5. Формування європейського валютного союзу.

Найбільш високо-розвинутою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і валютний союз (ЕВС) (раніше — Європейська валютна система — ЄВС).

На початку 70-х років, за умов зростаючої амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн — членів Європейського Економічного Співтовариства ("Спільного ринку"), спрямованих на створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонською угодою, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС). У ній брали участь країни — члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин кінця 70-х років XX ст. була поява поряд із міжнародною валютною системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Європейська валютна система (згодом — Економічний і валютний союз). Європейська валютна система становила певні правила розрахунків між країнами, що входили до Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС).

Європейська валюшна система — специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку. Європейська валютна система функціонувала за принципом "кошика", в якому змішані курси національних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої валюти

Європейська валютна система включала три складові:

• зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі шляхом підтримання коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

• механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансовими труднощами при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок засобів спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн.

• спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на базі "валютного кошика" національних валют країн — членів ЄВС з урахуванням їхньої частки в сукупному валовому національному продукті..

Згідно з Маастрихтським договором, валютний союз був реалізований у три етапи.

Перший етап розпочався 1 червня 1990 р., коли в більшості країн "Спільного ринку" було знято обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку.

Другий етап розпочався 1 січня 1999 р. Було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено Європейський валютний інститут як попередник Європейського центрального банку.

Третій етап (1 січня 2002 р.) завершився введенням єдиної валюти — євро, чому передувало заснування єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду "наднаціонального диригента" валютно-фінансової політики всього Співтовариства.

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ слугувала головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувала тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн —членів ЄВС в Європейському фонді валютного співробітництва.

У середині грудня 1995 р. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід із 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС — євро (колишня ЕКЮ) шляхом заміни в обігу 15 національних грошових одиниць однією.