4. Землеволодіння та розвиток феодальних відносин в країнах Західної Європи в середні віки.

Європи в епоху Середньовіччя пройшов три періоди:

V – X ст. Тоді сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства;

XI – XV ст. Це період зрілості феодального господарства;

XVI – перша пол. XVIII ст. Зароджується ринкові форми виробництва, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.Процес феодалізації в Європейських країнах мав свої особливості. В Італії, Франції, Іспанії, Візантії він відбувався на основі спадщини Римської імперії. В Англії, Німеччині, скандинавських та слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі родоплемінних і общинних відносин.

Найбільш повно формування феодальних відносин просліджується в історії Франкського королівства (V – IX ст.).

У V – початку VI у Франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської общини на сусідську. У VI – VII ст. еволюціонує порядок успадковування землі. Спадковий наділ перетворюється на алод. У VIII - IX ст. відбувається переворот в аграрних відносинах. Виникає бенефіціарна система землеволодіння.

У IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився в феод (лен), який передавався у спадок. Виникає феодальна система землеволодіння. Зростає крупне землеволодіння в вигляді королівського, феодального і церковного. Одночасно посилюється залежність селянства. Орг. формою феодального господарства був маєток-сеньйорія, який складався з домену (господарства феодала) і селянських господарств. Селяни відбували панщину від одного до трьох днів на тиждень, різну примусову роботу і платили натуральну ренту.Зрілі феодальні відносини (X – XV ст.) практично у всіх країнах Європи мали класичну форму і майже не відрізнялися. У XI – XIII панувала феодальна земельна власність у трьох видах: королівська; світська; духовна.

В XIV – XV ст. відбувається новий аграрний переворот, який пов’язаний з завершенням освоєння вільних земель у Західній Європі, демографічною кризою і розвитком товарно-грошових відносин. Епідемії чуми зменшили кількість населення. Виникає необхідність переходу на нові форми господарювання. Відбувається товаризація господарств, звільнення селян, перехід на грошову ренту, скорочення доменіального господарства. Однак на схід від Ельби, де вільних земель вистачало, розвиток господарства поставив завдання залучення цих земель до господарського обороту ій забезпечення їх робочою силою. Тому тут навпаки – посилилась особисто-спадкова залежність селян, зміцнилось панщинне господарство.

5..Розвиток ремесел та міст в середні віки.

Разом із розвитком феодальних відносин у Європі поетапно здійснювався і розвиток ремесла. На ранніх стадіях панувало натуральне господарство – ремесло задовольняло власні потреби общини та потреби феодала. Поступово сформувалась домашня промисловість – систематичне виготовлення певної частини продукції на продаж. Існувало три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, господарства окремих селян і село. Ремісників-професіоналів було небагато.

Унаслідок аграризації і натуралізації виробництва європейські міста занепали. У VIII -IX ст. торгові та ремісничі функції міст зростають. У XI ст. в Західній Європі почалася урбанізація – відродження античних міст і утворення нових, зростання їх господарського значення, збільшення чисельності міського населення. Економічне піднесення призводить до виділення ремесла із селянських і феодальних господарств. Ремісники переводилися на оброк, селилися на перехресті доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Так розвивалися міста. З кінця XI ст. розвитку міст сприяли хрестові походи.

Спочатку міста залежали від феодалів, які захищали їх. Проте у XI ст. зовнішня небезпека зникає. У XI - XIII ст. проходять комунальні революції. Міста вивільняються з під влади феодалів. Створюються міста-комуни. Вони управляються виборними органами-муніципалітетами на чолі з мером, мають власний суд, ополчення, фінанси, міське і ринкове право. Всі повноправні міщани вважаються вільними і набувають політичних і майнових прав.

Міста мали привілеї, існували гарантії купецької власності. Королі, намагаючись обмежити свавілля феодалів і заручитися підтримкою серед міщан, підтримували самоуправління міст.

У XII – XIII ст. сформувався цеховий лад у міському ремеслі. Цехи об’єднували ремісників за професійною ознакою і складався з майстерень, які розташовувалися по всьому місту. Кожен цех мав свій статут, який регламентував виробничі, моральні, духовні засади життя членів цеху. Головною функцією цеху була виробнича, але важливого значення цехи мали і у військовій, оборонній справі. Цехи мали свою ієрархію. Повноправними членами цеху були майстри. У пригнобленому становищі знаходилися ремісники і підмайстри. Щоб стати майстром потрібно було пройти стаж учнівства (3 – 7 років) і скласти складний екзамен. Цехи мали сувору регламентацію й обмежували виробництво, щоб уникнути конкуренції, встановлювали параметри продукції, що сприяло виробництву якісної продукції.

Цехи у XIII — XV ст. відіграли прогресивну роль, але потім почали стримувати розвиток продуктивних сил, гальмуючи нововведення у виробництво, увіковічуючи дрібне виробництво.

Особливо бурхливого розвитку ремесла набули у XIII ст. У XIV – XV ст. в Європі виникла нова, більш прогресивна форма організації промислового виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні.