони цей крок, зазвичай, у ситуаціях, типових для життя підлітків: щоб ввійти до певної компанії, від образи на когось тощо. До експериментування з курінням підлітків частенько підштовхує лицемірна боротьба дорослих із курінням "неповнолітніх". Завдяки цьому куріння набуває статусу привабливого атрибуту "дорослості". З погляду по-справжньому дорослої людини, котра хоче якомога повніше реалізувати закладені в ній природою здібності, народити здорових та розумних дітей і т.д., куріння може лише заважати. На думку ж підлітка, куріння може дати те, чого так потребує вік - відчуття причетності до чогось, почуття протесту, символ приналежності до певного кола, - усе це до того ж пов'язується із маркою сигарет. Деякі спеціалісти вважають, що частіше курять ті, хто, будучи немовлям, вдосталь не натішився соскою .

Актуальність проблеми куріння на сьогодні є загальновизнаною. Втім, ми навряд чи помилимось, якщо ствердимо, що в українському суспільстві зрушення її з мертвої чи майже мертвої точки не вважається за першочергове завдання суспільної політики. Низький рівень життя населення, безробіття, швидкий ріст поширеності ВІЛ-інфекції, туберкульозу та інших “соціальних” хвороб, на перший погляд, повинні хвилювати більше, ніж така добре знайома “шкідлива звичка” як куріння. Не виключено, що підсвідомо суспільство навіть виправдовує поширеність даного зловживання як засобу хоча б тимчасового відсторонення від життєвих проблем в умовах зростаючої стресогенності.

Отже, питання соціальної психології куріння є першочерговим для розуміння природи даного феномену, а відтак і для боротьби з цим зловживанням; тільки соціальна психологія може, врешті, доказово відповісти на природне і просте (щоправда, тільки у своїй постановці) запитання: чому люди курять? Зазначимо, що на сьогодні виконано вкрай обмеженy кількість досліджень, спеціально присв’ячених психології куріння [6,14]. Тому аналіз даної проблеми поки що можливий переважно на рівні теоретичних міркувань. В той же час, слід враховувати, що куріння, за даними числених авторів, є класичною ілюстрацією багатьох положень сучасної соціальної психології, зокрема теорій каузальної атрибуції, когнітивного дисонансу та інших. Тому, навіть за відсутності поки що вичерпного експериментального підтвердження, соціально-психологічний аналіз куріння можна вважати достатньо достовірним.

радиційно до питання про причини куріння підходять диференційовано, розрізняючи причини його початку (ініціації) та продовження (прогресії). Переважна більшість курців почала курити у підлітковому віці. За нашими даними обстеження осіб 15-25 років, вік перших спроб куріння становив 13,4 років, а систематичним воно ставало в середньому у 15,8 років. Природно припустити, що саме у соціально-психологічних особливостях підліткового віку слід шукати причини початку куріння.

Підлітковий вік – це в першу чергу вік створення власної Я-концепції, формування самооцінки та вироблення особистісної ідентичності, вік соціалізації. Дуалізм підліткового періоду полягає в існуванні двох конкуруючих потреб: по-перше, потреби формування і доведення собі та іншим власної унікальності, а по-друге, навпаки, потреби у груповій приналежності. Куріння є інструментом, з допомогою якого підліток може ідеально розв’язати ці обидві, здавалося б антагоністичні, проблеми одразу. З одного боку, вдаючись до куріння, молода людина ідентифікує себе із “дорослим” світом, демонструє незалежність від авторитетів, здатність іти на ризик, одразу набуваючи якості, яка відрізняє її від не курячої більшості. З іншого боку, куріння з перших же спроб виступає як інструмент комунікації та міжособистісної взаємодії. Відомо, що підлітки курять майже виключно у невеликих групах і вкрай рідко наодинці (за нашими даними курінню на самоті надають перевагу лише 9,4% молодих людей [8]). Куріння є найпростішим засобом відчуття групової приналежності, який, однак, є практично безперспективним щодо динаміки міжособистісних стосунків. Але асоціація куріння з відчуттям себе частиною групи зберігається на все наступне життя, стаючи справжньою основою узалежнення від куріння. Звичайно, соціалізацію, спричинену курінням, цілком обґрунтовано можна вважати уявною, адже спільне куріння у групі не є ані обміном інформацією, ані взаємосприйняттям і навіть не може розглядатись як взаємодія, тому що прикурювання, позичання сигарет, сірників та інші ніби-то спільні дії носять при цьому лише формальний, певною мірою ритуальний характер; отже жодна складова спілкування (комунікативна, інтерактивна, перцептивна) не знаходить свого відображення у процесі спільного куріння. Проте, при цьому присутні певні зовнішні атрибути спілкування: фізична присутність та наявність спільної “справи” (все того ж куріння), яка в даному разі є тим більше спільною, чим більше вона беззмістовна.

На етапі своєї ініціації куріння виступає засобом уявного спілкування. Звичайно, потреба у такому своєрідному “сурогаті” виникає в першу чергу в тих осіб, які, в силу особистісних чи соціально-середовищних причин мають вихідний низький рівень соціальних навичок; до того ж низький не в абсолютному вимірі, а з точки зору власної Я-концепції конкретної особистості. Пригадаємо, що особи з низькою та з високою самооцінкою мають нижчий рівень прийняття оточуючими, ніж особи з помірною самооцінкою. Щодо самооцінки, то фактично вона має також соціальний генез, але при цьому значну роль грають чинники попередніх вікових періодів і, зокрема, великою мірою – сімейного виховання. З нашими міркуваннями добре узгоджуються результати дослідження, в якому у курців, порівняно із особами, які не курять, виявлено більшу екстравертованість, “незадоволеність в соціальному плані” та схильність до домінування.

Сказане наводить на думку, що ініціація куріння у підлітковому віці рідко є свідомим вибором. Звичайно, можна припустити виникнення в окремих випадках першої спроби куріння під дією чистої допитливості. Але немає ніяких сумнівів, що відчуття, які залишає по собі перша сигарета, аж ніяк не сприяють подальшому курінню, якщо брати до уваги лише фізіологічний бік. Фізіологічні ефекти куріння можуть бути порівняні із задоволенням хіба що з надто великою натяжкою. Куріння тютюну є особливою, соціальною токсикоманією і паралелі з курінням, наприклад, тієї ж маріхуани, з нашої точки зору, мають проводитись дуже обережно. Перша залежність від куріння виникає не тоді, коли підліток чи дитина опанувала техніку інгаляції тютюнового диму, тамуючи при цьому кашель та задишку, а тоді, коли куріння починає опосередковувати відносини молодої людини із своїм найближчим соціальним оточенням.

Соціальна обумовленість куріння, природно, не усвідомлюється самими курцями. Тут має місце яскравий прояв універсальної похибки атрибуції, коли свою залученість до куріння молодi люди пояснюють переважно не ситуативними, а диспозиційними впливами, створюючи раціоналізації типу “я курю, тому що це дозволяє мені зняти напругу”. Куріння дійсно може знімати напругу, але не завдяки своїм сумнівним седативним чи анксіолітичним ефектам, а тому, що через переживання уявного спілкування воно здатне тимчасово знімати стан соціальної фрустрації.