2. Філософія як теоретична форма світогляду

Інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

1. Філософія - це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання або філософія - це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

2. Філософія - це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

3. Філософія це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософський світогляд є теоретичним світорозумінням. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, підсумки, докази витісняють з нього фантастичний вимисел, сюжети, образи та і сам дух міфологічного мислення, залишаючи їх для сфери художньої творчості, забезпечують пошук гармонії знань про світ із життєвим досвідом людей. В індивідуальній та суспільній свідомості він представлений розмаїттям поглядів, уявлень, переконань, ідеалів, течій і напрямів: ідеалістичних (суб'єктивних або об'єктивних) або матеріалістичних, метафізичних або діалектичних, прогресивних або регресивних, революційних або контрреволюційних. Така його диференціація та поляризація зумовлені тим, що, будучи теоретично обґрунтованим, він підбиває підсумок, тлумачить, осмислює досягнення пізнання, що розвивається, досвід людей та всесвітньої історії людства, відображає весь спектр суспільного буття. Разом з тим усі його різновиди є узагальненим і конкретно-історичним віддзеркаленням реальності. Істинно науковий філософський світогляд є результатом відображення об'єктивних зв'язків та відносин, спирається на природничо-наукові знання і наукові дослідження. Він розглядає всі предмети, явища та процеси в розвитку і взаємодії, знаходить у минулому уроки для сучасного і майбутнього

3. Взаємозвязок філософії і конкретних наук

Проблема співвідношення науки і філософії активно обговорюється і в XX ст. Сьогодні одні мислителі стверджують, що філософія і наука розрізняються обєктами досліджень, інші, що кордон проходить всередині досліджуваних проблем, що філософія і наука розглядають з різних сторін. «Мені здається, - писав В. Вернадський, - це сторони одного і того самого процесу - сторони зовсім невіддільні ... Якщо б один заглухла, в ніщо живий зростання інший ». Філософія і наука, стверджує відомий математик та філософ XX ст. А. Уайтхед, два відносно самостійні рівні руху, між якими немає прямого співвідношення, але є певні звязку (часто неоднозначні і опосередковані), спостерігаються також певні паралелі у їхньому розвитку ... Але людських дух розвиває в філософських системах свої найглибші інтуїції.

Щоб більш адекватно усвідомити співвідношення філософії і науки, відзначимо ті особливості, які характеризують наукове і філософське знання.

Філософію і науку зближує те, що і філософське, і наукове знання, спираючись на досвід і розум, відображають світ у загальних та абстрактних поняттях, для них загальне - пошук істини і прагнення логічно обгрунтувати знання, висловити його в теоретичній формі; критичність і скептичне ставлення до авторитетів, інтелектуальна самостійність.

Проте філософія не тільки система обєктивного дізнається про світ, а й світогляд, що система ціннісних орієнтацій.Тому вона виконує не тільки ряд функцій, які ріднять її з наукою - узагальнення, відкриття загальних закономірностей і звязків, але і виконує ті функції, які не можуть виконувати приватні науки.

Завдання зясування ціннісних підстав науки і культури загалом має філософський характер, бо предметом філософських роздумів є не світ сам по собі, а відношення «людина і світ».

На думку А Уайтхеда, філософський висновок не лише виробляє картину світу і будує на цій основі світогляд, воно має і науково-евристичне значення, справляє зворотний вплив на хід наукового дослідження, коли вироблені з його допомогою категорії стають стимулами й орієнтирами теоретичного пошуку.

У філософії формується самосвідомість науки, досліджуються проблеми сутності і особливостей науково-пізнавальної діяльності.

Філософські роздуми над наукою сприяють кращому розумінню її можливостей і перспектив, механізмів, рушійних сил зростання наукового знання, характеру його взаємин з іншими формами суспільної свідомості, способом життя, культурою. Особливо вони необхідні в епохи революційних перетворень в науці (XVI - XVII ст., Кінець XIX - початок XX ст., Остання третина XX ст.). Це обумовлено тим, що в ці періоди відбувається зміна підстав науки, становлення нової системи наукових уявлень і концепцій. Філософсько-методологічні проблеми виступають необхідною умовою критичного переосмислення традиційних уявлень про предмет і методи науки і передумовою розробки нових перспективних досліджень.

Філософія задає загальні світоглядні орієнтири у виборі проблеми дослідження, обгрунтуванні гіпотез і оцінки отриманих результатів. Філософський аналіз, узагальнення й інтерпретація нових наукових результатів не лише встановлює їх звязок і розходження з раніше накопиченим знанням, а й закладає методологічні засади формування нової системи поглядів.

Наприклад, осмислення нових результатів дослідження фізиків на переломі XIX - XX ст. стало підставою становлення некласичної науки, дослідження широкого класу нерівноважних станів і нестійких структур школою лауреата Нобелівської премії І. Пригожина, що істотно змінює наші уявлення про що відбуваються в світі процесах та їх закономірності, формує нову систему світогляду.

Філософія виконує прогностичні функції по відношенню до природознавства. Наприклад, ідеї атомізму в античності лише в XVII - XVIII ст. перетворилися на природничонауковий факт; ідея у Декарта рефлексу, гіпотеза про походження Сонячної системи Канта-Лапласа і т.п.

Філософія виконує по відношенню до науки критичну функцію, інтегрує природничо, гуманітарне, технічне знання, формуючи наукову картину світу. Філософські основи науки забезпечують своєрідну «стикування» нового наукового знання з панівним світоглядом, культурою, включаючи його у соціокультурний контекст епохи; функцію обгрунтування вже здобутих знань; евристичну функцію, беручи участь у будівництві нових теорій, перебудову нормативних структур науки і картин реальності.

Філософські ідеї і уявлення обєктивно присутні в науковому дослідженні й існують незалежно від того, усвідомлює це дослідник чи ні. Дуже часто від вихідних філософських ідей залежить ступінь обгрунтованості гіпотези і концепції. Стверджуючи вплив філософії на науку, слід зазначити, що вчений в своєму науковій творчості щодо незалежний від того, яку позицію він займає по відношенню до тих чи інших філософських доктрин.

У XX ст. істотно зростає роль і значення філософського елемента культури. Це обумовлено усвідомленням відповідальності людини за долю цивілізації і життя на планеті в цілому, необхідністю надати справді гуманітарну спрямованість розвитку людства. «У природознавстві предметом дослідження є вже не природа сама по собі, а природа обєкт як людських проблем» (В. Гейзенберг).