11) Інвайронментологія

Геоеколо́гія (від грец. γεω — Земля, грец. γοίκος — дім, грец. λόγος — знання) — розділ географії, який вивчає геосистеми різних ієрархічних рангів — до біосфери включно.

У широкому трактуванні — ландшафтна екологія.

Экология инженерная — раздел экологии, рассматривающий воздействие инженерных сооружений на природу, а также влияние состояния природной среды на функционирование этих сооружений.

Ландша́фтна еколо́гія — розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів). Ландшафтна екологія зазвичай має справу з прикладними і цілісними проблемами. 

Агроекологія, сільськогосподарська екологія —

• 1) самостійна галузь знань та сформований науковий напрямок наукових досліджень, що вийшов з прикладної екології й агрономії; вивчає вплив факторів середовища на продуктивність культивованих рослин, а також структуру й динаміку угруповань організмів, що існують на сільськогосподарських землях;

Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг (рос. мониторинг окружающей среды, англ. environmental monitoring, нім. Monitoring n der Umwelt (der Umgebung)) — комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення.

Біоіндикація — оцінка якості природного середовища за станом її біоти.

Біоіндикація базується на спостереженні за складом та чисельністю видів-індикаторів.

Екологі́чна безпе́ка — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я людини.

Екологі́чний ме́неджмент ― система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) ― частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.

Екологі́чний ауд́ит — це визначення сучасного екологічного стану усіх компонентів навколишнього середовища (літосфери та мінерально-сировинних ресурсів; геофізичних полів Землі і Космосу та їх впливу на довкілля і здоров'я людей; геоморфосфери (рельєфу) та небезпечних ендо- та екзогеодинамічних процесів, руйнуючих літосферу і перетворюючих рельєф; поверхневої та підземної гідросфери і водних ресурсів; атмосфери і кліматичних ресурсів; фіто- та зоосфер і біологічних ресурсів; демосфери та стану здоров'я населення у зв'язку з екологічними чинниками; техносфери та її впливу на всі попередні компоненти природних екосистем).

«План дій в созоло́гії» (Action Plan)  — документ, спрямований на зміну поточної ситуації у певній галузі природокористування, покращення стану популяцій рідкісного виду та інших об'єктів охорони і спеціальної уваги. У міжнародних документах такі плани дій називають «Biodiversity Action Plan (BAP)».

12) Систе́мна еколо́гія — сукупність принципів і концепцій системного аналізу стосовно до екології. С.е. як формалізований цілісний підхід стала самостійним розділом загальної екології в результаті розвитку сучасних формальних математичних методів, кібернетики, обробки даних на ЕОМ, інформатики і т.і., а також формального спрощення складних екосистем. С.е. відкриває реальний шлях до вирішення проблем, пов'язаних із середовищем проживання людини.

Завдання «системної екології» — це проводити дослідження структури і функціонування екологічної системи і ролі в ній різних популяцій (видів) з метою оцінки можливості прогнозування розвитку екосистеми і динаміки складових її елементів, а також вирішувати завдання управління ними. Це досить складні завдання і для їх рішення повинні залучатися математичні методи, методи моделювання та комп'ютерні технології.

Основним методом досліджень в «системній екології» є системний аналіз, який являє собою синтетичну дисципліну, що розробляє способи дослідження різноманітних складних систем або ситуацій при нечітко поставлених цілях (критеріях). Такі дослідження необхідні для визначення науково обгрунтованої програми дій з урахуванням не тільки об'єктивної, але і суб'єктивної інформації. При системному підході використовуються математичний апарат теорії дослідження операцій, методи багатовимірної статистики і методи неформального аналізу, такі як метод експертиз, метод опитування, евристичні методи та комп'ютерне моделювання. Істотною частиною дослідження систем є вибір способу опису змін, що відбуваються в них, і формалізація такого опису. Складність формалізації визначається поєднанням різнотипних факторів, що характеризують систему, наприклад поєднання екологічних, економічних та інших факторів. По суті, в даний час ми як мінімум повинні розглядати «еколого-економічні» системи в зв'язку з антропогенним впливом людини.

Розробка методів системного аналізу як наукової дисципліни ведеться за кількома напрямками. Одним із найважливіших з них є створення принципів побудови та використання моделей, що імітують протікання реальних процесів, способів їх об'єднання в системи і такого подання в ЕОМ, яке забезпечувало б простоту їх використання без втрати адекватності. Інший напрямок пов'язаний з вивченням організаційних структур і насамперед систем, яким притаманна ієрархічна організація. Незважаючи на значну кількість опублікованих робіт з системного аналізу, досі відсутні практичні керівництва з цієї дисципліни, в тому числі стосовно екології.