Теорія податкових переваг

Пізніше зявляються нові ускладнені концепції дивідендної політики з врахуванням податкової політики. Окремі інвестори, що купують акції, наприклад пенсійні фонди, не сплачують податків, тоді як індивідуальні інвестори їх платять за диференційованими ставками залежно від рівня доходу. Стан ще ускладнюється тим, що в деяких випадках дивіденди оподатковуються за вищими ставками, ніж приріст капіталу.У зв’язку з цим виникла теорія податкових переваг Р. Літценбергера і К. Рамасвакі.

Ця терія основана на податкових ефектах, зявилася у зв’язку з тим, що в США до 1986 року лише 40 % доходу від приросту капіталу обкладалася податком. Інвесторам при 50 % ставці податку на прибуток доводилось платити у вигляді податків 50 % своїх дивідендів і лише 20 % (0,40 * 50 %) від приросту капіталу. Доки дохід не реалізовано, акції не продано, інвестор не зобов’язаний сплачувати податок. А оскільки грошові кошти, сплачені у майбутньому, коштує менше, ніж грошові кошти, сплачені сьогодні, ця податкова відстрочка забезпечує певну перевагу капіталізації доходів. З 1992 року ситуація змінилася, оскільки всі доходи підлягають оподаткуванню.

Тому прихильники теорії податкових переваг доводять, що акціонери, намагаючись мінімізувати податкові витрати (величину податкових зобов'язань за грошовими дивідендами та приросту ринкової вартості корпоративних прав), віддають перевагу капітальному доходу за рахунок максимізації реінвестування чистого прибутку підприємства. Справді, доходи у вигляді грошових дивідендів оподатковуються відра­зу і, як правило, за вищою ставкою, ніж капітальні доходи, оподаткування яких здійснюється не в момент їх формування (зрос­тання ринкового курсу), а в момент реалізації такого доходу (продажу акцій). Тому при впровадженні моделі податкових пе­реваг ефективними дивідендними виплатами вважатимуться мінімальні дивіденди або відмова від їх виплати і відповідно максимізація капіталізації прибутку, так щоб забезпечити найкращий податковий захист сукупного доходу власників.

Слід звернути увагу, що ставка оподаткування грошових дивідендів (як скла­дова прибутку підприємства) та ставка оподаткування капітального доходу власни­ків корпоративних прав в Україні збігаються і становлять 21 %.

Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно - максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного прибутку власників. Проте такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів із низьким рівнем прибутків, що постійно потребують поточних надходжень у формі дивідендних виплат, що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно і ціну цих акцій, які котируються на ринку.

Практичне застосування: З метою найвищого податкового захисту сукупного доходу власників капіталу дивідендна політика має забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат. Ця теорія може використовуватись у випадку, якщо у складі інвесторів переважають акціонери з високим рівнем доходу.

Очікуваний дохід

Теорії

«Теорія переваги дивідендів»

«Теорія незалежності дивідендів»

«Теорія податкових переваг»

Коефіцієнт виплати дивідендів

Рис. 1. Співвідношення теорій дивідендної політики