2. Стратегія підприємства в контексті його діяльності.

Поняття стратегії випливає з поняття економічної політики. Економічна політика – це сукупність правил поведінки підприємства та стандартних вказівок чи рішень, які треба прийняти на їх основі, і процедур, які треба здійснити підприємству у їх відповідності в певних ситуаціях.

Для ефективного функціонування підприємства в умовах динамізму ринкової економіки необхідно, щоб у комплексі були визначені довгострокові цілі та можливі способи їх досягнення, оцінені шанси на успіх і загрози, які можуть виникнути при розвитку підприємства, і визначені та обрані варіанти адаптивних дій.

В межах економічної політики приймаються загальні рішення щодо вибору напрямків бізнесу (стратегічних зон господарювання – СГЗ, або стратегічних позицій бізнесу – СПБ), щодо вибору напрямків владання і використання коштів підприємства, щодо протидії конкурентам, щодо вибору/посилення позиції в галузі тощо.

Тобто стратегія випливає з економічної політики, іншими словами стратегія підприємства є його адаптованою довгостроковою економічною політикою, яка визначає:

• принципи поведінки у зовнішньому середовищі;

• рішення, які слід приймати;

• процедури, які необхідно здійснити;

• можливості і загрози у обраних сферах та напрямках використання ресурсів (обраних СЗГ);

• сильні і слабкі позиції та потенціал підприємства.

Взаємозв’язок і місце стратегії у економічній політиці підприємства можна побачити у наступних її, політики, процедурах:

1. формування (уточнення) місії підприємства;

2. формування стратегічних цілей і завдань;

3. аналіз зовнішнього оточення і оцінка його впливу на функціонування підприємства;

4. аналіз потенціалу підприємства, його сильних і слабких сторін;

5. вибір стратегій для СЗГ підприємства (так званих бізнес-стратегій) в процесі порівняння оцінки обраних СЗГ і оцінки потенціалу підприємства щодо цих СЗГ, й подальше уточнення цілей;

6. розробка забезпечуючи ресурсних і функціональних стратегій;

7. формування загальної стратегії як набору узгоджених бізнес-стратегій і забезпечуючи стратегій;

8. складання стратегічного плану, в якому викладено весь “стратегічний набір” для реалізації;

9. складання щорічного бюджету підприємства.

3. Еволюція концепції стратегії підприємства.

В сучасній економічній науці та практиці трактування і зміст стратегії підприємства пройшли певну еволюцію (рис. 1.1).

Перші (класичне) трактування стратегії підприємства базувалися на концепції детермінованого планування, функціонування та розвитку підприємства у стабільному середовищі і розглядали стратегію як певний результат і конкретний регламентований, чітко розписаний план-алгоритм його досягнення.

Рис. 1.1. Загальні концепції трактування стратегії підприємства.

Така концепція базувалася на тому факті, що середовище вважалося стабільним і всі змінні у ньому, а також у внутрішній структурі підприємства, були детерміновані, тобто чітко визначені, керовані і контрольовані. А стратегічне управління було зорієнтоване на визначення, обґрунтування і реалізацію довгострокових цілей підприємства шляхом розробки відповідних негнучких деталізованих планів-стратегій.

Слід відмітити, що на даному етапі стратегія підприємства була зорієнтована лише на внутрішні можливості розвитку підприємства в умовах стабільного середовища і будувалася за принципом “за відхиленням”.

Згодом стратегію підприємства почали будувати за принципом “від досягнутого”, в якому вже передбачалося застосування елементів аналізу і контролю не лише внутрішніх, але й зовнішніх факторів підприємства, врахування яких сприятиме або перешкоджатиме підприємству. В результат почали складати довгострокові плани, а сам процес став називатися довгостроковим плануванням на основі складання прогнозів розвитку (переважно екстраполяційних).

До речі, дані два підходи чи концепції (“за відхиленням” і “від досягнутого”) сьогодні досить часто можна зустріти на українських підприємствах, а особливо – державних.

В цілому, даний етап трактування стратегії підприємства можна охарактеризувати як розгляд стратегії як результату.

Йому на зміну прийшов етап, що розглядає стратегію підприємства як процес і сформувався у вигляді сучасної концепції стратегії підприємства як процесу пошуку альтернативних шляхів досягнення цілей, яка визначає стратегію як адаптивну поведінку, як модель поведінки підприємства у змінному ринковому середовищі у довгостроковій перспективі і базується на індикативному плануванні.

Сучасні стратегії повинні забезпечувати можливість підприємству досягти і утримувати конкурентну перевагу в обраних СЗГ. Стратегія сьогодні виступає як загальний алгоритм, сценарій, модель альтернативної поведінки підприємства у динамічному середовищі.

Така концепція базується на тому, що стратегія встановлює яким чином і за допомогою яких концептуальних альтернативних адаптивних дій на основі наявних ресурсів можливе досягнення поставленої мети у постійно змінних умовах.

Основними відмінностями класичної і сучасної концепцій є те, що традиційне (класичне) трактування стратегії зорієнтоване на ефективне використання ресурсів, а сучасне – на споживчу цінність, корисність продукції, що виробляється, і передбачає розв’язання суперечності між споживчою корисністю і ефективністю використання ресурсів.

Якщо класична концепція зорієнтована на внутрішній потенціал підприємства, то сучасна – на його зовнішнє оточення. Інструментом першої є чіткий план кроків по досягненню мети у незмінних умовах, а другої – сценарій альтернативних адаптивних дій у динамічному середовищі.

Еволюцію форм і процесу стратегічного управління підприємством можна проілюструвати у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Еволюція стратегії та стратегічного управління

Період	Назва етапу, форма управління	Зміст етапу
Перша половина ХХ ст.	Короткострокове (бюджетне) планування	Внутрішня зорієнтованість на розширення і розвиток потенціалу підприємства та на побудову сильних організаційних структур в умовах рину виробника (продавця). Компоненти і процедури: - фінансове планування; - розрахунок затрат; - короткострокове планування; - короткострокові бюджети.
60-ті рр.	Довгострокове планування	Прогнозування продаж підприємства на декілька наступних років в умовах зрілих ринків та можливості передбачення напрямів розвитку національної економіки. Компоненти і процедури: - багаторічні плани; - багаторічні бюджети; - аналіз відхилень; - екстраполяція результатів; - бюджетний контроль.
70-ті рр.	Стратегічне планування	Орієнтація на прийняття оптимальних стратегічних рішень. Управління планами і обґрунтування стратегічних рішень в динамічних умовах та середовищі ринку покупця на основі поєднання методів довгострокового планування і маркетингу. Компоненти і процедури: - визначення цілей; - дослідження конкурентів; - оцінка альтернатив; - врахування динаміки явищ; - аналіз варіантів.
80-ті рр.	Стратегічне управління	Орієнтація на досягнення певних результатів: нових ринків, товарів, технологій. Управління результатами. Компоненти і процедури: - місія підприємства; - аналіз макрооточення, визначення сильних і слабких сторін підприємства; - стратегічні альтернативи; - стратегічні програми і процедури; - фінансові стратегії; - підбір персоналу та мотивація працівників; - вибір організації підприємства “під стратегію”; - імідж та культура підприємства; - нові можливості розвитку.
90-ті рр. – поч. ХХІ ст.	Концепція стратегічного підприємництва	Запровадження управління самостійними підрозділами: - створення незалежних господарських одиниць (бізнес-центрів) в межах підприємства, які самостійно визначають і незалежно здійснюють у межах узгоджених умов стратегію; - децентралізація повноважень і відповідальності, з одного боку, та високий рівень згуртованості незалежних підрозділів підприємства – з іншого; - запровадження контрактної системи в оформленні відносин між підрозділами, службами, керівництвом.

Характеристика розробок десяти шкіл стратегій.

У даний час середовище діяльності вітчизняних підприємств характеризується підвищенням складності, рухливості і невизначеності (нові інформаційні технології, індивідуалізація і динамізм поведінки споживачів, посилення міжнародної конкуренції, високі вимоги до якості товарів і обслуговування й ін.), що підтверджує актуальність і необхідність просування в практику підприємств ідей і технологій стратегічного менеджменту.

Галузь стратегічного менеджменту відрізняється великою тематичною різноманітністю (наприклад, реструктуризація підприємств, стратегія підвищення вартості підприємства, динамічні ключові компетенції, стратегія управління знаннями, інформаційна технологія і стратегія й ін.) та наявністю різних поглядів на процес побудови стратегії. Велика робота з класифікації й аналізу розробок різних шкіл стратегій проведена Г. Мінцбергом та ін. Беручи за основу цю монографію і ряд інших публікацій, дамо коротку характеристику десяти шкіл управлінської думки з метою опису стану і виявлення нових підходів до розробки стратегії підприємства (табл. 1).

Таблиця 1