1. Найдавніше населення на сучасній території України

Згідно з науковими припущеннями перші люди з’явилися на Землі приблизно 2 млн років тому. Історія українських земель розпочинається з появою на них людини. Заселення території сучасної України первісною людиною відбулося ще в сиву давнину. Первинною соціально-економічною формацією в історії людства була первісна община. Історію первіснообщинного ладу поділяють на чотири періоди. В основу визначення хронологічних меж кожного періоду покладено домінуючу роль того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці: каменю, міді, бронзи і заліза. Відповідно до цього археологи розрізняють:

1. Кам’яний вік. Він охоплює період від 1 млн до 6-5 тис. років тому. Кам’яний вік поділяють на палеоліт (стародавній кам’яний вік: 1 млн. – 12 тис. років тому) – ранній, середній і пізній; мезоліт, або середній кам’яний вік ( приблизно 12 – 5 тис. років до н. е.), і неоліт, або новий кам’яний вік ( починається близько 7 – 6 тис. років тому).

2. Енеоліт, або міднокам’яний вік (IV – III тис. до н. е.).

3. Бронзовий вік (кінець III – початок I тис. до н. е.).

4. Ранній залізний вік. В Україні він починається з VI – V ст. до н. е. і триває до утворення класових суспільств-держав.

Першим періодом історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн років тому. Першолюдиною фахівці вважають істоту, для якої праця стала необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виготовляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою та людиною – з’явилося прямоходіння. Сформувалася розвинута рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об’єм мозку, започаткувалася членороздільна мова.

На теренах сучасної України життя первісних людей започаткувалося близько 1 млн – 100 тис. років тому. Історики називають їх пітекантропами, а епоху, в яку вони жили – ашельською. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди прийшли на територію України з передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве, що на березі р. Тиса на Закарпатті, с. Лука-Врублівецька на Хмельниччині, м. Амвросіївка Донецької області. На території нашої країни виявлено майже три десятки ашельських стоянок, де знайдено виготовлене з каменю, кістки та рогів знаряддя; є свідчення використання вогню.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

У так звану “мустьєрську “ епоху (100 – 40 тис. років тому) з’явилися неандертальці (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток), які стояли на значно вищому рівні фізичного й розумового розвитку. Близько 200 неандертальських стоянок, знайдених археологами в різних регіонах України, дають уявлення про цей тип давньої людини. Вона була невисокою на зріст, мала відносно велику голову з низьким лобом і навислим надбрів’ям, широкий, з виступом уперед, ніс та скошене назад підборіддя. Об’єм її мозку становив від 925 до 1800 , особливо були розвинутими ділянки мозку, пов’язані з просторово-координаційними функціями та їхнім контролем.

Неандертальцям випало пережити різке похолодання клімату на планеті. Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їхня форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Ведучи боротьбу за виживання людина в середньому палеоліті почала виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

Десь 35 тис. років тому сформувався новий тип людини, що дістав назву homo sapiens (у перекладі з латини — людина розумна). Представників цього типу ще називають кроманьйонцями (за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон у Франції). За будовою тіла вони практично майже не відрізняються від сучасних людей.

Кроманьйонці, як і їхні попередники, забезпечували собі прожиття полюванням на мамонта, зубра, бізона, печерного ведмедя. Але мисливська зброя значно вдосконалилася: з'явилися дротики, гарпуни, списокидалки.

В цю епоху зародилася первісно-племінна організація суспільства, усталилися релігійні вірування: культ предків, ушанування померлих, поклоніння неживій природі. Тоді ж започаткувалося розрізнення людини за расами — європеїдної, негроїдної та монголоїдної.

Приблизно 14-12 тис. років тому льодовиковий період на Євразійському материку скінчився та склалися близькі до сучасних кліматичні й ландшафтно-географічні зони. То був час мезоліту (середнього кам'яного віку), коли людина винайшла лук і приручила собаку.

Неоліт, або новий кам'яний вік — доба нового історичного розвитку стародавнього населення нашої країни, знаменна виникненням примітивного скотарства й землеробства. Людство перейшло до відтворювального господарства. З'явився випалений на вогні глиняний посуд, прикрашений орнаментом. Ті часи дістали назву "неолітична революція".

Її характерними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель тощо.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. 3 появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність .

Мідний, або міднокам'яний вік (енеоліт), був перехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. У пошуках сировини для виготовлення знарядь праці давні люди натрапили на чисту самородну мідь, поклади якої виходили на земну поверхню. Вчені вважають, що мідь спочатку сприймалася як варіант м'якого каменю або глина. I лише згодом людство навчилося обробляти мідь — від холодного кування до плавлення та ливарства. Регіонами, де розпочалася обробка міді, були Балкани, Подунав'я (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом з'явилися копальні мідної руди на Донбасі.

Поступове витіснення кам'яних знарядь праці мідними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика сприяли зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Ці процеси створювали передумови для розкладу первіснообщинного ладу. Саме в енеоліті розпочинається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV—III тис. до н. е.). Її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поруч з яким В. Хвойкою 1893 р. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км², що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані, що трипільська культура має автохтонне походження. Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан. Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону.

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту — побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15—20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Будучи своєрідною зв'язуючою ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Але у кожної культури є початок і кінець. Були вони і у Трипілля. Похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості.

На зміну міднокам'яному вікові прийшов бронзовий, істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Освоєння виробництва заліза на поч. I тис. до н.е. сприяло дальшому розвиткові суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (третій — пов'язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.

Залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов'янською культурами.