4. Еволюція світової валютно-фінансової системи

Міжнародні валютні відносини — сукупність економічних відно­син між країнами, юридичними і приватними особами, міжнарод­ними економічними, фінансово-кредитними організаціями з при­воду функціонування і розвитку валюти.

Двома основними формами валютної системи є націо­нальна і світова. Виділяють також міжнародну валютну систему.

Національні валютні системи виникли першими. Во­ни є невід'ємною частиною валютних відносин націо­нальних країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачається порядок ввезен­ня, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валют­них цінностей (платіжних документів в іноземній валю­ті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоп­лює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зов­нішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним тури­змом та ін.

Складовими елементами національної валютної систе­ми є національна валюта, валютні резерви, валютний па­ритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми і методи, механізм використання кредитних важе­лів міжнародних розрахунків, система валютного регу­лювання та ін. Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою.

Світова валютна система виникла наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового рин­ку, повсюдного поширення золотого стандарту, її харак­терними елементами були наявність стабільних золотих валют у більшості розвинутих країн, чіткий механізм визначення взаємних валют, валютний ринок, узгодже­ний порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські пе­рекази) та золота. Золото виконувало всі функції гро­шей, що забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу між країнами, необмеже­ний обмін національних валют та ін. Ця система була за­кріплена у міждержавних угодах.

Нові положення формування і функціонування валют­ної системи були юридичне закріплені на Бреттон-Вудсь-кій конференції у 1944 р. Основні елементи цієї системи:

1) золотодоларовий стандарт, за якого Міністерство фінансів США гарантувало іноземним центральним бан­кам чи урядам обмін доларів на золото (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);

2) фіксація ринкових курсів валют у межах не біль­ше 1% в обидва боки (±1) від золотих або доларових па­ритетів;

3) долар прирівнювався до золота на основі фіксованої ринкової ціни на золото (офіційна ціна однієї унції золо­та становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0,88 г зо­лота), але вільна (приватна) купівля-продаж золота була заборонена;

4) взаємна оборотність усіх валют, зобов'язання дома­гатися її.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ).

У 1976 р. у Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголо­сили про перехід до якісно нової світової валютної систе­ми, в основу якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до «плаваючих» курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон.

2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золо­та. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золо­того вмісту національних валют (золотих паритетів), зня­то будь-які обмеження для його приватного використан­ня, а вільний ринок золота не регулюється державами та міжнародними економічними організаціями, що за біль­шістю ознак означає перетворення його на звичайний то­вар

3. Посилення міждержавного валютного регулюван­ня, в тому числі через МВФ, вплив на механізм «плаваючих» курсів. З цією метою вживаються заходи щодо посилення функцій СДР як грошей через розши­рення можливостей їх використання.