4. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу

Із величезної кількості причин виникнення філософії, як на мене, варто виділити лише основні, що дозволить в достатній мірі охарактеризувати процес зародження філософії в цілому:

1. Виникнення письма.

2. Перехід від міфологічної свідомості до раціональної.

3. Поява мудреців, що увібрали в себе досвід попередніх поколінь.

Крім цього варто сказати про три основні теорії виникнення філософії:

1. Міфогенна – це теорія, послідовники якої вважають, що філософія перебрала усі основні проблеми, що підіймаються у міфах, піднесла їх на новий рівень, піддавши раціональному осмисленню.

2. Гносеогенна – фундаментом цієї теорії вважається абсолютна відділеність філософії від міфології, тобто зародження філософії не пов”язується із міфологією, а основною причиною виникнення філософії вважається розвиток людини та набуття нею досвіду.

3. Гносеоміфогенна – вказує на існування 3 невід”ємних одна від одної передумов виникнення філософії:

• Міфологія;

• Раціональне знання;

• Життєвий досвід;

Ну зрозуміло, третя теорія – для найхитріших, однак якщо вже її дотримуватись, то варто також додати до передумов виникнення філософії ще одну – релігію. Я особисто впевнено вважаю, що релігія – не міфологія. Сподіваюсь тут ви зі мною згодні. А враховуючи те, що деякі не достатньо відомі філософські традиції, наприклад ісламська та іудейська, теж є важливими для вивчення, в чому ми ще не один раз упевнимось, варто обов”язково враховувати й основний першодвигун їх появи, а саме – релігію!

Передумови

 1.  Соціально-економічні,     тобто     такі,     що характеризуються     відповідним     рівнем     розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства.   Внаслідок   таких   процесів   відбувається остаточний розподіл праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця (ремесло) філософа. Рівнобіжно з цим здійснювалися: а) централізація міст; б)розвиток торгівлі, в тому числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань і досвіду. Все це забезпечувало для певної частини громадян   можливість   постановки   питань   і   пошуку відповідей щодо сутності світу і людини.

2. Духовно-культурні: а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв’язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.

3. Зумовлене попередніми чинниками виділення кількісно незначної верстви людей, одна частина яких потребує відповідей на питання про те, „що є світ?” і „як правильно жити?”, а інша – робить пошуки відповідей на них своїм ремеслом, професією, що дістає назву „любов до мудрості”, або „філософія’”. Ці люди здебільшого не належали до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.

4.    Джерелами   філософії   були   також   наявні міфологічні оповіді та первісні релігійні вірування, в надрах яких уже порушувалися й розв’язувалися у відповідний спосіб зазначені питання щодо сутності світу і людини та смислу життя. Міфологічно-релігійні оповіді, сюжети й образи, а також події, учасником яких оповідач більшою чи меншою мірою себе відчував, мали попередньо стати предметом роздумів та логічного аналізу й саме так постати перед мудрецем у формі думки. Отже, завданням перших філософів було переведення  смисложиттєвих проблем і настанов з їх чуттєво-образного, життєво-практичного та міфологічно-релігійного рівня на рівень раціонально-теоретичний, тобто розумовий, поняттєвий.