5.5.6. Післямова та завершальна стаття

Післямову та завершальну статтю як елементи довідкового апарату видання розмішують після його основного тексту.

Складають післямову або завершальну статтю завжди шрифтом тої самої гарнітури, що й основний текст, але кеглем, зменшеним на 2 п. Часто кегель та інтерліньяж вибирають залежно від значущості й обсягу цього тексту, а також від типу видання.

Верстають післямову зразу після основного тексту. За наявності у виданні післямови і біографії автора першою заверстують післямову.

5.5.7. Покажчики

Покажчики - довідковий матеріал, що допомагає читачеві швидко знайти потрібний текст у виданні. За призначеністю покажчики ділять на предметні, термінологічні, іменні, географічні, хронологічні та покажчики заголовків. Іноді трапляються у виданнях і скомбіновані покажчики.

За характером оформи покажчики бувають занотовані (з короткими відомостями про наведеш, імена, пояснинами термінів) і "глухі" (тільки з посилками на сторінки видання).

У "глухих" покажчиках посилки на сторінки від термінів нічим не виокремлюють й відокремлюють проміжком у половину кегля шрифту, яким складено покажчик; в занотованих покажчиках після терміна, який, як правило, складають шрифтом з виокремлюванням, ставлять крапку та тире або тільки тире. Цифри - посилки на сторінки видання - складають шрифтом, що відрізняється від основного, -курсивної чи напівгрубої накреслини.

Покажчики складають кеглем, на ступінь меншим від основного тексту, іноді на зменшений формат.

Кожний рядок покажчика починають із лівого краю шпальти, подальші рядки верстають із втяжкою.

Якщо покажчик складають із загальних і поодиноких понять, то подальші верстають із невеликим відступом від лівого краю.

Кожний покажчик починають з нової сторінки зі спуском, перший з покажчиків бажано починати на непарній сторінці видання.

Першим завжди верстають іменний покажчик, а останнім - покажчик заголовка для багатотомних видань.

Іноді рядки покажчиків дуже короткі, тоді текст краще складати та верстати у дві шпальти.

144

Усі покажчики розміщують у кінці видання, за ними можуть бути заверстані лише оглав і випускові дані.

5.5.8. Бібліографічні списки

Бібліографічні списки, або покажчики літератури, бувають прикнижкові, внутрікнижкові, внутріжурнальні тапристатейні, В більшості видань- це перелік використаної у виданні літератури і літератури, рекомендованої для поглибленого вивчання предмета, з короткими даними (бібліографічними записами простої структури) про кожне згадуване видання.

У кожному бібіографічному заїшсі, як правило, подають відомості про авторів, назву видання, номер тому, місце та рік видання. Складання покажчиків літератури характерне застосовуванням різноманітних видань, частим використовуванням іншомовних шрифтів, особливою системою скоротан і розставлення знаків пунктуації. Бібліографічні списки складають шрифтами зменшеного кегля на сторінку складовини основного тексту. При достатній її ширині та коротких бібліографічних відомостях їх можна верстати у дві шпальти.

Оформлюючи бібліографічні списки, виокремлюють прізвища авторів або назву праці залежно від побажань автора і редактора. Іноді для більшого виокремлювання початку кожної нової групи рядків роблять відступ у першому рядку чи втяжку для подальших. У деяких виданнях оформлювання бібліографічних списків підпорядковують загальному принципові оформлювання усього видання.

Бібліографічний список верстають після додатків на окремих сторінках видання зі спуском.

Внутрікнижкові та пристатейні покажчики літератури до окремих частин, розділів чи статей підверстують до їхніх текстів як додатковий текст.

Верстаючи видання, у яких є бібліографічні списки чи інші додаткові тексти, важливо зберігати суміщеність верстки, тобто збіг рядків основного тексту з лицьового боку і звороту сторінок, а також точність розмірів усіх сторінок складовини. Цього можна досягти правильним вибиранням відбивки додаткових текстів від основного. Загальний розмір вертикальної відбивки має бути такий, щоб висота додаткового тексту разом з відбивками була кратною кеглеві рядків основного тексту, а відбивки додаткового тексту зверху і знизу були однаковими або відбивка зверху була трохи менша, ніж знизу.