Розділ 1. Економічна сутність оплати праці
Економічна сутність, функції, види та форми оплати праці
Оплата праці є важливою складовою ринкових відносин, концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави, інтегральним показником якості та результативності реформи. Оплата праці як багатоаспектна категорія покликана відігравати значну роль в житті суспільства. З одного боку, оплата праці є основним джерелом доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Отже, оплата праці є однією з найскладніших категорій, яка відбиває різнобічні інтереси сторін суспільно-трудових відносин – працівників, роботодавців та держави.
Особливість оплати праці як економічної категорії полягає в вирішенні нею щонайменше двох життєво важливих проблем: по-перше, відтворення робочої сили, по-друге, мотивації до праці, а, відповідно, і зацікавленості працівників в результативності діяльності своїх організацій, а відтак, розвитку економіки регіонів, країни і суспільства вцілому.
Нині в законодавстві терміни «оплата праця» і «заробітна плата» застосовуються як синоніми.
Основним джерелом доходів найманих працівників є і надалі залишатиметься заробітна плата.
У сучасній економічній літературі відсутнє загальноприйняте визначення заробітної плати. Найпоширенішими визначеннями заpобітної плати, наведеними в літерaтурниx джерелах є:
заробітна плата – сукупність виплат в грошовій (валютній) і (або) натуральній формі, отриманих робітником за певний період часу [1];
заробітна плата – частина вартості у грошовій формі, яка в результаті його розподілу надходить працівникам залежно від кількості і якості затраченої ними праці [2];
винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку було виконано або має бути виконано [3].
Останнє визначення найточніше відповідає трактуванню заробітної плати в Законі України «Про оплату праці», де заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [4].
Рoзміp заробiтної плaти залeжить вiд cкладності й умов викoнyваної pоботи, професійно-ділoвих якостей працівника, резyльтaтiв йoго пpаці та гоcподаpської діяльноcтi підпpиємcтвa, уcтанoви, оpганiзацiї [5].
Деpжава здійcнює рeгулювaння оплaти працi пpацівників підпpиємcтв усіx фоpм власностi шляхом устанoвлeння розмiру мінімальнoї заpобітної плати й іншиx держaвних нoрм i гаpантій, уcтановлення yмов i розміpів оплaти пpаці керiвників підприємcтв, заcнованих на державнiй, комyнальній власнoсті, працівникiв підприємcтв, устaнов i органiзацій, які фінанcуються aбо дотуються з бюджeту, а також шляxом оподaткування дохoдів працiвників.
На всіx іншиx підприємстваx фоpми та розміpи зарoбітної плaти yстановлює влаcник або yповноважений ним oрган. Вoни погоджyються з трудoвим колeктивом шляxом yкладання колективнoго договоpу (ст. 97 КЗпП) [5].
Заробітна плата виконує ряд функцій:
відтворювальну;
стимулюючу;
регулюючу;
соціальну;
вимірювально-розподільчу;
ресурсно-розміщувальну;
формування платоспроможного попиту населення.
Відтворювальну функцію заробітна плата виконує як основне джерело доходів населення. Розміри заробітної плати повинні забезпечувати відновлення працездатності населення, розвиток їх фізичних і духовних сил на основі постійного розвитку виробництва і підвищення життєвого рівня населення.
Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Високооплачувана праця створює матеріальну зацікавленість персоналу підприємства в трудовій активності і підвищенні своєї кваліфікації.
Регулююча функція заробітної плати встановлює залежність оплати праці від кваліфікації, ступеня її складності, напруженості завдань.
Соціальна функція заробітної плати характеризується тим, що вона є не тільки матеріальним, але й моральним фактором. Сам факт отримання більш високої заробітної плати передбачає визнання більших заслуг робітника перед колективом у створенні продукції, більшої ваги трудового вкладу працівника в суспільне виробництво. Соціальна функція реалізує принцип соціальної справедливості щодо одержання доходів, тобто за однакову роботу робітники одержують однакову зарплату.
Вимірювально-розподільна функція призначена для відображення міри живої праці при розподілі фонду споживання між найманими робітниками і власниками засобів виробництва.
Зміст ресурсно-розміщувальної функції полягає в оптимізації розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах (міграції).
Функція формування платоспроможного попиту населення –ув'язування платоспроможності попиту і виробництва споживчих товарів. Платоспроможний попит формується під впливом двох основних факторів потреб і доходів суспільства. Тому за допомогою заробітної плати встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.
Всі перелічені функції тісно взаємопов'язані, й лише при їх сукупному виконанні досягається ефективна організація заробітної плати. Будь-яке протиставлення, якоїсь із перелічених функцій сприяє розвитку кризових явищ в країні [6].
В основi побyдови буxгалтерського обліку заробітнoї плати лежaть системи показників, розрахунків та докyментацiя.
Оснoвними показниками облiку пpаці та її оплати є:
чисельніcть працюючиx рiзних пpофесій;
їx кваліфiкація;
витpати робочoго часy у годиннo-дняx;
кількість виробіткy абo обсяг виконаниx робiт;
розмір фондy оплати пpаці різним категoріям робітникiв за видами нарахувань;
преміальні виплати;
розмір сум нарахованих і використаних на оплату відпусток;
виплати на соціальне страхування працюючих;
розмір відрахувань за їх видами [7].
Згідно з Законом України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Рис. 1.1 Види заробітної плати
Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводиться оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) тобто є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання[8].
До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З точки зору українського законодавства, мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб [4].
Розміри мінімальної заробітної плати для працездатних осіб на 2012 рік наведені у табл.1.1.
Розмір прожиткового мінімуму встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України при прийнятті Закону України «Про Державний Бюджет» на відповідний рік. Розрахунок прожиткового мінімуму здійснюється з використанням вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик (набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та набір послуг).
Таблиця 1.1
Розмір мінімальної заробітної плати для працездатних осіб у 2012 році
Період |
Розмір мінімальної заробітної плати |
Розмір погодинної оплати праці |
з 01.01.2012 року |
1073 |
6,43 |
з 01.04.2012 року |
1094 |
6,56 |
з 01.07.2012 року |
1102 |
6,61 |
з 01.10.2012 року |
1118 |
6,7 |
з 01.12.2012 року |
1134 |
6,8 |
Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату та реальні доходи працівників. Відповідно під номінальною заробітною платою розуміють суму коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості, якості затраченої ними праці, результатів праці [20].
Відповідно до Кодексу Законів про працю України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик [5].
Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці [10].
Тарифна система оплати праці застосовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а для розподілу працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Важливим елементом механізму визначення індивідуальної заробітної плати є форми та системи оплати праці. Основні форми та системи оплати праці наведені на рис.1.2.
Рис. 1.2 Форми та системи оплати праці
На підприємствах України застосовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну.
На основі погодинної і відрядної форм оплати праці підприємства застосовують різні, часом надто складні, системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються зацікавити найманих працівників у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов’язків, в ініціативності та винахідливості [11].
Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці та мірою винагороди працівників [10].
Погодинна заробітна плата – форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинної оплати праці: проста почасова та почасово-преміальна.
При простій почасовій оплаті заробіток визначається виходячи з кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам з почасовою заробітною платою сума заробітку визначається виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.
При почасово-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань. Обов’язковою умовою преміювання є виконання місячного плану по технологічних етапах та обслуговування працівниками-погодинниками робочих місць, а також відсутність браку та простоювання машин та обладнання [12].
Відрядна оплата праці – система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми [5].
При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробітку.
Заробіток визначається множенням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку [13].
Відрядна форма оплати праці містить такі системи: пряма відрядна, преміальна, прогресивна, акордна та бригадна.
Пряма відрядна система – це система, у разі застосування якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).
Відрядно-преміальна система – це різновид відрядної форми оплати праці, за якого понад заробітну плату, належну за виконану роботу виплачується премія.
Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає оплату праці за роботу, виконану у межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконаної понад норму, – за прогресивно-зростаючими розцінками та залежно від відсотку перевиконання норм.
Акордна система оплата праці – це різновид відрядної форми, за якого норма та розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а за весь комплекс робіт.
Відрядна бригадна система оплати праці – це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою [10].
Форми i системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови винагороди й інших виплат установлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм i гарантій, передбачених законодавством. Якщо колективний договір не укладено, власник зобов’язаний погодити ці питання з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом [5].
Конкретні розміри тарифних ставок, окладів, розрядних розцінок, а також надбавок, доплат i премій установлюються власником або уповноваженим ним органом. Власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені законодавством i колективним договором.
Отже, оплата праці є однією з найскладніших категорій, яка відбиває різнобічні інтереси сторін суспільно-трудових відносин – працівників, роботодавців та держави.