5.3. Порядок розробки стратегічного плану розвитку підприємства

Стратегічне планування починається з аналізу стану самого підприємства та стану зовнішнього середовища. Це дає можливість визначити цілі розвитку підприємства. Щоб реалізувати цілі потрібні відповідні дії та ресурси. Дії необхідно здійснювати в різних напрямках: розробка нових видів продукції, впровадження нових технологій і обладнання, підготовка кадрів, вдосконалення управління підприємством, розвиток маркетингу і т.п. Далі розробляється проект стратегічного плану. Він проходить експертизу і на основі висновків експертів здійснюється корекція стратегічного плану і з ним ознайомлюється робочий колектив підприємства. На основі критичних зауважень колективу вносяться зміни і стратегічний план затверджується.

Блок-схема послідовності стратегічного планування приведено на рис. 5.4.

5.4. Організація стратегічного управління підприємством

Як уже відмічалось раніше, після планування наступає етап управління реалізацією планів. А управління вимагає контролю, аналізу ситуацій, розробки альтернативних рішень, вибір та реалізація найкращого в даній ситуації, оцінка результату, корекція управлінського рішення. Популярним методом стратегічного управління є управління за цілями.

Концепція цього виду управління передбачає, керівник будь-якого рівня від найвищого до найнижчого повинен мати чіткі цілі, які забезпечують підтримку цілей керівників, які знаходяться на вищих щаблях управління. Цей метод управління дає можливість оцінювати керівників на основі результатів, а не особистих якостей. Тому кожен керівник повинен встановлювати конкретні цілі та засоби їх досягнення разом з своїм керівником. Після певного періоду часу вони обидва можуть оцінити фактичні показники роботи, порівнюючи їх з запланованими показниками.

Управління за цілями як процес із чотирьох взаємозв”язаних етапів ( рис.5.5.):

Визначення чітких коротких цілей.

Розробка реалістичних планів їх досягнення.

Систематичний контроль і оцінка результатів.

Коректуючi дії.

Визначення цілей.

Перший етап – визначення цілей здійснюється вищим керівництвом для організації в цілому.

Далі, ці цілі формулються керівників наступного рівня управління. При цьому, підлеглі керівники повинні приймати активну участь в визначенні своїх власних цілей, виходячи з цілей своїх керівників. Треба пам”ятати, що цілі кожного підлеглого повинні сприяти досягненню цілей його керівника. Але це буде тоді, коли цілі будуть мотивувати підлеглого до дій. Як формується мотивація?

Схема формування мотивації.

Мотивація формується під дією трьох факторів (рис.5.6.):

• об”єктивних умов;

• суб”єктивних можливостей індивіда;

• потреби індивіда.

Оцінюючи ці три фактори, можна визначити, чи є реальна можливість задоволення потреби для даного індивіда. Якщо так, то для індивіда появляється мотивація до дій, щоб задовольнити потребу ( досягнути ціль). Якщо ні, то потрібно щось змінити: або зовнішні умови ( наприклад, перейти на роботу на інше підприємство), або скоректувати свою потребу, або змінити свої можливості ( наприклад, покращити здоров”я, отримати нову кваліфікацію тощо).

Якщо мотивація привела до дії і певного результату, то здійснюється оцінка, чи задовольняє результат потребу повністю чи частково. Якщо задовольняє повністю, то процес формування мотивації закінчується. Якщо ні то, коректуються суб”єктивні можливості чи потреби.

Планування дій.

Другий етап – планування дій, направлених на досягнення цілей. Він складається з

наступних кроків:

Визначення задач і заходів, необхідних для досягнення цілей.

Встановлення взаємозв”язків між видами діяльності. Це потрібно для календарного планування.

Розподіл відповідальностей та повноважень за кожен вид діяльності.

Оцінка затрат часу на виконання окремих робіт в рамках видів дяльності.

Визначення ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності.

Обговорення планів дій з виконавцями і внесення змін та доповнень.

Контроль і оцінка результатів.

Задача – визначення ступеню досягнення цілей. Виявлення проблем та перешкод на шляху до цілей. Визначення стимулів та адміністративних впливів для досягнення цілей.

Коректуючі заходи.

Це останній етап управління за цілями. Знаючи причину відхилень результатів від заданих, система управління може зкоректувати( уточнити) цілі, замінити відповідальних виконавців,

внести зміни в плани робіт, перерозподілити ресурси.

Якщо цілі досягнуті, то система управління може розпочати новий цикл управління за цілями.

Найбільш відповідальним етапом в процесі стратегічного планування та управління є оцінка стратегічного плану та результатів його реалізації. Стратегічне планування – це процес, який йде зверху вниз і тому повинен постійно підтримуватись, стимулюватись і оцінюватись вищим керівництвом. Коли імпульс з боку вищого керівництва слабшає, видихається сам процес.

Оцінка стратегії повинна проводитись системно і безперервно. Процес контролю і оцінки повинен охоплювати всі рівні управління. Даючи оцінку процесу стратегічного планування, потрібно відповісти на п”ять запитань:

Чи є стратегія внутрішньо сумісною з можливостями організації?

Чи допускає стратегія певний ступінь ризику?

Чи має організація достатньо ресурсів для реалізації стратегії?

Чи враховує стратегія зовнішню небезпеку та можливості?

Чи забезпечує стратегія кращий спосіб використання ресурсів?

Після вибору стратегії та розробки плану її реалізації керівництво повинно провести аналіз структури організації, щоб вияснити, наскільки існуюча структура здатна забезпечити досягнення цілей організації. Стратегія визначає структуру. Відповідно до розвитку організації еволюціонують їх цілі, стратегії і плани. Це повинно мати місце і щодо структури організації.

Помилкою є те, що організації часто нову стратегію накладають на стару структуру. А структура в значній степені визначає успіх чи неуспіх реалізації стратегічного плану.

Існує динамічний взаємозв”яок між стратегією, структурою і зовнішнім середовищем, в якому функціонує фірма.

Тактика, політика, процедури, правила.

Тактика – це короткотермінові стратегії, які мають наступні особливості.

Тактику розробляють в розвиток стратегії.

Стратегія розробляється на вищих рівнях керівництва, а тактика на середніх

рівнях.

Тактика розрахована на більш короткий термін, ніж стратегія.

Результати стратегії проявляються через багато років. Результати тактики проявляються дуже скоро.

Політика – уе керівництво до дій і прийняття рішень. Воно полегшує досягнення цілей.

Політика визначається вищим керівництвом на тривалий час. Це “кодекс законів” підприємства.

Процедури - використання минулих рішень для майбутніх рішень. Це послідовність дій, які

потрібно здійснити в конкретній ситуації. Це запрограмоване рішення.

Правила – визначають, що повинно бути виконано в даній ситуації. Вони розраховані на конкретні і обмежені питання.

Правила повинні бути прийняті працівниками добровільно, а не насильно.

Контрольні запитання.

1. Які ви знаєте підходи до управління?

2. Що таке стратегія підприємства та її основні риси?

3. На які запитання повинна давати відповіді стратегія підприємства?

4. Що дає і чого не дає стратегія підприємства?

5. Які ви знаєте стратегічні набори?

6. Як виглядає технологічна схема стратегічного планування?

7. Яким чином здійснюється стратегічне управління?

8. Перечисліть послідовність дій в управлінні за цілями.

9. В чому важливість етапу контролю та оцінки результатів реалізації стратегічного

плану?

10.Як пов”язана структура організації з її стратегією?

11.На які запитання повинен відповісти контроль виконання стратегічних планів?

12.На що можуть бути направлені коректуючи дії в процесі стратегічного управління?

Література.

1. О.Є.Кузьмін, О.Г.Мельник. Основи менеджменту. Підручник. – К.: “Академвидав”,

2003. 416с.

2....Василенко В.А., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник.-

К.: ЦУЛ, 2003. 396 с.

3...Осовська Г.В., Фіщук О.Л., Жалінська І.В. Стратегічний менеджмент. Навчальний

посібник. – К.: Кондор, 2003. 196 с.

4. Б.А.Євтушевський. Основи корпоративного управління. Навч. пос. – К.:

Знание-Прес.,2002. 317с.

5. Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент. Учеб. Пособие для вузов. -

М.: ЮНИТИ- ДАНА, 2001. 375.

6. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала. М.: МП

«Сувенир», 1993. 488с.

7. М.Мескон, М. Альберт, Ф. Хедуори. Основы менеджмента. Пер. с англ.

М.: Дело, 1992. 702с.

Розділ ІІ. Управління соціальними системами.

Лекція № 6. Соціальні системи. Управління містом як соціальною системою.

Визначення та особливості соціальних систем. Актуальність та особливості управління

соціальними системами. Цілі та задачі управління СС. Підприємство, населений пункт,

держава як соціальні системи. Взаємозв”язок соціальних та економічних систем.

Визначення та особливості соціальних систем.

Соціальна система – це система, яка переслідує соціальні цілі: задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Це системи, які забезпечують умови життя і розвитку людини. Кожен населений пункт, в тому числі місто – це в першу чергу соціальна система. Було б помилкою вважати, що соціальна система має тільки соціальні цілі. Адже однією з потреб людини є потреба зайнятості якимось видом діяльності. Кожна доросла працездатна людина, де б вона не проживала, хоче бути працевлаштованою. Причому, вона може працювати як у безприбуткових організаціях, так і в тих які отримують прибутки. Отже, соціальної системи в чистому вигляді не буває: в ній обов”язково присутні економічні об”єкти чи системи.

В принципі всі люди мають багато різних потреб, які можна умовно розділити на п”ять основних категорій:

Фізіологічні потреби: в їжі, в воді, житлі, в одязі, у відпочинку, у продовженні роду.

Потреба в безпеці і впевненості у майбутньому. Людина хоче бути захищена фізично та юридично.

Потреби в причетності. Це почуття соціальної взаємодії, прив”язаності, підтримки. Це почуття приналежності до певної групи людей за віком, за фахом, за родом діяльності, за уподобаннями.

Потреби в повазі з боку зовнішнього середовища. Це визнання, самоповага, особисті досягнення, компетентність.

Потреба в самовираженні. Потреба розвитку як особистості, потреба в реалізації своїх потенціальних можливостей.

Всі ці потреби мають місце для людей, які проживають чи працють в соціальних

системах.

Згідно приведеного визначення соціальними системами є підприємства, населені пункти, держава.

Соціальні системи мають два види структур: функціональну та організаційну.

Функціональна структура системи визначається структурою цілей, досягнення яких переслідує система. Вона поділяється на системи: виробництва, обслуговування, населення і природного середовища.

Система виробництва включає підсистеми: виробництво товарів, виробництво продуктів харчування, агропромисловий комплекс, паливно-енергетичний комплекс, індустріально-будівельний комплекс, транспорт і зв”язок, матеріально-технычне забезпечення.

Система обслуговування – підсистеми торгівельного, побутового, культ-освітнього, лікувально-оздоровчого, житлово-комунального, адміністративно-господарського, спортивно-профілактичного обслуговування.

Система населення – демографічні та соціально-психологічні характеристики: спосіб життя, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб.

Система природного середовища – земля і надра, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, повітряний басейн.

Організаційна структура – низові системи, локальні системи, регіональні системи.

Низові системи – мережа сільських населених пунктів, об”єднаних навколо малих міст, які виконують роль організаційно-господарських центрів.

Локальні системи – утворюються на базі міських і сільських поселень під впливом великих і середніх міст, охоплюють 4-7 низових систем.

Регіональні системи утворюються на основі груп локальних систем з чисельністю населення

2-8 млн. чоловік.і включають великі міста, як свої центри.