27..Економічні погляди засновників класичної політекономії.

Основоположником класичної школи, людиною, яка вперше виказала претензію на створення наукової теорії економіки став англієць В.Петті (1623 – 1687). Теоретичні погляди Петті формуються в процесі критики меркантилізму. Він один з перших усвідомив, що джерело багатства варто шукати не в торгівлі, а в самому виробництві. Саме йому належить знаменитий вираз: „Праця – батько і активний принцип багатства, Земля – його мати”. Саме навколо такого пояснення багатства стала будуватись уся класична політична економія. Петті виступив як захисник інтересів і ідеолог буржуазії, яка відігравала в той період прогресивну роль. Петті проголосив буржуазну власність „священною” та „недоторканою”. Він виступав проти обкладення податками капіталів, оскільки це обмежує можливості розширення виробництва. Петті вперше застосував „новий” абстрактний метод дослідження, який полягав не в поверхневому розгляді, а у вивченні суті економічних явищ, встановленні причинно-наслідкових зв’язків між ними. Він почав також застосовувати статистичний метод. Саме з книги „Політична арифметика” відраховують свій розвиток статистика та економетрія. В.Петті стоїть на позиції трудової теорії вартості.

Другим автором, якого вважають основоположником класичної політекономії, є француз П’єр Л. де Буагільбер (1646 – 1714). Його ідеї здійснили суттєвий вплив на розвиток усієї подальшої економічної думки Франції. Поштовхом до розвитку класичної школи у Франції стали негативні наслідки політики меркантилізму, яку проводив міністр фінансів Людовіка XIV Кольбер. Стимулювання експорту та обмеження імпорту позбавляли сировинної бази французьку промисловість, гальмувала ввезення у Францію машин, а встановлення на низькому рівні цін на хліб та заборона його експорту, розорювала сільськогосподарських виробників. Ці обставини наклали відбиток на усю французьку економічну думку, в якій особливої ваги набрали аграрні питання. П.Буагільбер виступив захисником інтересів французького селянства, підкреслюючи його важке становище. Він став одним з перших у Франції критиків меркантилізму.

Незважаючи на розвиток промисловості, Франція у XVIII ст. продовжує залишатись аграрною країною. Посилювалась феодальна експлуатація селянства, почались селянські заворушення. Назріла глибока криза феодальної системи, яка прийшла в суперечність з розвитком капіталістичних відносин. Ці обставини згуртували ідеологів буржуазії у Франції в нову течію „фізіократів”. Центр. ідеєю фізіократизма стала теза Кантільона про землю як голов. фактор багатства. Сама назва фізіократія в перекладі з грец. Озн.є влада природи.

Фізіократи виступили з різкою критикою меркантилістів за те, що ті концентрували увагу на сфері обігу. Великою заслугою фізіократів стало те, що вони здійснили поворот до аналізу сфери виробництва. Однак вони обмежували сферу виробництва лише сільським господарством. На їх думку, лише в сільському господарстві створюється і примножується суспільне багатство, оскільки там створюється додатковий продукт, який є даром землі. Нерозуміння ролі та вкладу промислового виробництва в створення суспільного багатства показало обмеженість поглядів фізіократів.

Заслугою фізіократів є розробка вчення про капітал. На відміну від меркантилістів, Кене вважав, що самі по собі гроші не є капіталом, а капіталом стають лише куплені на них засоби виробництва. Однак капітал він розглядав лише як речові елементи виробництва, не розглядаючи його суспільної суті. Кене вперше здійснив поділ капіталу на частини в залежності від характеру обороту. Одну частину капіталу Кене назвав початковими авансами, до яких відносив витрати на сільськогосподарський інвентар, будівлі, худобу й т. п. Ця частина капіталу здійснювала оборот за кілька виробничих циклів. Іншу частину він назвав щорічними авансами, до яких відніс витрати на посівний матеріал, робочу силу, сільськогосподарські роботи. Ця частина повністю обертається за один виробничий цикл. Фактично було покладено початок поділу капіталу на основний і оборотний.