5.13. Технологічна специфікація для верстання книжок і журналів. Видавнича специфікація

Технологічну специфікацію для верстання видання [19] готує видавництво, тобто його працівник, який оформлює видання до складання та верстання. Це має бути документ, в якому відображають такі вказівки:

181

• формат сторінки складовини у квадратах і пунктах та кількість рядків у сторінці;

• гарнітура шрифту і його розмір, розміщеність колонцифр, їхній розмір, відбивка від краю складовини та до тексту;

• за наявності колонлінійок з колонцифрами - їхні гарнітура, кегель і рисунок, розташунок;

• зміст, гарнітура та розмір шрифту колонтитулів, розташунок рядків тексту, вид лінійок, розташунок колонцифр, відбивка від тексту і лінійок;

• зміст, гарнітура та розмір шрифту норми, відбивка від тексту і лівого краю сторінки складовини;

• гарнітура та розмір шрифту сигнатури, відбивка від тексту, узгодження з нормою;

• розміри спусків до тексту на початкових сторінках, початкових заголовків від верхнього краю сторінки складовини;

• мінімальна кількість рядків основного тексту на кінцевих сторінках, відбивка кінцевий від тексту, їхній характер, розміри;

• розміри відбивок від тексту заголовків і підзаголовків, таблиць, виводів, формул;

• порядок оформлювання виносок, відбивка їх від тексту;

• кількість та розташунок ілюстрацій, шрифт і розташунок підписів до них;

• місце та порядок розміщування оглаву на сторінці видання, розташунок виходових і випускових даних, анотації, каталожної картки;

• послідовність верстання, порядок та місце заверстування післямови, додатків, бібліографічних списків, указівок усіх видів;

• характер і заверстування титулу;

• порядок верстання початкових сторінок видання.

Видавнича специфікація [19] — це технологічний документ, у якому зазначають: автора та назву видання, обсяг, формат, тираж, докладні вимоги до складання і верстання, кількість графічного та ілюстраційного матеріалу, дані про папір і матеріали, друкарські та брошурувально-палітурні процеси.

У розділі, де йдеться про складання і верстання видання, має бути зазначено:

• шрифти (гарнітура, розмір, інтерліньяж) для основного та додаткового текстів, заголовків, таблиць і формул, підписів до ілюстрацій, виносок;

• формат рядка складовини, висота сторінки складовини у квадратах та рядках основного тексту, розмір середників при багатошпальтовому складанні;

• місце і характер виформатовування оглаву;

• місце та порядок відбивки колонцифр і колонтитулів;

• текст та шрифт норми;

• розмір абзацних відступів в основному і додатковому текстах;

• розмір спусків у квадратах та рядках до основного тексту чи до заголовка;

• характер титульних елементів й обкладинки.

182

До специфікації потрібно додати вказівки щодо верстання, в яких зазначити:

• формат сторінки складовини, кількість шпальт на ній, висоту сторінки в рядках основного і додаткового текстів;

• шрифт та розташунок колонцифр, відбивку їх від тексту в пунктах;

• розміри спусків до тексту, відбивку тексту від заголовка;

• способи виформатовування заголовків, кількість рядків основного тексту, які займають одно-, дво- чи багаторядкові заголовки;

• відбивку виносок від тексту, наявність і характер лінійки, що відокремлює виноску;

• наявність та характер макета;

• характер верстання ілюстрацій;

• порядок верстання початкових сторінок видання.

У дод. З наведено зразок видавничої специфікації. Цей документ призначений для друкарні. Він дає можливість працівникам, які планують роботу в її цехах, ознайомитися з особливостями майбутнього видання.

Специфікація є ніби додатком до розмітки видавничого текстового оригіналу; крім того, вона містить ті відомості, яких у розміченому оригіналі немає (наприклад, загальні відомості про тираж, характер палітурки тощо). Проте специфікація має й іншу призначеність. Заповнюючи специфікацію, технічний редактор ще і ще раз може перевірити, чи все з того, що має бути вирішено задумом оформлювання, справді виконано, чи щось не забуто.

Видавнича специфікація - офіційний документ. Друкарня, приймаючи до виробництва замову, аналізує його за розміткою видавничого текстового оригіналу та специфікацією. Прийнявши замову за цими документами, вона юридично не має права не погодитися з будь-якими особливостями видання. З іншого боку, видавництво, передавши специфікацію до друкарні, також не має права що-небудь змінювати в тих особливостях видання, які відображено у специфікації.

Як же треба складати видавничу специфікацію та як її заповнювати?

Перша частина специфікації — загальна: в ній зазначають прізвище автора і назву видання, його обсяг та формат, тираж. Усі ці дані в бланку специфікації заповнюють відповідно до документів, одержаних технічним редактором разом із видавничим текстовим оригіналом (іноді це може бути план оформи або інший документ).

Друга частина специфікації- характеристика майбутнього видання з погляду його складання. Формат складовини, формат верстання та розмір абзацного відступу, гарнітури і кеглі використовуваних шрифтів, характер внутрітекстових виокремин та інші відомості визначають тільки після завершення розмічання видавничого текстового оригіналу. Значною своєю частиною відомості про складання у специфікації повторюють це розмічання.

183

За наявності макетів (наприклад, макетів початкових сторінок) у специфікації можна записати, що такий-то елемент треба виконувати згідно з макетом (наприклад, "спускові шпальти верстати за макетом").

Відомості про тексг норми* заповнює технічний редактор після погодження із завідувачем технічної редакції.

Дуже уважно треба давати відомості про графічний матеріал, бо він допомагає врахувати, скільки оригіналів передано до друкарні. У спеціальній таблиці треба записати загальну кількість окремих аркушів ілюстрацій. (Ця кількість може не збігагися з нумерацією ілюстрацій). У цю таблицю потрібно долучити також оригінали зовнішньої оформи видання, але зафіксувати їх окремо.

Третя частина специфікації- відомості про друкування майбутнього видання. Ці відомості дуже потрібні для працівників друкарні, оскільки за розміткою видавничого текстового оригіналу важко з'ясувати особливості його відтворювання.

Кілька пунктів специфікації, стосовно друкування видання, заповнюють відповідно до чинних норм і правил. Наприклад, за нормативами у разі високого друкування безпосередньо після складення можна друкувати тираж, якщо він не перевищує 25 тис. примірників. Отже, якщо тираж видання більший то у специфікації треба зазначити, що видання треба матрицювати або виготовляти два комплекти складовини.

Таких правил та нормативів досить багато; для грамотного заповнення специфікації у складних випадках технічний редактор повинен бути добре обізнаний у цій спразі. Технічний редактор-початківець у цьому разі повинен консультуватися із завідувачем технічноїредакції.

Особливо багато труднощів спричиняють пункти специфікації про спуск шпальти дня того чи іншого способу фальцювання зошитів (у два, три або чотири згини). Треба пам'ятати, що найчастіше треба задавати кількість шпальт для спуску, а це відповідає частці аркуша.

Окремо заповнюють графи специфікації про друкування обкладинки і вклейок, накидок або вкладок. Вимоги, що є у специфікації про тип машин для друкування обкладинки, для друкарні не обов'язкові; працівникам поліграфічних підприємств на місці видніше, на яких саме машинах краще друкувати той чи інший елемент майбутнього видання. Тому ці відомості (відносно обкладинок та вклейок) можна не вносити у специфікацію.

Черговий розділ специфікації «Брошурування» стосується фальцювання аркушів й обкладинки (якщо видання випускають в обкладинці, а не в палітурці). Потрібно знати різницю між вкладкою і вклейкою, між шиттям ушиванням і наопашки, нитками та дротами.

' Скорочена назва видання, номер замови або прізвище автора розміщують унизу першої шпальти кожного аркуша для полегшення контролю під час виконування брошурувальних процесів.

184

Якщо видання планують випускати в палітурці, то всі відомості про неї повідомляють у спеціальному розділі специфікації.

Треба застерегти від заповнення граф, стосовно ширини корінця. Точно задати ширину корінця, розмічаючи видавничий текстовий оригінал важко - остаточний обсяг видання у сторінках буде відомий тільки після підписання його до друкування. Тому в специфікації треба зазначити, що корінець виконати за обкладинкою.

Спочатку багато труднощів спричинює заповнювання розділу специфікації про матеріали на видання - папір, картон, тканини. Ці відомості мають відповідати планові оформи видання.

Бувають випадки, коли характер ілюстрацій видання потребує паперу високої якості (наприклад, тоді, коли у виданні є растрові ілюстрації з дрібними деталями). Паперу потрібної якості у видавництві може не бути. Технічний редактор зобов 'язаний інформувати завідувача технічної редакції про те, який папір вибрати з наявних. Але це вже справа завідувачів технічної редакції, відділу постачання та інших служб. Тому заповнювати графи про матеріали - особливо це стосується видань зі складними ілюстраціями - можна тільки після узгодження із завідувачем технічної редакції.

Особливо старанно треба заповнити розділ "Додатки", у якому перераховують усе, що передають друкарні. Тут треба зазначити, скільки передають сторінок видавничого текстового оригіналу, аркушів ілюстрацій, макетів тощо.

Специфікація має бути підписана художнім та технічним редакторами. Заповнюють її в кількох примірниках, один із яких має зберігатися у технічного редактора до виходу видання у світ.

У деяких випадках, окрім специфікації, заповнюють спеціальний бланк вказівок щодо верстання видання. Ці вказівки найчастіше дають у разі гранкового способу верстання видання і прикладають до макета гранок.

Заповненням видавничої специфікації завершується робота технічного редактора над розмічанням видавничого текстового оригіналу.

185