36..А.Маршал та його вклад в економічну теорію.

А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”він намагався розробити універсальну економічну теорії на основі об’єднання різних концепцій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.Маршалл переосмилив та переробив теорію трудової вартості та теорії граничної корисності . Ключова ідея полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.Він грунтовно проаналізував, як складаються і взаємодіють попиті пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.

Маршалл ввів у науковий обіг поняття “економікс” замість “політичної економії” і дав визначення цієї науки.Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлені ціни.

В його теорії ціни синтетично поєднуються і досліджуються дві групи факторів, що впливають на ринкову ціну.Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. З одного боку є ціна попиту; формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. З іншого ціна пропозиції; вона залежить від витрат вир-ва. Фактори вир-ва: земля, праця, капітал і орг. здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.Маршалл одним з перших економістів пов’язав з ціною товару його еластичність. В теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни посідає теорія розподілу. Згідно з нею кожен із факторів вир-ва мають сторону і попиту і пропозиції. Кожен з цих факторів мають ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Величина зарплати, відсотка і ренти є рівноважною ціною цих факторів .

37..Лозаннська школа та теорія загальної рівноваги.

Методологія маржиналізму дала життя ще одній школі політичної економії - математичної, що виникла в кінці XIX ст. в університеті г.Лозанна (Швейцарія). Особливістю цієї школи у порівнянні з іншими школами неокласичного напряму є опора на математичний метод вивчення економічних процесів і явищ, як на мікро -, так і на макрорівнях.

У закінченому вигляді математична теорія економічної рівноваги була представлена ​​в роботах засновника лозаннской школи Леона Вальраса (I834-I910), основне твір якого називається "Елементи чистої політичної економії".

Головна заслуга Вальраса полягає у створенні економічної моделі економічної рівноваги. Метою цієї моделі було пояснення у взаємозв'язку всіх категорій капіталістичного господарства на базі принципу суб'єктивної корисності.

Всіх агентів виробництва Вальрас поділив на дві групи: власників факторів виробництва і підприємців. Перші є продавцями продуктивних послуг і покупцями предметів споживання, а другі - підприємці, виступають покупцями продуктивних послуг і продавцями предметів споживання. Виробництво і споживання виявляються зв'язковими допомогою двох взаємодіючих ринків. Рівновага в економіці Вальрас характеризував як стан при якому ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг рівні, і при якому існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам, вираженим у продуктивних послугах. Два перші умови відносяться до рівноваги обміну, третя - до рівноваги виробництва.

У теорії Вальраса рівновага, з одного боку, розглядається як явище чисто функціональне, з іншого боку, як прояв суб'єктивного прагнення індивідів до максимуму корисності в умовах конкуренції.

Теорія Вальраса - це теорія економічної статики, яка не враховує факторів ризику та невизначеності, циклічних коливань і т.п.

Послідовником і наступником Вальраса по лозаннской школі був італійський економіст Вільфредо Парето (1848-1923), автор твору "Курс політичної економії". У цій книзі він проголосив в якості свого головного завдання створення "чистої" економічної теорії, позбавленої понять цінності й корисності.

На думку Парето, політична економія має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення.

Парето вніс свій вклад у розвиток теорії економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і вироблених благ. Критерієм економічної рівноваги він вважав максимізацію суб'єктивної корисності. Уточнюючи цей критерій, він сформулював його умова, яке увійшло в науку під назвою "оптимуму Парето". Рівновага трактувалася ним як стан, при якому було б неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну без того, щоб не погіршити становище хоча б одного з решти. Рівновага настає тоді, коли діаметрально протилежні сили та бажання будуть збалансовані.

На відміну від Вальраса Парето розглядав стан рівноваги в часі, а також спробував "очистити" теорію рівноваги від «психології», виключивши етичні мотиви поведінки в сфері економіки суб'єктів господарювання.

На відміну від моделі Вальраса у Парето аналізується не тільки економіка вільної конкуренції, а й різні типи монополізованих ринків, що стало самостійним об'єктом дослідження лише в середині XX століття.