3.3.1. Верстання та розмічання авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса

Під час верстання титульної сторінки особливу увагу треба звернути на:

• надзаголовкові дані, в які можуть входити назва одної чи кількох організацій, від імені яких видають видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер її випуску, заголовок підсерії, порядковий номер її випуску. Частину цих даних можна перенести на авантитул чи контртитул;

• відомості про авторів, тобто їхні імена та прізвища подають в тій формі й повноті, які ними запропоновано. Верстаючи, вказують спочатку інщіал(и) чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульній сторінці незалежно від кількості їх. Якщо авторів чотири й більше, то їхні імена та прізвища можна переносити на зворот титульної сторінки. У працях, виконаних колективом авторів, їхні імена подають у запропонованій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені подають після прізвищ авторів;

• підзаголовкові дані - відомості, що пояснюють заголовок, літературний жанр, указують читацьку адресу видання, вікові особливості читача, аташж черговість видання і його перероблення. Крім того, у підзаголовкові дані можуть бути внесені відомості про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного видання, а також занесеш прізвища перекладачів, титульного редактора, художника- ілюстратора, художника-оформлювача та фотографа в поілюстрованих виданнях.

Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульною сторінкою і її зворотом. Під час верстання на зворот титульної сторінки можна переносити:

• вказівку, для якої категорії читачів призначено ввдання;

• відомості про черговість видання, його перероблення;

• повідомину про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного ввдання;

• дані про мову, з якої перекладено ввдання, та прізвища перекладачів;

• прізвища художника-оформлювача і фотографа в поілюстрованих та художніх виданнях.

Ініціал(и) чи ім'я упорядника мають передувати його прізвищу. Можна переносити прізвища упорядника на зворот титульної сторінки. Перед його прізвищем мають бути слова чи словосполуки, що визначають характер виконаної ними роботи (наприклад, упорядник, упорядкував, записав, автор-упорядник тощо). Дані про почесні звання упорядників розміщують після їхніх прізвищ.

91

Виходові дані, які охоплюють місце випущення видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випущення видання, потрібно розташовувати у зазначеній послідовності. Ці дані частково або повністю можна перенести на авантитул, контртитул чи останню сторінку, особливо в художньо оформлених виданнях, титульні сторінки яких зайнято малюнками.

У виданнях без титульної сторінки виходові дані розташовують на суміщеному титулі на першій сторонці палітурки чи обкладинки. Ці дані можна переносити на останню сторінку видання, задню боковину палітурки чи на будь-яку боковину обкладинки.

На авантитулі верстають елементи оформи на середині сторінки, іноді у верхній частині сторінки з виформатовуванням праворуч або посередині.

Колонтитул верстають згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом.

Фронтиспіс верстають згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок немає, зображальні елементи розташовують на середині сторінки, узгоджуючи образ з титулом.

На авантитулі, колонтитулі та фронтиспісі колонцифру не ставлять.

Шрифтова оформа кожного елемента титулу має відповідати його змістові, а розташунок усіх епементів - надавати титулу композиційної цілісності й завершеності.

Здебільшого гарнітура титульних шрифтів відповідає гарнітурі шрифту основного тексту видання. Проте це не унеможливлює використовування інших гарнітур для титулу або його елементів.

У складанні титулу перевагу віддають великим шрифтам світлої накреслини. Однак деякі елементи титулу складають малими літерами. Напівгрубі та грубі накреслини використовують рідко, переважно тоді, коли весь титул складають цими самими шрифтами. Право бути складеним напівгрубим або грубим шрифтом за загальної світлої оформи титулу залишається за найголовнішим його елементом (назва видання або прізвище автора).

Різні способи виокремлювання (наприклад, курсивом, розріджуванням, підкреслюванням лінійками тощо) залежать від змісту титулу та стилю оформлювання усього видання.

Вибір кегля шрифту для елементів титулу залежить від формату сторінки видання, кількості елементів титулу, кількості й довжини рядків кожного його елемента.

Кожний елемент титулу літероміром розбивають на логічно закінчені рядки, що вміщуються у вибраний формат. Вибирати розмір шрифту починають з головного елемента титулу. Підраховують кількість знаків у найдовшому рядку заголовка і за каталогом шрифтів визначають, чи не вийдуть рядки головного елемента за вибраних гарнітури, накреслини та кегля за формат сторінки (як правило, всі елементи титулу мають розміщуватися в межах сторінки складовини,

92

але це не унеможливлює виходу окремих елементів на береги). Широкі літери та знаки (ж, ш, щ, ю) рахують за півтора знака, знаки розділові та цифри - за половину знака, а інші літери - за один знак.

Потім послідовно вибирають шрифт для елементів титулу, знижуючи розмір шрифту і використовуючи різноманітні внутрікегельні варіанти. В межах одного кегля оперують великими та малими літерами шрифту. Можна застосовувати й різні шрифтові способи виокремлювання (курсивом, розріджуванням'», враховуючи значущість елементів титулу. Після цього розміщують ці елементи один відносно одного. Часто доводиться корегувати шрифтову оформу їх, тому для окремих елементів може бути вибраний шрифт інших кегля або накреслини, використано те чи інше міжлітерне розрідження.

Нерідко в оформлюванні титулу застосовують репродукційні текстові, ілюстрацшні або орнаментові елементи, для яких вшхповляють відповідні оригінали. Ці оригінали обробляють та оформлюють так само, як і оригінали ілюстрацій: зазначають на них спосіб виготовляння друкарської форми, масштаб для репродукування, а іноді й лініатуру растра. Вибираючи композиції титулу, враховують розміри та колір його елементів.

Вибір симетричної (коли всі елементи титулу розташовують симетрично відносно вертикальної осі, проведеної через центр сторінки) або асиметричної (голи зазначені елементи розташовують по кількох вертикальних осях) композиції титулу визначають, залежно від загального характеру оформлювання видання.

Вибравши композицію титулу, розпочинають його розмічання. Досвідчений технічний редактор може розмічати титул безпосередньо за машинописним текстом. Однак рекомендовано спочатку зробити його схематичний макет, якщо останній не підготовано художником. Вирізають аркуш паперу, формат якого дорівнює формату видання після обрізування. На цьому аркуші наносять межі сторінки складовини. Потім для текстів титулу олівцем креслять рядки, що дорівнюють вічку кегля вибраного шрифту. Виходячи із прийнятої композиції титулу (симетричної або асиметричної), розташовують ці рядки по горизонталі, для чого проводять відповідні вертикальні осі. Одночасно орієнтовно намічають міжрядкові проміжки. По вертикалі рядки розташовують на око, орієнтуючись на завантаженість титулу і вибрані кеглі шрифтів.

У кожному рядку проводять лінії, які обмежують вічко малих та великих знаків. Потім визначають за каталогом шрифтів довжину рядків у складанні й акуратно вписують у кожний рядок відповідний текст. Для цього довжину рядка в міліметрах ділять на кількість знаків і вимірювачем визначають межі кожного знака. Умовно приймають, що всі знаки мають однакову ширину. Написавши весь текст, допоміжні лінії вилучають.

Репродукційні елементи титулу зображають на вибраних для них місцях у вигляді прямокутників або схематичних рисунків у натуральних розмірах.

93

Побудований таким чином макет титулу дає уяву про його композицію та правильність вибирання шрифтів. Усі недоліки впадають в очі, тому за макетом легко остаточно скорегувати шрифтове і композиційне вирішення титулу.

Схематичний макет виготовляють й іншим способом. Із журналів, старих книжок, проспектів тощо вирізають відбитки рядків у заданих кеглі (а якщо можливо - і в гарнітурі) та довжині і, пересовуючи ці рядки в межах шпальти окладовини, знаходять для них найкращий розташунок.

Для побудови титулів можна рекомендувати спеціально надруковані макетки у вигляді сітки типу міліметрового паперу, проте з топометричною розбивкою на клітинки. Друкувати таку сітку треба блідо-блакитною фарбою.

З макетки вирізають прямокутник у розмірах сторінки сюїадовини, наклеюють його на аркуш форматом, що дорівнює формату видання після обрізування, і безпосередньо по сітці пишуть титульні рядки, вибираючи для них розміри та розташунок залежно від задуму. Кеглі шрифтів і розміри відбивок зчитують із сітей після того, як буде досягнуто задовільне вирішення титулу.

Текстові елементи титулу можна, якщо є потреба, випускати за межі сторінки сюїадовини на берег, а ілюстраційні - навіть під обріз, але останній спосіб створює деякі технологічні вади при друкуванні і зловживати ним не варто.

Технологія розмічання титулу полягає ось в чому: на надрукованому оригіналі титулу зазначають формат сторінки сюїадовини, біля кожного складанного елемента - повну характеристику шрифту та розташунку рядків по горизонталі, користуючись коректурними знаками або словами: "лівий край сюїадовини"; "з відступом від лівого краю сюїадовини на 24 η "; "випустити в корінець на 12 η ".

Щоб не перевантажувати написаним занадто насичений титул, можна його елементи підкреслити чорнилом і кольоровими олівцями та винести розшифровання на берег.

По вертикалі елементи титулу розмічають так: зазначають положення верхнього елемента відносно верхнього краю сторінки сюїадовини ("до верху сторінки сюїадовини "; "спуск '/₂ кв."; "випустити в головку на 12 п. ") та нижнього елемента відносно нижнього краю сторінки ("вниз сторінки"; "випустити у хвіст на 16 п. ") або задають розмір прогалинного матеріалу, який треба наклеїти в межах сторінки, складених під нижній елемент.

Потім послідовно визначають розміри відбивок між іншими елементами титулу і між рядками в межах кожного елемента. Відбивки по вертикалі розмічають у верхній та нижній групах елементів. Розмір великого проміжку між верхньою і нижньою групами елементів не задають, оскільки під час верстання титулу він виходить автоматично як різниця між висотою сторінки складовини та розмірами верхніх і нижніх елементів титулу з указаними підбивками.

В оформлюванні титулу можна використовувати різні за вічком та довжиною лінійки, складанні орнаментальні знаки тощо. Ці елементи умовно відображають

94

на надрукованому оригіналі титулу, біля образу дають детальну складальну характеристику, вказують відбивки і їхній розташунок по горизонталі.

У розгорнутому титулі кожну з його частин (контртитул й основний титул) розмічають так само, як і одинарний титул.

Тексти на авантитулі, як правило, тої самої гарнітури, що й титулу, але меншого кегля - не більш як 12...14п.

Шмуцтитули розмічають так само, як і титул, але вибирають шрифти меншої інтенсивності. Бажано, щоб і титул, і шмуцтитул були оформлені в одному стилі.